Павло Лоза ■ ГРОМАДА ■ №32, 2015-08-09
Провідною ідеєю Пласту були слова присяги: «робити все, що у моїх силах, щоб бути вірними Богові і Україні». Це присяга молоді, яка 25 років тому відроджувала Пласт у Польщі, але, виявляється, ці слова є актуальні теж для сьогоднішніх пластунів. Однак зміни, які відбуваються у світі, спричинили, що тепер організація має дещо інші завдання, ніж 1990 р. Хоч мета така сама – виховання.
Відродження
Пласт у Польщі існував у довоєнний час у Перемишлі, Ґданську, Кракові та інших менших містечках. Післявоєнні початкові роки в Польщі для українців були нелегкими. На відродження Пласту над Віслою треба було ще чекати. Коли 1989 р. розпалася комуністична влада в Польщі, ситуація українців покращилася. Згодом, 1990 р., засновано Об’єднання українців у Польщі та була леґалізована Українська греко-католицька церква. Це теж початок діяльності Організації української молоді Пласт.
Ідея народилася серед українських студентів у Ґданську завдяки Петрові Тимі, Петрові Павлищу, за підтримки Мирослава Скірки та українського священика зі США Бориса Ґудзяка, який тоді перебував у василіанів у Варшаві.
– Читаючи книжки, переглядаючи газети з Канади, ми подумали, чому не повернути ідею Пласту на територію, де ми сьогодні проживаємо. Так зародилася ідея першого пластового табору в Польщі. Він відбувся в селі Жабінці біля Круклянок. Частина з його учасників не знала, куди і чому там їде. Проте завдяки цьому таборові появилося кільканадцять осіб з різних сторін Польщі, яких дуже зацікавила тема. Тому Пласт почав розвиватися в різних містах Польщі. У найкращі часи в нас проходило 4–5 таборів, у яких брали участь до 150 учасників, – згадує П. Тима.
У жовтні 1990 р. пластуни з Польщі брали участь у Першому з’їзді Пласту України, який пройшов у Моршині. Два місяці пізніше вибрано Крайову пластову старшину (КПС) Польщі, яку очолив П. Тима, а також зареєстровано організацію.
До Польщі почали приїжджати пластуни з України, які привозили літературу і проводили вишколи. Основною проблемою Пласту над Віслою було те, що не існували міцні пластові центри. Тоді громада жила переважно в менших містах і селах. Однак було багато охочих вступати до Пласту. Зміна політичної ситуації в Польщі спричинила поставання нових організацій. І українська молодь теж хотіла діяти. А таку можливість давав Пласт, який був першою українською молодіжною організацією. У цей період вже більша увага зосередилася на організуванні таборів, а самі пластуни з Польщі почали їздити в табори до України, Німеччини, США. В «Нашому слові» з’явилася рубрика «Пластова сторінка». Організація отримала теж таборову площу біля Мриглодів, у яких пройшло понад десять таборів.
Праця з наймолодшими
– Це гарна ідея – працювати з дітьми та молоддю, бо це приносить конкретні ефекти, – говорить Ігор Горків, голова Пласту в Польщі.
Найбільщу увагу Пласт зосередив на праці з наймолодшими. Створено 14 новацьких груп, які брали участь у щорічних таборах. Одночасно зорганізовано групи юнаків у шести осередках. Вони проводили реґулярні сходини, брали участь у таборах у Польщі та в Україні. Організовано теж спеціалізовані табори – спортивні, водні, мандрівні.
– Сьогодні діти теж їздять у табори. Хтось один раз, хтось два, буває, що й більше. Якщо учасник уже другий або третій раз бере участь у пластових акціях, можна вважати його пластуном. Таких людей у Польщі зараз близько 100, з яких понад половина – це діти віком 6–11 років, – заявлє голова організації.
Сьогодні менше пластових вихователів, ніж це було тоді, коли починав діяти Пласт, а це примушує міняти систему функціонування організації. Нема щотижневої постійної праці, тому проводяться різні заходи і зустрічі, які відбуваються що два-три місяці, щоб підтримати пластовий дух.
– Це спроба відповісти на відсутність відповідної кількості виховників (вихователів – ред.), – підкреслює голова організації.
Порівнюючи з минулим, тепер Пласт майже не функціонує у школах.
– Самі учні мають менше часу. У них більше позалекційних занять, обов’язків і Пласт важко «втиснути» в їхній план дня. У Пласті треба бути обов’язковим, а сьогоднішній світ виховує в такий спосіб, що людина має тільки права, а не має обов’язків. І нашій молоді теж накидається ця модель, – твердить І. Горків.
