Коментар Григорія Сподарика ■ ПОГЛЯДИ ■ 2010-03-12
Існує в офіційному житті ряд таких значущих документів, жестів та звернень, що істотно впливають на відносини між народами. Їхньою характерною рисою є те, що вони дозволяють подолати навіть найбільш важкі й болючі моменти. Як приклад, можна навести історичні слова “пробачаємо і просимо прощення”. Були вони написані 1965 р. у посланні польських єпископів до німецьких – річ доти нечувана – що поклало початок примиренню між Берліном та Варшавою.
Пізніше Віллі Брандт, який ще під час Другої світової війни визнав право поляків на відбудову власної держави, пішов цим же шляхом. Отож, будучи у Варшаві в грудні 1970 р. він – вже як бундесканцлер ФРН – став на коліна перед Пам’ятником героїв варшавського ґето і від імені німецького народу висловив жаль за злочини проти євреїв. Ці жести зафіксував увесь світ.
Подібні символи примирення, що стосуються минулого, існують також у польсько-українських відносинах. Однак, скільки людей сьогодні в Польщі та Україні дадуть відповідь на запитання – що відбулося в Павлокомі 2006 р.? Чомусь я переконаний, що більшість не змогла б відтворити цієї вагомої події, коли президенти Лех Качинський та Віктор Ющенко спільно вшанували пам’ять українських і польських жертв та закликали обидва народи йти шляхом примирення. Павлокома так і не прорвалася до т.зв. “мейнстриму”. Зате сьогодні в ньому знаходиться на чолі справа Степана Бандери – дійство, у якому, мабуть, жодна зі сторін не може похвалитися чистими намірами, а лише політичною короткозорістю. Напевно, має рацію той, хто говорить, що визначення власних героїв є внутрішньою справою України, проте чому В. Ющенко такого звання удостоює С. Бандеру щойно тоді, коли його політичний рейтинґ складає 5 відсотків, а з іншого боку, чому не бере до уваги в цій справі точки зору Польщі – свого стратегічного партнера? Дивує теж поведінка і згаданого тут “партнера”, який, хоч і має повне право засуджувати діяльність Бандери, невідомо чому “запхав” у резолюцію Європейського парламенту, яка стосується вступу України до Євросоюзу (25 лютого), тенденційний пункт, де засуджується факт присвоєння В. Ющенком звання Героя України С. Бандері і рекомендується новому президентові Віктору Януковичу переглянути рішення свого попередника? Крім того, в офіційному документі Європарламенту Бандеру так само тенденційно називають “спільником нацистів” під час Другої світової війни.
Досить швидко на цьому історичному заколоті нагрів руки черговий політик – В. Янукович. Він заявив під час нещодавнього візиту в Москві про скасування указу у справі Бандери, бо його “не сприймає ані Україна, ані Європа”. Можливо, це навіть гарно звучить – от тільки забув новий президент додати, що протест щодо критики Бандери висловили частина українських депутатів, влада західних областей України, а ще й тепер триває акція збору підписів під відповідною петицією до Європарламенту. Звичайно, Янукович також значно натягнув дійсність, говорячи про “європейську несприйнятливість” – бо не вся Європа, а лише польські євродепутати виступали за внесення до резолюції пункту про Бандеру. Cказані під час дискусії над її змістом резолюції слова: “Степан Бандера й згадані організації (ОУН та УПА – гс) відповідають за етнічні чистки та злочини проти польського населення (…) Бажаючи Україні якнайкращої долі, сподіваюся, що ґлорифікацію крайнього та злочинного націоналізму буде засуджено”, а також наступні – “Мене тішить заява нового президента про скасування указу (…), скандального указу, що визнає національним героєм України людину, на руках якої кров багатьох тисяч поляків”, не висловили ані німецькі, ані французькі чи іспанські євродепутати, а саме польські, відповідно – Ярослав Каліновський та Ришард Чарнецький. Проте, щоб висвітлити ширший контекст подій, розповісти про те, що діялося в Польщі в міжвоєнному періоді, якою була доля українців у ІІ Речі Посполитій, хто нищив православні церкви на Підляшші й Холмщині 1938 р., чим пізніше стала операція “Вісла”, концтабір у Явожні, – на ці справи, як це найчастіше буває, в устах польських політиків вже голосу забракло.
Постать Степана Бандери повинна надалі бути предметом ретельних історичних досліджень, а не офіційних указів, резолюцій чи звернень. Однак події останніх місяців показують, що багато шкоди можна заподіяти, граючись минулим і тим, що болить. Нещодавно українці відповіли Європі новою петицією та вмістили її в інтернеті на сайті www.petition.org.ua для збирання підписів, де прочитаємо такі слова: “Вважаємо, що рішення Європарламенту позбавлене серйозного історичного підґрунтя і базується на наклепі про т. зв. “співпрацю” ОУН і Рейху, який свого часу почала зводити радянська пропаганда на український національно визвольний рух у часи Другої світової війни. Звертаємося до Вас із вимогою переглянути зміст цієї тенденційної резолюції. Змушені зазначити, що подібні заяви Європарламенту знижують популярність ідеї євроінтеграції серед її прихильників в Україні, які здебільшого є патріотично налаштованими і вважають Степана Бандеру своїм героєм”. Чи у відповідь на це знову відгукнеться якийсь польський або європейський голос, чи, може, усі сторони відкладуть набік історію й займуться майбутнім – безпекою, у тому числі енергетичною, спрощенням візового режиму для українців? Напевно, таких важливих для усіх справ знайшлося б ще чимало.
“Наше слово” №11, 14 березня 2010 року
