Юрій Гаврилюк ■ ГРОМАДА ■ №37, 2020-09-13

Середина липня – коли святкують фольклорно-фолькове «На Івана, на Купала», яке у 1996 році почав влаштовувати Союз українців Підляшшя, – з початком літа не збігається. Все ж це початок циклу свят, які зазвичай відбувалися влітку на відкритому повітрі у Дубичах-Церковних та Черемсі, а завершувалися «Підляською осінню».

Цього ж року, зрозуміло, довелося відмовитися не лише від багатолюдного, з тисячами глядачів, купальського заходу над дубицьким водосховищем Бахмати, але й від більш камерних весняних подій, організованих підляськими активістами, – конкурсів читання поезії «Українське слово» та пісенного «З підляської криниці» (вони мають відбутися восени). Без діла, однак, сидіти важко, отже Союз українців Підляшшя, Товариство друзів скансену в Козликах і Підляський науковий інститут вирішили все-таки свято провести, хоч з огляду на ситуацію, у форматі по суті камерному, з невеликим колом виконавців та з обмеженою кількістю глядачів.

Місцем для влаштування культурного заходу, який потрібен, за словами одного з учасників ансамблю «Родина», «щоб культура не всохла і не забулася», став невеликий закритий простір підляського скансену поблизу села Козлики, на межі сільських ґмін Більск та Нарва. Цей об’єкт не лише обгороджений, але ще й із виходом на берег річки Нарва, отже умови, щоб все було «по-купальському», тут є. З огляду на обумовлену пандемічними заборонами невелику кількість учасників, цього «Купалу» не дуже рекламували. Все ж ті, кому цікаве українське культурне життя та хто слідкує за анонсами в медіа, могли знайти запрошення на суботу, 29 серпня, до Козликів з попередженням, що фестиваль «На Івана, на Купала.

Літні зустрічі з українським фольклором» відбудеться в абсолютно новому форматі, а його лейтмотивом будуть рослини – квіти, трави та фрукти, які відіграють важливу роль в українській літній традиції. І правильно – бо ж літо це не тільки важка праця традиційних хліборобів (модернізованим та механізованим легше, але переживання, чи погода дозволить виростити та зібрати гарний врожай, не змінилося). Це й радість з краси квітів та смаку свіжозрілої садовини, а «квітку» освячують не лише «на Яна» (Різдво Іоана Хрестителя), але й «на Сплінє», тобто на Успення Пресвятої Богородиці, яке було днем раніше, у п’ятницю.

«Імпреза імені Купала» проходила поетапно. Спочатку на столах під дашками, в тому кутку скансену, де його творці і господарі «з-правіку» запалюють вогнище, розклали свій крам Ірина Киризюк та Єва Степанюк, які о третій годині пополудні почали майстеркласи підляських традицій. У першої з них була тема «Використання квітів і трав у традиції підляського села», отже на її столі засяяли кольорами та запахтіли (зокрема полин) городові і польові квіти та зілля, з яких підляські селяни робили традиційні «квітки», що їх освячували в церкві, а потім сушили та вживали у різного роду сакральних та магічних дійствах.

Ірина Киризюк про це все детально розповідала, а практич ною частиною її лекції стало плетіння вінків, якими різного віку учасниці майстер-класу прикрасили собі голови. Натомість Єва Степанюк навчала дітей «Використанню традиційних підляських рослинних орнаментів на пряниках». Виявляється, що з пряного печива та кольорової кондитерської глазурі також можна отримати витвір мистецтва, до того ж із національним колоритом. Пряники Єви Степанюк були прикрашені орнаментами, на які її надихнула вишивка та прикраси, типові для підляських хат саме над річкою Нарвою. Звісно, для малят це був перший урок такого етномистецтва, що поєднує в собі гарне і смачне, отже високого творчого рівня від них не вимагалося.

На жаль, наші села не лише пустіють, але й бідніють, а навіть і зовсім гине все культурне багатство колишнього життя, про яке міські діти і молодь часто вже мало що чули, адже щораз частіше не мають вони вже бабусь чи інших родичів на селі. Тому на розповідь про літні традиції на Підляшші до клуні, яка колись наповнялась у серпні літнім врожаєм, а зараз виповнює роль концертного та конференційного залу, запросила головна організаторка заходу Людмила Лабович.

Доповідь в клуні почалася о шостій вечора, а в цей час на подвір’ї перед хатою збиралися вже ансамблі, які прибули на свято, щоби виступити з концертною програмою. Це стало також нагодою, щоби провести імпровізований фотосеанс – було ж би гріхом не використати особливе світло «магічної години» та гармонійні з природою дерев’яні будівлі.

Коли почалися піснеспіви – почав їх «Ранок», продовжили «Родина», «Гілочка» і «Добрина» – сонце спочатку ховалося за кущі, які ростуть на нарвянських берегах, а потім і зовсім зникло за обрієм. Ніч, хоч і чорна, але ж розспівана. Та розсвітлена огнями на вінках, з якими хоровод попрямував на берег Нарви. І там під акомпанемент пісні жбурляли дівчата сяючі купальські вінки на водяне плесо, і вони – ніким не стривожені – відпливали з течією Нарви, «річки, як билини, хоч і Київські над нею гори».

Коли всі повернулися на подвір’я, перед хатою знов почалися пісні. Як колись, без електронного підсилення, заспівав хор міста Гайнівка. А завершив концерт виступ гостей з Варшави – ансамблю «Wyraj», що спеціалізується на старих піснях. Кому ж було мало – міг ще сам співати, адже «старі бувальці» скансену тут же взялися за розпалювання вогнища.

Фото автора статті

Поділитися: