Олена Гуменюк ■ ІСТОІЯ ■ №21, 2020-05-26

Після підписання Варшавської угоди 21-го квітня 1920 року розпочався спільний похід українського та польського війська проти російських більшовиків. І кампанія була настільки успішна, що уже на початку травня було звільнено Київ. Успіхи у спільній боротьбі так захопили Симона Петлюру та Юзефа Пілсудського, що здавалось цей союз ніщо не зможе зруйнувати.

Дефіляда польських підрозділів Хрещатиком, Київ 8 травня 1920 р. Джерело: сайт https://io.ua/

25 квітня 1920 р. згідно з військовою конвенцією розпочався спільний похід українських та польських військ на схід проти більшовиків. Симон Петлюра у відозві до народу говорив: «Народе український! Спільною боротьбою заприязнених армій – української та польської – ми виправимо помилки минулого, а кров, пролита вкупі в боях проти давнього історичного ворога – Московщини, яка зруйнувала колись Польщу і занапастила Україну, освятить нову добу заприязнених відносин українського та польського народів».

Армія Української Народної Республіки (УНР), нараховуючи близько 20 тис. вояків, успішно наступала на правому крилі фронту. Польська ж армія налічувала 44 тис. піхотинців і понад 6 тис. кавалеристів. Польсько-український наступ розвивався блискавично. Російські більшовики буди змушені відступити за Дніпро. А 7-го травня 1920 р. союзницькі війська здобули Київ. З цієї нагоди Петлюра і Пілсудський обмінялися телеграмами. Петлюра писав, що «пролита кров у боротьбі за свободу та незалежність наших держав міцно об’єднає два народи, надасть їм почесну роль у колі народів світу». Пілсудський відповів: «Відбувається боротьба за нашу і вашу свободу проти спільного ворога. Я переконаний, що порозуміння між Українською і Польською республіками принесе славу і добробут обом народам». Правда, зустрілись лідери держав все ж не в Києві.

Офіційні зустрічі Пілсудського і Петлюри відбулися 5 травня на вокзалі у Бердичеві та 16–17 травня у Вінниці, куди після взяття Києва переїхав уряд УНР. На урочистому вечорі на честь перемоги 17 травня у готелі «Савой» виступили лідери держав, запевняючи один одного та шановне товариство у вічній дружбі та підтримці. Зокрема, Петлюра в свою говорив: «Висловлюю радість і вірю, що кров ще тісніше з’єднала обидва народи». Віце-міністр в уряді УНР Генрік Юзевський пізніше згадував: «Петлюра промовляв зворушливо, з властивою українцям чутливістю, з польотом. Говорив про Пілсудського – вождя Польщі, про українсько-польське братерство, про польську допомогу в боротьбі за волю України. Слова Петлюри слухали з відкритим серцем. Не були вони урядові, формальні, мілкі. Було в тому щось з подиху правди».

Симон Петлюра та Едвард Рідз-Смігли на вокзалі Києва, травень 1920 р. Джерело: сайт https://io.ua/

Однак в союзницьких українсько-польських стосунках явно проглядався двосторонній прагматизм. Так, Пілсудський визнавав: «Коли йдеться про мою українську політику, то це експеримент. Я є тим, хто втягнув Польщу в це діло, тому можу сказати, що даю тепер українцям шанс. Якщо їм удасться, то вдасться; не досягнуть успіху, то не матимуть його. Є два методи, щоб навчити людей плавати. Я волію кидати їх на глибоку воду і примушую плавати. Це, я власне, роблю з українцями».

Не менш реально дивився на речі і Петлюра, коли 1-го травня 1920 р. говорив при зустрічі Іванові Огієнку: «Чи думаєте, що я сліпий, і нічого не бачу? Але ж пригляньтеся ж лишень до всього уважніше: чи маємо якийсь інший вихід із сліпого заулка, куди загнала нас зла доля? Чи ми самотужки при нашім розбитті та безсиллі справду зможемо що зробити? Чи ви самі добре не знаєте, що з поляками треба бути або приятелями, або ворогами. Нейтральними з ними не можна бути. Я вибрав першу конечність, бо на другу у нас нічого нема».

Дефіляда польських підрозділів, Київ 8 травня 1920 р. Джерело: сайт https://io.ua/

24 травня уряд УНР урочисто в’їхав до Києва. На Софіївському майдані відбувся парад українських і польських військ за участю 6-ї Стрілецької дивізії, який приймали Симон Петлюра та польський генерал Едвард Рідз-Смігла. У своїй промові Петлюра говорив: «Великий шлях ще перед нами до нашої мети. Ми перейшли всього четверту частину цього шляху. Ворог – на другім березі Дніпра. Наші брати, що на тім боці, ждуть об’єднання з нами. Перед нами великі завдання суспільного і державного будівництва, і кожен повинен оддати волю, душу й руки на службу цьому ділу. Ми повинні віддати на це всю енергію. Година повинна у нас бути за день, день за місяць, бо тільки таким чином досягнемо своєї мети».

Однак, цим намірам не судилося здійснитися. Швидко оговтались російські більшовики і пішли в контрнаступ. Це стало несподіванкою для українців та поляків. А сам, здавалось міцний та вічний союз, невдовзі дав тріщину.

Стаття підготовлена за матеріалами архівів та інтернет-ресурсів.

Поділитися:

Схожі статті

Як вільні з вільними, як рівні з рівними» у боротьбі проти спільного ворога

Олена Гуменюк ■ ПОГЛЯДИ ■ №18, 2020-05-03 Питання україно-польського союзу або ж відомої в історії Варшавської угоди (квітень 1920 р.) неодноразово обговорювалось на численних наукових...

Дорости до Петлюри. Що сьогодні значить сторіччя союзу з Пілсудським?

Ігор ІСАЄВ, головний редактор порталу українців Польщі PROstir.pl Минуло 100 років від моменту підписання союзницького договору між Юзефом Пілсудським і Симоном Петлюрою. Невдовзі перед...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*