Полковник Армії Української Народної Республіки Павло Шандрук у війні проти більшовиків 1920 року

Ярослав Середницький ■ ІСТОРІЯ ■ №35, 2020-08-30

На зламі 1919-1920 років владні та військові кола, очолювані начальником польської держави маршалком Юзефом Пілсудським, у рамах «федералістської» або «прометеївської» політики приділяли велику увагу військовій підтримці незалежності держав, що межували з Польщею і Радянською Росією – України, Білорусі та прибалтійських республік. У цей час підполковник Армії УНР Павло Шандрук у Кам’янці-Подільському всіма силами старався зберегти сформований ним 1-й Рекрутський полк, незважаючи на дезертирство новобранців і непрості часи після завершення військових дій регулярної Армії УНР.  

Старшини 4-ї Стрілецької бригади 2-ї Стрілецької дивізії Армії УНР. Сидять (зліва направо): сотник Олександр Шандрук, підполковник Павло Шандрук, полковник Олександр Шаповал (20 травня 1920 року). Фото надане автором статті

Польща задовго до Союзної угоди з Україною від 20 квітня 1920 року почала надавати їй військову допомогу. У грудні 1919 року маршалок Юзеф Пілсудський дозволив формувати українські частини на території, зайнятій польськими військами. У другій половині того ж місяця розпочалося створення майбутньої 6-ї Січової дивізії Армії УНР у таборі інтернованих воїнів у Бересті. 2 січня 1920 року Міністерство військових справ Польщі надало українським воякам статус «військових осіб заприязненої держави». Формування 6-ї Січової дивізії продовжилося у таборі в Ланьцуті. Міністерство забезпечувало українську частину продовольством та необхідними матеріалами.

10 січня 1920 року у Варшаві генштаб Армії УНР видав наказ про формування 2-ї Стрілецької бригади на Поділлі під командуванням полковника Олександра Шаповала. Невдовзі командувач української залоги в Кам’янці-Подільському, генерал Федір Колодій доручив полковникові Шаповалові приступити до формування 2-ї Стрілецької бригади і послав підполковника Шандрука до Варшави – для опрацювання деталей. У польській столиці Шандрук доповів головному отаману Симонові Петлюрі та військовому міністрові уряду УНР, генералові Володимиру Сальському про військову ситуацію на Поділлі й отримав гроші на формування бригади.

Таким чином, повернувшись за два тижні до Кам’янця-Подільського, Павло Шандрук «був сповнений надій і в доброму настрої». У ніч із 21 на 22 квітня 1920 року міністри закордонних справ Польщі й України – Ян Домбський та Андрій Лівицький – підписали Союзну угоду. Польська розвідка встановила, що значні сили Червоної армії, сконцентровані у так званій «Смоленській брамі», запланували наступ на початок травня. Юзеф Пілсудський вирішив нанести випереджувальний удар в Україні. Спільний польсько-український наступ (Wyprawa Kijowska) розпочався на світанку 25 квітня 1920 року.

За спогадами Павла Шандрука: «На час наступу 25 квітня 1920 року ми не мали достатньо ні людей, ні зброї». 27 квітня 2-га Стрілецька дивізія звільнила від більшовиків Могилів-Подільський. Жителі міста влаштували для українських старшин урочистий прийом. 6 травня 1920 року Армія УНР під командуванням генерала Михайла Омеляновича-Павленка, що поверталася із Першого зимового походу, прорвала фронт Червоної армії в районі Ямполя на лівому березі Дністра. Наступ на Київ розвивався блискавично. 6-та Січова дивізія полковника Марка Безручка діяла на стику 2-ї та 3-ї польських армій. Більшовицький фронт прорвали в кількох місцях. 26 квітня 1920 року польські частини вступили до Житомира, Коростеня і Овруча, а  27 квітня – до Бердичева і Козятина.

7 травня 1920 року 6-та Січова дивізія полковника Марка Безручка в авангарді польсько-українських військ вступила до Києва. 24 травня до української столиці прибули головний отаман Симон Петлюра та уряд УНР, відбувся спільний парад українських і польських військ.

У кінці травня 1920 року 7-ма Стрілецька бригада Павла Шандрука та 2-га Стрілецька дивізія полковника Олександра Удовиченка наступали в боях на схід від Кам’янця-Подільського. Шандрук відзначив у спогадах і негативний момент наступу: «Явно недостатнім було забезпечення зброєю та обмундируванням, яке здійснювала польська сторона за Військовою конвенцією. Значну кількість рекрутів довелося відпустити додому».

