На цьогорічний фестиваль приїхали десятки писанкарів. Відрадно, що на святі зібралося багато дітей, які підтримують традицію своїх дідусів та бабусь. А ще прийшло чимало охочих навчитися писати трохи інші писанки, які своєю технікою відмінні від складних гуцульських, покутських, волинських чи наддніпрянських.

У коридорах – терпкий запах воску. З залу линуть звуки лемківських пісень, по класах юрмляться діти й дорослі, в руках ще білі та жовті яйця, які за кілька годин стануть для кожного великодніми символами.

– В основі нашої писанки – знак Сонця, – розповідає відома писанкарка, дослідниця лемківської писанки, член ФДЛ Марія Янко, демонструючи учасникам фестивалю таблиці з зображенням традиційних символів. – На яйці вимальовують і зірочки: як на такій зірочці парна кількість промінчиків, то вона – провісниця щастя. Часто на лемківській писанці можна побачити віночки, хвильки, рибу, бджілок, ластівок, знаки всесвітнього дерева, адже наші предки вірили, що дерево має душу, що воно плаче й радується, – розповідає М. Янко, яка всю премудрість розписування великодніх писанок перейняла від батьків, що народилися в селі Рябому на сході Лемківщини, на межі з Бойківщиною.
Писанку, кажуть лемківські майстрині, можна читати як книжку чи листівку з побажаннями щастя, добра, достатку, здоров’я, доброго врожаю.
– Наша писанка – це ще й символ кохання, зародження нової родини, нового життя, – додає О. Венгринович. – А тому недаремно дівчата виводили для своїх коханих на писанці знак серця. Якщо хлопець уподобав дівчину, яка подарувала йому таку писанку, то міг навзаєм дарувати їй хустинку чи хустку: а тоді вже чекай весілля.
А що вже кольори яскраві – очей не відвести від оцих витворів людської вмілості. За словами О. Венгриновича, на відміну від багатьох інших реґіонів України, на Лемківщині темних писанок нема, переважають червоний, вишневий, жовтий, оранжевий, зелений, синій, блакитний і білий кольори.
Багатьох присутніх на фестивалі, особливо тих, які до цього часу ще ніколи не розписували великодніх яєць, зачаровує техніка написання лемківської писанки.
– Щоб нанести традиційний орнамент на яйце, треба взяти звичайнісіньку шпильку, – тихо каже, акуратно виводячи воском візерунки на яйцях, майстриня й дослідниця лемківських традицій Анна Кирпан з Івано-Франківська. – Шпилька за формою простіша ніж гуцульський писак і нагадує маленький цвяшок. Гострий кінець шпильки ми встромляємо в будь-яку дерев’яну паличку, а маленькою головкою, яку замочуємо у віск, кладемо звичайну крапочку, ледь протягнувши шпилькою, можна перетворити її у краплю чи крючечок.
Зрештою, писати лемківські писанки можна навіть… сірником, шпилькою до волосся чи булавкою. Останньою можна вивести найтонші орнаменти. Фарбують писанку від світлого барвника до темнішого. Спочатку на білій поверхні гарячим воском треба нанести малюнок, потім яйце опускають у жовту фарбу. По жовтій поверхні гарячим воском знову треба нанести штрихи, які повинні на поверхні зафіксувати жовтий колір. Дію необхідно повторювати, щоб на яйці залишилася бажана кількість барв.
На жаль, тепер щораз рідше можна побачити писанки з натуральними барвами, які давніше виварювали з кори дерев. Наприклад, з дикої яблуні добували світло-зелений колір. Вільха давала чорну барву, а паростки жита – зелений відтінок. Щоб одержати теракотовий колір, використовували відвар цибулиння тощо. Тепер писанки фарбують аніліновими барвниками.
До розписування писанок у жодному разі не можна сідати з поганим настроєм, бо тоді нічого доброго не вийде: великоднє яйце хоч і виглядатиме як треба, але його суть (тобто закодування в ньому любові, доброти, щирості й гарних побажань) може бути втраченою. А в давні часи лемкині перед написанням писанок, за словами М. Янко, постили та молилися.
Найбільше здивували всіх на фестивалі тернополяни. Тамтешній майстер Ярослав Осадца привіз на свято студента місцевого політехнічного інституту, 24-річного Жерода Міанкоділа, який родом із Конґо. Відрадно, що молодик добре спілкується українською і взявся писати лемківські писанки.
– У мене вдома нема нічого подібного, – з захопленням каже майбутній інженер-електрик. – Ваші писанки та й взагалі культура – дуже гарні й давні. Вони заслуговують на повагу та вивчення іноземцями.
Як розповідає Я. Осадца, писанки, зокрема лемківські, з задоволенням пишуть вихідці з Зімбабве, Таджикистану, Сербії, а потім ці люди починають цікавитися Україною, вивчають мову та культуру.

“Наше слово” №17, 22 квітня 2012 року {moscomment}