Кася Комар-Мацинська ■ ГРОМАДА ■ №22, 2019-05-26

Зустріч двох знакових письменниць Польщі та України – Ольги Токарчук та Оксани Забужко

«Перемишль? Це майстерно виткане, барвисте полотно, повну красу якого можна побачити лише тоді, коли його розгорнеш та триматимеш багатьма, різними руками». Так метафорично підсумувала свої враження з прогулянки Перемишлем Ольга Токарчук – польська письменниця, лауреатка літературної нагороди NIKE та міжнародної Букерівської премії. Цю думку продовжила Оксана Забужко – українська письменниця, нагороджена літературною центральноєвропейською премією Angelus та Шевченківською премією в Україні. Вона звернула увагу на відчуття «недозаселеності» та «недорозказаності» міста над Сяном, де вражає відлуння давної могутності, проте сьогодні помітне зменшення кількості населення та замовчування багатокультурної спадщини міста.

Дискусію двох письменниць – польки та українки – в Перемишлі, на пограниччі, придумала та організувала приятелька Об’єднання українців в Польщі, публіцистка, активістка польсько-українського діалогу та авторка книги «Український палімпсест – розмови з Оксаною Забужко» Іза Хруслінська. Вона також запросила до розмови публіциста, пов’язаного з тижневиком «Політика», Едвіна Бендика.

Для Ольги Токарчук і Оксани Забужко день розпочався з прогулянки Перемишлем. Екскурсоводами були учні Шашкевичівки, які вже мають досвід у цій ролі – Максим Наконечний та Теодор Фіцак. Маршрут був побудований так, аби особливу увагу приділити місцям пам’яті перемиських євреїв та українців. Окрім синагоги та католицького кафедрального собору, письменниці відвідали міське кладовище, кіркут (єврейське кладовище), українське військове кладовище в Пикуличах. Оксана Забужко побувала тут уперше, Ольга Токарчук була раніше тільки проїздом, тож Перемишль став для них містом-відкриттям.

Проте найбільше враження на обох письменниць справив будинок, у якому ввечері відбулася їхня зустріч – стильні інтер’єри, квітчасті розписи на стелях, а також сама споруда у стилі українського модерну. Дискусія, яку організатори назвали польсько-українським палімпсестом (палімпсест – пергамент, на якому записували новий текст, стираючи попередній – ред.) розпочалася о 17:00, у Народному домі зібрався повний зал слухачів. І Забужко, і Токарчук активні у публічному просторі своїх країн, коментують політичну ситуацію і в Польщі, і в Україні. Проте їхня розмова стосувалася також ролі літератури та її впливу на читачів. Як засіб комунікації література на перший погляд може здаватися елітарною, такою, що промовляє до обмеженого кола людей. Однак насправді, якщо взяти до уваги тиражі книг обох письменниць та кількість мов, якими переклали їхні твори, стає помітним потужній вплив їхнього способу мислення та розказаних ними історій на не лише польське та українське суспільство.

«Література заповнює простір, порожнечу. Тому так важливо писати і вчити писати нові покоління. Головним принципом цілої гуманітарної культури є те, що кожна людина має свою історію, яку варто розказати і варто почути. Це – культуротворча роль оповідання», – пояснила Ольга Токарчук. У своїй творчій діяльності письменниця привертає увагу до малих історії, які відбуваються всупереч історії великій, національній чи світовій. Авторка намагається дивися на світ з перспективи «маленької людини» та цінує багатство суб’єктивних думок та оцінок. Оксана Забужко, у свою чергу, помітила, що і в польському, і в українському суспільствах існує «культура мовчання». Це – повоєнна спадщина, схильність відкидати, замовчувати, не дискутувати на складні теми. «Але коли ми мовчимо, хтось радо говорить за нас, нав’язує нам свій наратив, це породжує конфлікти і війни. Тому говорячи від свого імені, ми протиставляємо себе війнам сучасним і майбутнім», – констатувала українська письменниця.

Згодом Ольга Токарчук і Оксана Забужко порушили теми змін у світі, наслідків розвитку нових технологій, сприйняття інформації через зображення. Письменниці міркували над майбутньою долею друкованого слова, оскільки зараз вважається, що картинка є більш промовистою та доступною для пересічного споживача, забезпечує «безпосередню передачу переживань» та вимагає менше зусиль для їхнього сприйняття. Коментуючи ці побоювання Ольги Токарчук, Оксана Забужко переконувала, що людський мозок сприймає зображення за допомогою мови та лексики. Той, хто вміло послуговується мовою, має великий вплив на інших людей. Це – великий шанс, але і загроза маніпуляцій, у тому числі, в контексті гібридної війни Росії проти західного світу.

Тому таким важливим є щоденний, неспішний діалог між людьми, інтимний зв‘язок між автором та читачем, який твориться за допомогою справжньої літератури – наголосили письменниці. У літературі не все кажуть дослівно, не все має бути безпосереднім фактом чи літературною правдою. Під час читання важливе не лише розуміння написаних речень, а й усвідомлення того, що записано між ними – емоційної вартості. Саме такий спосіб виховання вразливості до світу допомагає людям освоювати сучасну реальність.

На завершення зустрічі публіка мала нагоду поставити письменницям питання. Одне з них стосувалося значення цієї зустрічі для обох авторок. Ольга Токарчук і Оксана Забужко давно знайомі, тож наголосили на взаємній повазі до творчості та життєвої позиції. Спільним стрижнем для них є приналежність до центральноєвропейської літературної родини, яка визначає характер їхньої творчості, а також чутливість до проблем сьогодення. Оксана Забужко підсумувала, що обох письменниць поєднує щось на зразок «творчої групи крові», тобто спосіб, у який вони сприймають життя та розставляють у ньому важливі акценти.

Поділитися:

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*