Жанна Кузнєцова ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №8, 2021-02-21

Як з’являються нові імена в літературі? Як авторові вдалося з першої спроби видати успішну книгу? Чому популярному продюсерові захотілося літературних лаврів? І про що, зрештою, книжки Ілларіона Павлюка? 

То хто це такий? 

Хоча перша книга автора з’явилася у 2018 році, він і досі вважається новою постаттю нашої літератури. Протягом двох років у Павлюка вийшло вже три книги: «Білий попіл», «Танець недоумка» і «Я бачу, вас цікавить пітьма», а також надруковане у різдвяній збірці оповідання «Маріє, Різдво!». Кожен новий роман викликає дедалі більший інтерес і схвалення у читачів. Ілларіон зі своїми творами щороку потрапляє в довгі і короткі списки різноманітних премій і конкурсів, тиражі додруковуються, проходять презентації книг, автограф-сесії та багато інших подій, які свідчать, що особистість Павлюка цікавить читачів не менше, ніж його твори. Отже, це – нове ім’я української літератури, дійсно варте уваги. 

Ілларіон став відомим письменником зовсім недавно, але для людей зі сфери тележурналістики він доволі знаний вже не менш ніж 20 років, адже саме тоді почалася його кар’єра в медіа. Нині сорокарічний журналіст, сценарист, документаліст та продюсер відкриває нові для себе горизонти.

Подібний досвід для літератора, як не крути, завжди дуже вигідний: ти вмієш стисло і по суті писати про головне, і можеш відділити ключове від другорядного. Особливо вирізняє авторів з телевізійним  бекґраундом вміння будувати історії з використанням елементів сценарної драматургії. Тут завжди є швидка зав’язка, зазвичай – без довгих і нудних описів, далі – дуже чітке описання головного конфлікту (визначення, хто з ким чи проти кого боротиметься) й активний рух до кульмінаційного моменту цієї боротьби, коли герої змінюються назавжди; до миті, від якої їхнє життя вже ніколи не буде колишнім. У книжках Павлюка все саме так і відбувається – подія за подією, без зайвих «описових зупинок». А кожен розділ закінчується, за кінотрадицією, на найцікавішому. Більше того – автор послуговується детективними інструментами, аби тугіше закрутити інтригу, і, хоча книжки й називаються формально трилерами, я все ж бачу їх як не зовсім класичні детективи, де ми разом з головним героєм щоразу рухаємося до розгадки головної таємниці. 

А тепер розглянемо детальніше: чим же завоював серця читачів Павлюк?

Ілларіон Павлюк “Білий попіл”, переклад з рос. Михайла Бриниха. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – 352 с.

Письменницький дебют Ілларіона відбувся влітку 2018 року, коли вийшла його перша книга. Як стверджує автор у своїх інтерв’ю, спочатку ця історія з’явилася у вигляді сценарію, але він швидко зрозумів, що зйомки такого фільму – це занадто дороге задоволення, зокрема, і для його компанії з виробництва телепродукції або навіть для Державного агентства України з питань кіно. Словом, Ілларіонові стало ясно, що проєкт такого масштабу нині є дуже малоймовірним. Касовими в Україні наразі є фільми з не надто глибокою сюжетною лінією (у рік виходу книги найбільше грошей у прокаті зібрала комедія «Скажене весілля», у якій висміюються провінційність і нетолерантність головних героїв, чия донька вирішила вийти заміж за хлопця з іншим кольором шкіри).

Перша книга Павлюка – алюзія на твір Миколи Гоголя «Вій». Українці й росіяни уже друге століття поспіль негласно сперечаються, ким насправді є Гоголь – українським чи російським письменником? Кожна з держав включає знаного автора до списків вітчизняної літератури, Але, як не крути, Гоголь, як і багато чого іншого, є нашим спільним надбанням. Народився під Полтавою, але жив і працював у Санкт-Петербурзі; писав про українське сільське життя, але російською мовою. Якоюсь мірою, навіть попри війну, нам доведеться рано чи пізно змиритися з фактом, що в історії двох сусідніх держав є спільні віхи. До речі, Ілларіон Павлюк теж пише свої твори російською, але після цього їх перекладають, і вони виходять друком українською. Письменник виріс на Сахаліні, тому його шкільні роки пройшли в російськомовному середовищі. 

Головний герой книги, детектив Тарас Білий, потрапляє на далекий хутір, аби розслідувати смерть молодої панянки, й опиняється у вирі містичних подій, які йому (як і нам) складно зрозуміти. Тут з’являються різні місцеві забобони, жива і мертва вода, стара церква, а в будинку батьків дівчини, де зупинився Білий, взагалі коїться щось дуже загадкове. Чим старанніше Тарас намагається розгадати таємницю, тим більше заглиблюється у психологічні хащі дивних відносин між героями. Наприкінці книги ми відкриваємо несподіваний секрет, який абсолютно змінює сприйняття всього роману. Книга варта прочитання щонайменше заради цього різкого повороту.

