Пихатість і вбивці Сагрині. Кого розсудить історія?

ПОГЛЯДИ ■ №8, 2019-02-24

Ігор Ісаєв, головний редактор порталу PROstir.pl
Ігор Ісаєв, головний редактор порталу PROstir.pl

Вулиці імені вбивць Сагрині – Зенона Яхимека «Віктора» і Станіслава Басая «Рися» – знаходяться у двох містах на Люблінщині: Томашеві-Люблінському і Грубешеві відповідно. Поблизу найбільших прикордонних переходів з Україною і поряд із самою Сагринню. Наприкінці листопада 2018 року польський рух «Obywatele RP» звернувся до самоврядувань із заявою про зміну назв вулиць вбивць. Ось що із цього вийшло.

«У березні 1944 року мала місце операція Армії крайової і Селянських батальйонів проти сіл на території колишніх грубешівського і томашівського повітів, – читаємо в обґрунтуванні заяви. – Згідно з даними польських істориків (включаючи істориків з Інституту національної пам’яті), у результаті дій польського підпілля знищено кільканадцять сіл, вбито громадян Польщі, українське цивільне населення».

У середині грудня, ще до того, як заява потрапила на розгляд самоврядування, її гостро розкритикував замойський відділ Світового об’єднання вояків Армії крайової. «Ми рішуче протестуємо проти такої форми заперечення рішення місцевих мешканців Замойщини, котрі, щоб нагадати про героїчну боротьбу за вільну Польщу і суверенітет Вітчизни, вирішили надати вищезгадані імена зазначеним вулицям, що заперечується вищеназваною організацією, що лише підтверджує незнання героїчної діяльності згаданих вище командирів АК і Селянських батальйонів, і явно заперечує історичну правду», – читаємо в листі, у котрому заяву опонентів названо «шкідливою ініціативою».

Також, у рамках боротьби за історичну правду, місцевий відділ Світового об’єднання вояків Армії крайової запросив до Грубешева і Томашева-Люблінського із відкритою лекцією про значення польських конституцій для польської незалежності… люблінського воєводу Пшемислава Чарнека, відомого раніше українцям у Польщі конституційною боротьбою з Григорієм Купріяновичем і неправильною історичною правдою про Сагринь.

Наприкінці січня відбулися засідання місцевих рад обох міст. У позиції 1/2019 міської ради Томашева-Люблінського, надісланій рухові «Obywatele RP», висловлюється негативна думка щодо заяви організації, оскільки «вулиця Зенона Яхимека „Віктора” не знаходиться в переліку назв вулиць Інституту національної пам’яті – Комісії досліджування злочинів проти польського народу, котрі підлягають зміні згідно зі ст. 1 Закону про заборону пропагування комунізму та іншого тоталітарного устрою», а крім того «слідство щодо подій березня 1944 року в Сагрині, на яку напав відділ під керівництвом пор. Зенона Яхимека „Віктора”, було закрите».

Під час засідання 25 січня бурґомістр Томашева-Люблінського Войцех Жуковський говорив, що заяву оцінено суто формально, місцева влада вирішила не аналізувати зміст заяви.

– Однак я хотів би, щоб молоді люди, присутні в цій залі, не мали враження, що постать Віктора Яхимека викликає які-небудь сумніви, – додав змісту Жуковський. – Він був солдатом польського підпілля, героєм, який захищав польських громадян. Особливо від нападів банд УПА. Яхимек – герой, пам’ять і репутацію якого ми захистимо.

На відміну від Томашева-Люблінського, рада Грубешева не надсилала заявникові запрошення на сесію. Зробила це ще більш бундючно, ніж південні сусіди: оголосила свою позицію на заявку 30 січня, у 45-річчя присвоєння місцевій вулиці імені Станіслава Басая «Рися».

Місцеві депутати також покликалися на те, що імені «Рися» немає серед списку тих, кого ІНП пропонує «декомунізувати» (хоча, згідно з дослідженням історика Маріуша Зайончковського, «Рись» якраз досить конфліктував із навколишніми відділами АК, і врешті-решт став союзником совєтських партизан).

Як аргумент, на засіданні в Грубешеві представлено негативну позицію правління району «Pobereżany», де проходить вулиця, і вказано на згадане рішення правління Об’єднання вояків АК.

Депутати підкреслили в ході обговорення, що ім’я Станіслава Басая «Рися», надане 30 січня 1974 року, є рішенням місцевої громади нагадати про «героя боротьби за вільну Польщу і суверенітет Вітчизни»

Пихатість і помпезність, із якою місцеві депутати підійшли до заявки руху, не дивує. Те, що в Сагрині мав місце військовий злочин (з елементами геноциду?) – таке визначення раніше чи пізніше буде прийняте відповідним польським державним органом. В істориків, котрі не пов’язані із сьогоднішнім заполітизовано-патріотичним Інститутом національної пам’яті, таких сумнівів немає.

Якщо це рішення приймуть, питан ня вулиць знову повернеться на порядок денний цих самоврядувань. І тоді оцінюватимуть не стільки негативне рішення самоврядників, скільки бунчучність під час її прийняття.

І як тоді ви виглядатиме, панове самоврядники?

Поділитися:

Категорії : Погляди

Схожі статті

Промова Григорія Купріяновича у Сагрині у 75-і роковини смерті українських православних жертв

Голова Українського Товариства д-р Григорій Купріянович виголосив промову у 75-і роковини смерті українських православних жертв, котрі загинули 10 березня 1944 р. у Сагрині з...

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*