■ ІСТОРІЯ ■ 2008-10-16
Розповідає Михайло КОВАЛЬЧИК – один з ініціаторів заснування початкової школи в Білому Борі
{mosimage}
До Білого Бору я вернувся з війська 16 листопада 1956 р. Тоді ще жив близько залізничного вокзалу. Одного дня ввечері заходить до мене Олекса Кутинський (пізніший співініціатор заснування школи) і просить, аби сконтактувати його з кимось із білобірських українців. “Тож я українець!” – кажу йому. Виявилося, що О. Кутинський родом із Сокаля (Україна), там він учителював, а під кінець війни, як і більшість української інтеліґенції, хотіли його виселити на Сибір. Тоді О. Кутинський втік до Люблина, а в Сокалі залишилися його жінка і двоє дітей.
Однак невдовзі товариш повідомив О. Кутинського, що за ним уже стежить Служба безпеки (UB). Тоді він сів у поїзд і приїхав аж до Слупська, а вже звідти до PGR Зелень, що неподалік М’ястка. Тут він працював у бухгалтерії, однак мрії про вчителювання не покидали його. Тому на хвилі хрущовської відлиги 1956 р. вирішив зорганізувати українську школу, а оскільки на цьому терені найбільше українців жило в Білому Борі, то приїхав саме сюди.
Олекса Кутинський попросив ме-не допомогти зорганізувати зустріч з українцями. Таким чином перша організаційна зустріч відбулася в хаті Слойків. Розмови тривали понад 3 години і велися при завішених вікнах, щоб ніхто нас не підслухав. Саме тоді Кутинський сказав, що перед тим, як організовувати в Білому Борі школу, потрібно тут спочатку заснувати гурток УСКТ. Дехто з нас уже чув про УСКТ, бо читав “Наше слово”, однак щоб заснувати такий гурток, спершу потрібно було зібрати підписи охочих українців. Оскільки я знав місцевих українців, то зайнявся збиранням підписів. Деякі українці хотіли належати до УСКТ, інші ще боялися, були й такі, які погодилися записатися до УСКТ лише за умови, що не будуть там нічого робити. Загалом ставлення українців до школи було різне – одні хотіли, інші дуже боялися і не хотіли мати з нею нічого спільного, були й такі, які не вірили, що школа справді буде заснована, а ще інші просто стояли обіч.
Через два-три тижні після візиту О. Кутинського до Білого Бору приїхав о. Степан Дзюбина зі Слупська. За дивним збігом обставин, він також потрапив до мене і, подібно як О. Кутинський, пробував сконтактуватися з українцями. Перше, про що отець запитав мене (бо тоді ще не знав я його прізвища) – це звідки я родом. Я відповів, що з Крайної неподалік Перемишля. “Тоді ви українець”, – сказав отець. Я підтвердив, що так. Отець зрадів і зразу сказав, навіщо він приїхав до Білого Бору. Отже, до нього дійшла інформація, що тут організовується гурток УСКТ та українська школа, тому приїхав із пропозицією, щоб у Білому Борі зразу заснувати і греко-католицьку церкву. Подібно як у випадку школи, тут також потрібно було зібрати підписи – таким чином збирав я підписи і на школу, і на церкву. Для цього об’їздив я навколишні місцевості, деінде підписи збирали інші українці – особисто на церкву та школу назбирав я біля 130 підписів. Зараз не пригадаю собі прізвища особи, якій були передані підписи, але людина ця напевно жила в Боболицях і належала до Воєвідського правління УСКТ в Кошаліні. Тоді до білобірського гуртка належало біля 60 членів, однак на збори приходило 15-20 осіб, а зустрічі відбувалися по хатах.
За деякий час до Білого Бору знову приїхав о. С. Дзюбина, запитуючи, на якому етапі знаходяться справи. Коли довідався, що підписи вже зібрані, дуже зрадів. У Білому Борі першу Божественну Літургію у греко-католицько-му обряді відслужив о. С. Дзюбина 14 жовтня 1957 р., на празник Покрову Пресвятої Богородиці, в місцевому римо-католицькому костелі. Натомість початкова школа почала діяти з 1 вересня 1958 р., а свій осідок знайшла в приміщенні колишнього будівельного підприємства, яке було перенесено до М’ястка. У цьому будинку наша школа міститься і до сьогодні, а на той час він стояв порожній і потребував капітального ремонту. Дещо ми відремонтували силами громади, однак у школі не було ні лавок, ні таблиць. Ми тоді вирішили об’їздити навколишні школи і таким чином призбирали деякі речі. У школі, а згодом і в гуртожитку, постійно всього бракувало, тому ми організовували різні забави, на яких збирали гроші, а під час свят ходили з вертепом.
Першим керівником школи був Володимир Шульган (його дружина Стефанія вчила 1-4 класи та викладала географію). Натомість першим керівником гуртожитку був Андрій Вашенко. Оскільки В. Шульган був у постійному конфлікті з керівником гуртожитку А. Вашенком, який дуже дбав про дітей, то саме ця ситуація довела до того, що 1965 р. Андрій та Марія Вашенки еміґрували до Австралії. Того ж 1965 р. до Білого Бору приїхав Данило Древко і рік пізніше, тобто 1966 р., став керівником школи і був ним до 1975 р. А потім прийшла Ірина Дрозд і це за її директорування (1975-1999 рр.) школа зазнала найбільшого розвитку. Вона знала чого хоче, мала свою мету, до якої цілеспрямовано йшла.
“Наше слово” №42, 19 жовтня 2008 року {moscomment}