Колектив авторів «19 різдвяних історій»: Ілларіон Павлюк «Маріє, Різдво». – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – 216 с.

Це коротке оповідання вийшло у збірці різдвяних історій, і воно досить метафорично показує власний травматичний досвід письменника. Ілларіон не раз відверто розповідав цю історію у своїх соціальних мережах – у 2013 році у них із дружиною народилися двійнята, і через лікарську помилку одна з дівчат залишилась жити з важкою інвалідністю, практично несумісною із нормальним існуванням. Від народження дівчинка не могла дихати, самостійно їсти. Думки і переживання щодо справжніх подій Павлюк виклав у цьому короткому, але дуже емоційному творі. Це не документальний опис реального життя, а радше перегукування, натяки і символи, які десь співпадають із досвідом автора. Ілларіон розповідає про диво, яке завжди поруч. А ще в цьому оповіданні є справжній Віфлеєм, і те, що відбувається з містом у творі, за словами автора, – чиста правда, яку йому довелося пережити. Якщо уважно читати соціальні мережі та інтерв’ю Павлюка, то метафори видаються більш зрозумілими.

Ілларіон Павлюк «Танець недоумка», переклад з рос. Ростислава Мельниківа. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2019. – 680 с.

Ця книга, за словами автора, писалася довгих 7 років. Бо почав він над нею працювати, коли ще не уявляв себе письменником, ще не маючи самоорганізації та дисципліни, коли ти мусиш активно творити, щоби так само активно видаватись. Писав і переписував здебільшого у вільний від продюсерської роботи час. Ця книга у 2019 році увійшла в короткий список «Книги року BBC» разом з п’ятьма іншими, але переможницею не стала. 

В описі книжки її називають космічною антиутопією. Справді, події відбуваються на вигаданій планеті Іш-Чель, куди група людей разом із родинами їде виконувати певну місію. Головний герой Гілель потрапляє туди в ролі біолога, щоби досліджувати екологічну систему незвіданої планети. Події і герої сплітаються, наче в насиченому сні: логічні зв’язки не зовсім зрозумілі, і щойно вловлена деталь складається у рівний ряд зрозумілої ланки – все тут же розсипається, і виникає ще кілька нових загадок. Це справді неймовірно захоплива книга, у якій, за словами автора, біологічний світ та його закони абсолютно правдиві, адже Павлюк мав консультанта-біолога, з яким обговорював кожну дрібницю. Але головне – і це стосується не лише «Танцю недоумка» – письменник занурюється не стільки у відносини з навколишнім світом та людьми, скільки у пізнання героєм самого себе. Страхи, панічні атаки, межа між правдою і вигадкою серед того, що Гілель бачить своїми очима, зради і зникнення у власній родині, грань між психічною стабільністю і божевіллям – відірватись від усього цього просто неможливо. Автор довів страх і цікавість до такого високого рівня напруги, що (і це не тільки моє спостереження) читач намагається не відкладати книжку навіть ночами, аби не наснилися жахи, так точно і детально описані в «Танці недоумка».

Ілларіон Павлюк «Я бачу вас цікавить пітьма», переклад з рос. Вікторії Стах. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2020. – 664 с.

Цей роман наразі є останнім виданим твором Ілларіона, він отримав величезну кількість схвальних відгуків у соціальних мережах. Зараз в Україні набирає популярності так званий букстаграм (дописи, фото і відео про книжки у соціальній мережі інстаграм), і саме там про книги Павлюка пишуть пости, знімають з ними відео та світлини з різних ракурсів. Сам автор позитивно ставиться до слави в соцмережах і вважає, що саме вона і є мірилом успішності в сучасному світі. 

Цей містичний трилер теж тримає напругу, адже в кінці кожного розділу Павлюк закручує інтригу таким чином, аби читач попався на гачок цікавості і якомога швидше переходив далі, не розтягуючи читання надовго. Традиційно, герой потрапляє у ситуацію, яка з першого погляду видається зовсім не такою, якою є насправді, і проходить шлях, що повністю змінює його уявлення про світ. Тут головним героєм є психолог Андрій Гайстер, який, аби допомогти своєму другові-слідчому із заплутаною справою, їде в містечко Буськів Сад, де з ним діється казна-що. Дивні люди, які не пам’ятають, що з ними відбувалося напередодні, таємничі вбивства і зникнення маленької дівчинки Надії. Аби впоратись із завданням, героєві доводиться поринати в секрети місцевих жителів і разом з ними шукати розгадку. 

Усі романи Ілларіона Павлюка дарують нам емоції, які ми звикли отримувати від книг… ну, наприклад, Стівена Кінга: напруга, інтриги, жахи та загадки-загадки-загадки. В українській літературі подібного чтива не так і багато, тому поціновувачі жанру мусять уважно слідкувати за творчістю Павлюка і чекати його нових книжок.

Поділитися: