Періодичне воскресіння України

Отець Богдан Панчак ■ ПУБЛІЦИСТИКА ■ №16, 2014-04-20

Після Помаранчевої революції у святкових вітаннях лунало «Христос воскрес, воскресла Україна». Сьогодні ж, 2014 року, можемо ствердити одне: воскресіння України відбудеться в майбутньому. Слова Мирославa Мариновича, колишнього дисидента, нині одного з найбільших моральних авторитетів України, пояснюють причину цієї різниці між 2004 і 2014 роками: «Доля не судила нам натішитися звільненням від режиму Януковича і станцювати на київському Майдані ентузіастичний танець визволення. Майдан перетворився на місце поминання Небесної сотні, а душі наші сповнені тривоги і страху за майбутнє».

Фото з сайту http://berest.blogspot.com
Фото з сайту http://berest.blogspot.com

Якщо триматися справжнього значення слів про воскресіння Христа, то нове життя, яке Ісус подарував нам своєю перемогою над смертю, є вже дійсністю, але доступною лише у таїнствах Церкви, в її літургії і молитві. Адже в «Символі віри» сповідуємо принцип: «Очікую воскресіння мертвих і життя майбутнього віку». Всі перемоги правди над брехнею, добра над злом, любові над ненавистю в людській історії, як переконливо, на жаль, показала Україна після Помаранчевої революції, є лише тимчасовими, схожими на чуда, які здійснював Ісус. Він воскресив Лазаря (Ів. 11, 1-44), сина вдови з Наїну (Лк. 7,11-17) і дочку Яіра (Мр. 5, 21-42), яким суджено було померти та очікувати разом з іншими «життя майбутнього віку». «Катехизм Католицької церкви» навчає, що «уже відтепер Христос дає знак і запоруку» воскресіння останнього дня тих, хто буде вірити в нього, «повертаючи життя деяким умерлим [Лазареві, синові вдови і дочці Яіра], провіщаючи цим самим своє власне воскресіння, яке, однак, буде іншого порядку» (994). Зрозуміло, що християнин, який надіється на перемогу правди чи радіє вже її першими ознаками, хоче сприймати це як настання нового порядку, коли зло в різноманітних своїх проявах є вже безсилим. Ніхто ж не буде кликати: «Христос воскресив Лазаря, воскресне Україна!», хоч процеси, які відбувалися в ній в останніх роках один відомий український публіцист окреслював словом «гниття».
Християнин може надіятись і вірити в те, що воскресне кожне добро, кожна форма людської творчості. Польський римо-католицький богослов проф. Чеслав Бартник навчає: «Перші християни вірили, що пройде небо і земля, що розпадуться звізди, що все знищить смерть, але тільки задля того, щоб з усіх трудів і діянь людських та силою Небесного Отця виросла нова земля і нове небо (див. 2 Пт. 3. 13). Отож кожен пройдений шлях, кожен подвиг, кожен порух руки і зусилля мозку, кожне прагнення волі складається на цей таємничий процес будування нової землі, на якій житиме людство Небесного Єрусалиму, зі своїм Богом посередині. Праця перетворюється десь у цеглину цього Вічного Міста. Там привнесемо увесь доробок не тільки поодиноких осіб, але також народів, батьківщин, культур і цілих світів (Одкр. 21, 24–26)». А православний богослов Поль Євдокімов пише: «Кожен народ має свою історичну місію і кшталтується згідно з нею, але ця місія рано чи пізно зустрічає Божий план. Говорить про це притча про таланти (див. Мт. 25), яка вказує, що жодне завдання доручене Наставником ніколи у світі не пропадає; якщо один народ відмовляється його виконати, переймає його інший… Якщо кожна людина створена на Божу подобу є живою іконою Бога, то культура є іконою Царства Божого. У момент великого переходу Святий Дух діткне своїми легкими пальцями цю ікону і щось з неї зістанеться назавжди. У вічній літургії майбутнього віку людина прославлятиме свого Господа всіма елементами культур, які пройдуть через вогонь найвищого очищення».

Солідарність воскресіння
Українці, надіючись на відродження свого народу на подобу воскресіння Христа з мертвих, багато в чому нагадували і нагадують інші поневолені народи. Якщо подивитися на романтичні витоки українського месіанізму, то вражає дух солідарності, який характеризував програмний документ Кирило­Мефодіївського братства та поезія його головного ідеолога Миколи Костомарова. У вірші «На добраніч», написаному вже в Петропавлівській тюрмі після арешту членів братства, великий історик пророкує:
«День великий, день воскресний,
День Божої сили!
Розкриються великії
Народні могили,
Прокинуться всі народи,
Завіт вічний приймуть,
Ворогів тисячолітніх
Вороги обіймуть,
Уздрять те, на що гляділи
І досі не зріли,
Уздрять те, що земля й небо
Їм давно одкрили!»
Маніфест братства, який на початку ХХ ст. один з дослідників назвав «Книгою буття українського народу», для братчиків був «Законом Божим». Костомаров ні разу не ототожнює ехpressis verbis (чітко, виразно – ред.) Україну з Христом, а пророцтво про месію зі 119 псалма, яким закінчується документ, у 69-му параграфі відніс до всієї слов’янщини: «Але не до кінця прогнівився Господь на племено слов’янське, бо Господь постановив так, щоб над сим племеном збулось писаніє: «Камень его же не брегоша зиждущиі, той бисть во главу угла» («Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем», (Псалми 117:22), переклад Івана Огієнка – ред.). У вірші «Діти слави» Костомаров возвеличує всіх слов’ян, бачить момент, коли «розриваються кайдани неволі й неслави», вірить, що «згине, щезне братня свара, ворог ваш кривавий» і «стануть вкупі перед Богом вольнії народи». За це треба молитися, чекати цього часу, прислухатись до святого «небесного гласу». Не втратив актуальності і заклик: «Мирітеся, очищайтесь. Од п’ятна й пороку! Любітеся – скоро блисне. Звізда од Востоку!». У поезії згадується і про поляків: «Слава, честь вам, брати ляхи, мир вам, вічна згода! Згине панство лукавоє, воскресне свобода. Слава тобі, Україно!».

Фото з сайту http://history.sumynews.com (Архів УІС, Ф. 1, оп. 1, од. зб. 23, арк. 22, 23)
Фото з сайту http://history.sumynews.com (Архів УІС, Ф. 1, оп. 1, од. зб. 23, арк. 22, 23)

Не тільки христологія була джерелом натхнення для ідеолога Кирило-Мефодіївського братства. Коли воскресне свобода, визволені народи мають об’єднатися на зразок найдосконалішої моделі єдності в різноманітті – Пресвятої Трійці. В минулому Україна «любила і поляків, і москалів, як братів своїх, і не хотіла з ними розбрататися, вона хотіла, щоб всі жили вкупі, поєднавшись, як один народ слов’янський с другим народом слов’янським, а ті два с третім, і було б три Речі Посполиті». Погану історію зцілить життя «в однім союзі нерозділимо і несмісимо по образу Тройци Божой нероздільной і несмісимой, як колись поєднаються між собою усі народи слов’янські». Прогнозуючи спосіб об’єднання слов’ян нероздільно і незлитно – Костомаров вживає термінологію христологічної догми Халкедонського собору з 451 р. про поєднання божественної і людської природи у Христі. Цей справді побожний православний християнин, який вдома відправляв вечірню й утреню, так відповів своїм учням, котрі дуже здивувалися, побачивши його, знаного вільнодумством і критицизмом щодо Церкви, за причастям у Велику суботу у храмі: «Я не з числа тих, хто без віри й переконання лицемірить задля якихось інших цілей у священній сфері релігії».
Кирило-мефодіївцям не судилося дочекати воскресіння України. У «Книзі буття українського народу» Костомаров підсумовує окремі періоди її історії песимістично-оптимістичними висновками: «І пропала Україна. Але так здається», «Лежить в могилі Україна, але не вмерла». Передостанній параграф маніфесту пророкує: «І встане Україна з своєї могили, і знову озоветься до всіх братів своїх слов’ян, і почують крик її, і встане Слов’янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні крепака, ні холопа – ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у хорутан (давньослов’янське плем’я, предки словенців – ред.), ні у сербів, ні у болгар». Минали десятиліття життя під пануванням різних правителів, але віра в політичне визволення народу не вмирала. Висловлювали її релігійними термінами. У львівському видавництві «Сокільський базар» 1907 року вийшла листівка з портретами Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Маркіяна Шашкевича та з написом «Христос воскрес – воскресне Україна».

Альтернатива преображення
Із середини ХІХ ст. до сьогодні можна було реґулярно повторювати за Костомаровим, що Україна лежала в могилі, але не вмерла. На початку ХХ ст., після Другої світової війни, після Євромайдану українці підбадьорюють себе закликом «воскресне Україна!». Як довго вдасться реанімувати цю надію, що потрібно робити, щоб врешті тут і тепер, а не в невизначеному майбутньому, створити умови для гідного і безпечного життя свого, своїх близьких і всього народу? Відповідь можна знайти в історії Преображення Господнього на Таворській горі. У Гімнографії (загальна назва поетичних творів, пов’язаних з християнським богослужінням – ред.) свято має дуже велике значення для нас. Христос, засяявши перед учнями величчю Божества, «показав первісну красу людської природи, яку прийняв на себе» і «знову осяйною вчинив померклу Адамову природу». Виданий 2011 року «Катехизм Української Греко-Католицької Церкви», який є її програмним документом для євангелізаційної діяльності, передусім в Україні, присвячений суспільству й усесвіту, і представляє діяльність Церкви крізь призму преображення. Посилаючись на найважливіші документи Другого ватиканського собору, УГКЦ вчить, що «Церква, звершуючи місію преображення суспільства, передає йому досвід сопричастя в моральних принципах християнського життя». Називаючи Церкву «взірцем людської спільноти», Катехизм УГКЦ показує, які принципи суспільного устрою відповідають внутрішнім характеристикам церковного життя: єдності в різноманітності відповідає принцип спільного блага, святості – розвиток громадянського суспільства, соборності – принцип солідарності, а апостоляту і дияконії – принцип допомоги.
На особливу увагу заслуговують зіставлення святості і громадянського суспільства та соборності і солідарності. За «Катехизмом» «саме прагнення до святості і відкриває християнина для служіння ближньому і суспільству. Тому християнин і є творчим учасником громадянського суспільства», а соборність «вносить дух порозуміння, в якому різні спільноти переростають свої групові інтереси, опановують культуру діалогу та взаємної підтримки, щоб долати ті чи інші непорозуміння і конфлікти». Дослідники переконують, що 10% членів конкретної спільноти є критичною вартістю, завдяки якій думка меншини поширюється зі швидкістю полум`я на більшість. Якщо українські Церкви, причетність до яких декларує більшість громадян, виплекають у своїх вірян святість і соборність, то плоди цих чеснот у суспільному устрої – громадянське суспільство і солідарність – дозволять якогось благодатного року пасхальні вітання обмежити до слів св. Івана Золотоустого з проповіді, зачитуваної на Пасху: «Воскрес Христос – і життя вільно пливе». ■

Поділитися:

Категорії : Публіцистика

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*