На початку червня 1920 року після передислокації 1-ї Кінної армії Cємьона Будьонного з Північного Кавказу стратегічна ініціатива перейшла до Червоної армії. 10 червня 3-тя польська армія залишила Київ. У важких боях при відступі до Коростеня й Рівного відзначилася 6-та Січова дивізія. Перебуваючи в ар’єгарді, вона не мала великих втрат і захопила полонених та трофеї.

2 липня 1920 року командувач Західного фронту Міхаіл Тухачєвский оголосив: «Війська червоного прапора стоять готові до смертельної битви з військами білого орла… до помсти за збезчещений Київ і до втоплення злочинного уряду Пілсудського в крові знищеної польської армії. На Заході вирішується доля всесвітньої революції. Через труп Польщі – до всесвітнього пожару… На Вільно – Мінськ – Варшаву марш!».

Павло Шандрук. Фото з uk.wikipedia.org

У 1922 році генерал Микола Капустянський, аналізуючи в таборі для інтернованих вояків Армії УНР в Ланьцуті відступ польських солдат з України і Білорусі до Вісли, писав: «Хвиля червоного війська на початку серпня 1920 року докотилася до Західного Буга. Але вони знесилилися. Стратегія  вимагала припинити наступ, бо майже всі чотири армії Тухачєвського розтягнулися в ниточку. Тили не налагодили, повний брак вогнеприпасів, резервів майже не залишилося… Троцький і комісари захопилися політичною метою взяти Варшаву та робити світову революцію, й принесли в жертву стратегічні вимоги. Червона армія зазнала рішучої поразки під Варшавою».

Уже підвищений на той момент до рангу генерала Павло Шандрук проаналізував битву під Замостям у машинописі «Дії Української армії у війні 1920 року»: «Марш такої грізної потуги як 1-а Кінна армія Сємьона Будьонного на допомогу військам Західного фронту Міхаіла Тухачєвского зупинила під Замостям 6-та Січова дивізія полковника Марка Безручка. Вона прикривала на початку серпня район концентрації польських сил, зібраних Юзефом Пілсудським для контрудару з-за ріки Вепр на Демблін і Люблін. 12 серпня дивізія відбила в більшовиків Чернєйов і в марші на схід зайняла Краснистав і Замость. Там полковник Марко Безручко отримав наказ перекрити дорогу 1-й Кінній армії».

Безручко мав у Замості 1000 вояків 6-ї Січової дивізії, 31-й польський піхотний полк, кілька менших відділів, дивізіон артилерії та бронепотяг. Саперний курінь разом із тисячами місцевих жителів за кілька діб збудував навколо міста 18-кілометрову смугу оборони з ровів проти кінноти, 3-4 рядів кільчастого дроту, окопів, кулеметних гнізд і ходів сполучення. Від 28 серпня 1920 року три дні піхота і спішена кавалерія командарма Сємьона Будьонного безуспішно штурмувала Замость. І не змогла прорватися на допомогу військам Тухачєвского під Варшаву.

На початку липня 1920 року українці мали великі втрати у битвах на схід від Могилева-Подільського. 14 липня Армія УНР організовано відійшла за Збруч. Польські історики, оцінюючи її дії, підкреслювали вміння українців використовувати для оборони річки – притоки Дністра, а також вдале використання маневру при бойових операціях.

На Південно-Східному фронті, який утримувала Армія УНР, 3-тю Залізну дивізію перевели до Городенки. Звідти вона 15 вересня 1920 року форсувала Дністер і рушила на схід. «Червоні» в паніці відступали. 21 вересня дивізія, подолавши 120 кілометрів, перетнула Збруч і опинилася на рідній землі.

Генерал Павло Шандрук згадував: «Хоча нам вдалося погнати ворога з мінімальними втратами, нас було мало. Незважаючи на те, що більшовики отримали підкріплення, ми вирішили переслідувати їх і просуватись якомога скоріше, використовуючи піднесення бойового духу вояків. Знову й знову повторювалося те саме: бої, прискорені марші, короткий відпочинок». Згодом полковника Павла Шандрука підвищили до рангу генерала-хорунжого за бойові заслуги у форсуванні Дністра і в наступі до Збруча.

***

За матеріалами книжки Ярослава Середницького «Павло Шандрук. Перша світова і три російсько-українські війни». – Тернопіль: Мандрівець, 2015. – 224 с.

Поділитися:

Схожі статті

Частина наживо, частина онлайн: як пройшла українська наукова конференція у Перемишлі

Кася Комар-Мацинськак ■ ПОДІЇ ■ №38, 2020-09-20 У Перемишлі в українському Народному домі пройшла ІІ Міжнародна наукова конференція «Українці та їхні сусіди протягом віків: політика,...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*