Діяльність, акції, ініціативи…
Організатори Пласту в Польщі завжди розуміли потребу проведення вишколів для виховників. Останній такий вишкіл відбувся взимку 2015 р. у Варшаві. Вже 4 роки пластуни з Польщі беруть участь в акції передавання Вифлеємського вогню миру, завдяки чому вогонь доходить до кільканадцяти греко-католицьких парафій у Польщі. Проводяться теж літні табори (для новаків та юнаків), відбуваються рейди по горах. Минулого року в листопаді у Ґданську для пластунів організували вишкіл з першої допомоги, а два роки Пласт організовує свято весни до дня святого Юрія (опікуна Пласту). Оце 2012 р. відзначали 100-ліття Пласту, а останньої зими взяли участь у лижному таборі в Німеччині. Чергова справа – це міждержавна допомога.
– Коли у нас відроджувався Пласт, на перший табір приїхали пластуни з Німеччини. Вони були першими організаторами таборів у Польщі і передавали нам ідею Пласту, вчили, як усе має діяти, – згадує пластунсеньйор Мирослава Мисько.
Від цього року подібною допомогою займається саме Пласт у Польщі, який допомагає відроджуватися пластунам у Чехії, котрі набирають знань, досвіду і складають присягу саме в таборах у Польщі.
По-перше, мова!
Пласт 1990 р. заснували українці, які народилися вже на виселенні. Хоч тоді ще не було стільки шкіл з українською мовою навчання, як тепер, здається, більше молодих людей розмовляло українською мовою. Це саме торкалося учасників таборів – дітей та молоді, які були третім поколінням народженим на т.зв. «чужині». Як це виглядає зараз?
– Тепер щораз менше українців з нашої меншини говорить українською. І мова теж для нас стала викликом. Інколи батьки, віддаючи дитину в наш табір, просять, щоб ми «помогли дитині подолати мовний бар’єр». Хочуть, щоб їхня дитина почала говорити українською мовою. Це для нас виклик, на який пробуємо дати відповідь, – заявляє І. Горків.
Порівнюючи з минулим, сьогодні Пласт мусить вкладати більше зусиль для збереження і розвитку національної ідентичності. Звичайно, як і колись, так і тепер у таборах обов’язує українська мова. Але щоб отримати бажаний результат, перед таборами (передусім новацькими) батьки в анкеті вказують рівень знання мови їхніх дітей. Це дозволить скласти програму і заняття так, щоб підтягти тих, що гірше володіють мовою. Тому дітей ділять на групи.
Безперечно, новим явищем, а водночас плюсом сьогоднішніх таборів є той факт, що серед учасників табору є щораз більше дітей з України. Діти і молодь, народжені вже в Польщі, завдяки контактам зі своїми українськими ровесниками, вчаться скоріше мови і правильного ставлення наголосів. Додатковим мовним козирем сьогодення в таборах є те, що у цій науці може допомогти більше виховників з України, ніж це було колись.
Новинкою є впровадження в програму таборів навчання українського сленгу.
– Колись це було непотрібне. Сьогодні ми всі більш мобільні, і діти з батьками часто виїжджають в Україну. І ця нова українська мова не має бути для них чужа. Не може бути так, що дитина не розумітиме чергового п’ятого чи шостого слова, коли буде, наприклад, шукати інформацію на українських сайтах чи дивитися український сучасний фільм, – пояснює І. Горків.
Вимушена терапія
Табори – це начеб трохи вимушена терапія.
– Відомо, що сьогодні життя у віртуальному світі стає цивілізаційною проблемою. Зараз табір – це теж місце, де молодь вчиться спілкуватися в реальності, а не віртуально. Тому в нас у таборах не можна вживати мобілок, а через це користуватися, наприклад, Фейсбуком. Коли у 90-ті роки починав діяти Пласт, він не мусив виконувати такої терапевтичної функції, – вважає голова Пласту.
Чергова якість – це оздоровчий характер таборів. Самі пластуни часто підкреслюють, скільки дає їм можливість перебування на природі. Такі голоси – це теж сиґнал про зміни, які відбулися в українській громаді. Коли починав діяти Пласт, учасниками таборів були діти з малих містечок, а навіть сіл. Вони мали майже постійно контакт з природою. Відплив членів української громади до більших міст, який відбувся протягом останніх 25 років, спричинив, що тепер у табори приїжджають переважно діти з великих міських центрів.
– Інколи трапляються голоси від учасників, що самі не були свідомі, що «природа може бути така гарна». Помічаю, що вона їх притишує, а в сьогоднішньому світі це кожному потрібно, – вважає І. Горків. ■
