Орест Лопата ■ ПОГЛЯДИ ■ №38, 2019-09-22

Фраза про «перезавантаження стосунків Польщі та України» знову з’явилася на ламах «Нашого слова» після візиту президента Володимира Зеленського до Варшави, який відбувся 31 серпня – 1 вересня («Зеленський простягає руку Варшаві», «НС» № 36 за 8 вересня 2019 року).

До участі в заходах, присвячених 80-й річниці початку ІІ Світової війни, запросили близько 300 лідерів світових держав. Зеленський, як і польські можновладці, розраховував на зустріч із президентом США Дональдом Трампом, який зрештою не приїхав до Польщі. Попри це, медіа та експерти (і не лише польські) присвятили багато уваги перебуванню українського лідера над Віслою.

Хоча його зустріч «віч-на-віч» із польським президентом Анджеєм Дудою не принесла яскравих результатів, саме після неї в контексті відносин Варшави та Києва з’явилося слово «перезавантаження».

Варто згадати і про інші знакові події: минули перші 100 днів роботи Володимира Зеленського на президентській посаді, попереду – парламентські вибори у Польщі, а наступного року відбудеться крайовий з’їзд найбільшої громадської організації українців – Об’єднання українців у Польщі. З огляду на це, нам також варто розглянути можливість провести своєрідне перезавантаження на всіх згаданих рівнях.

По-перше, відносини Польщі та України.

Володимиру Зеленському після перших днів на чолі держави потрібен був політичний успіх, і він конче хотів досягти його у Варшаві. Однак варто придивитися – навіщо потрібне це перезавантаження. У сфері закордонної політики Польща неухильно підтримує Україну. Один з останніх прикладів – заява Міністерства закордонних справ, що засуджує нелегітимні «вибори», проведені Росією 8 вересня в окупованому Криму. Оновлення відносин може бути у сфері економіки: голова Польсько-української господарчої палати Яцек Пєхота про плани Києва відмінити мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення говорить так: «Варто думати про інвестиції та бізнес в Україні. Дії Києва підтверджують, що Україна рухається в напрямку Європейського Союзу та створює дедалі сприятливіші умови для ведення господарської діяльності. (…) Нинішня молода владна команда, що має юридичний та економічний досвід – це дуже гарний сигнал».

Однак головне перезавантаження над Віслою та Дніпром має відбутися у сфері польської та української історичних політик (детальніше про це – у згаданій вище статті «Нашого слова»).

По-друге – вибори до польського сейму. Можливо, після 13 жовтня зменшиться напруга, у тому числі політична, яка зараз проявляється у хуліганських спалах націоналізму серед крайніх правих угруповань. Перезавантаження знань поляків про українців треба починати з початкової школи. Про це пише професор Адам Ліщинський на ламах «Газети виборчої» у статті «Ця провінція називається Польща» («Тa prowincja nazywa się Polska», «Gazeta Wyborcza» за 31 серпня – 1 вересня 2019 року). Він проаналізував зміст підручника з історії для 4 класу початкової школи і зазначає: «Польсько-український конфлікт з’являється виключно в контексті повстання Хмельницького та Волинської трагедії (в оригіналі вжито «Волинської різанини» – прим. перекладача), так, ніби йому не передували століття дуже складного співіснування… Це повністю вичищена від будь-яких складних та неоднозначних моментів розповідь, не кажучи вже про критичну оцінку власної історії».

Як можна говорити, що поляки та українці мають поважати одне одного, коли вони майже нічого одне про одного не знають? А коли немає таких знань – з’являються стереотипи.

Здається, задля образи називати когось українцем – це була перемиська специфіка. Однак слова очільниці Ґданська Александри Дулькевич про кампанію тролінгу проти неї свідчать, що ця тенденція поширилася на інші польські території: «На їхню думку, моя родина прибула до Ґданська «невідомо звідки», а я повинна мати українське походження, адже часто ношу одяг червоного або чорного кольору, а це – барви УПА» («Nie możеsz być jak ojciec?» («Ти не можеш бути як батько?»), «Gazeta Wyborcza» за 7-8 вересня 2019 року).

Однак і тут можна побачити прояви перезавантаження за участю польської та української молоді. 14 серпня на православному кладовищі на варшавській Волі польські гарцери та українські пластуни показали дорослим, як через призму братерства по зброї поляків та українців у 1920 році треба розглядати спільну історію обох народів («Полум’я братерства» об’єднало поляків та українців», «НС» № 34 за 25 серпня 2019 року).  Молодшим читачам нашого тижневика варто нагадати про першу таку молодіжну та студентську ініціативу, що відбулася у 1989 році в Ґданську.

У студентському клубі «Жак» за участю рок-музикантів із Польщі та України відбулося своєрідне братання молодого покоління.

Пліч-о-пліч на сцені виступили українські виконавці із колективів «ВВ» і «Брати Гадюкіни» та лідери місцевих панк-рок-гуртів «Pancerne rowery» та «Bielizna».

Варто згадати також про те, що серед публіки провели саркастичний «Волинський перформенс»: один з учасників дійства бігав серед глядачів з политою кетчупом сокирою. Це вразило і польську, й українську публіку. У сучасних умовах страшно й уявити подібне. Нічого дивного, що тодішня комуністична влада (як згадують організатори – невдало) намагалася заборонити захід, організований під егідою Спілки польських студентів.

Тому варто побажати успіху та всіляко допомагати в продовжені започаткованої польськими гарцерами (обох гілок організації) та українськими пластунами ініціативи.

Урешті-решт, перезавантаження потребує сама українська громада у Польщі. Хотілося б, аби

VIII З’їзд найбільшої громадської організації – Об’єднання українців у Польщі – став стимулом до оновлення у нашому нацменшинному товаристві. Ідеться не лише про конфлікт у Ґіжицьку, а й про його наслідки. Сьогодні це переживає конкретна громада, однак невідомо, чи не позначиться він на роботі всього Мазурського відділу ОУП.

Головне завдання делегатів з’їзду – знайти механізми, які закладені в статут цієї організації та можуть протидіяти таким ситуаціям.

Про справу ОУП в цілому можна детальніше почитати у статті «Quo vadis, або куди прямує об’єднання («НС» № 34 за 25 серпня 2019 року). Варто нагадати одне речення з цього тексту: «З інформації, яку публікують останнім часом медіа, можна зробити висновок, що ОУП опинилася у «скляній пастці», тобто в умовах недостатньої державної фінансової допомоги, і це на щодень стає своєрідною «скляною стелею» – вона не дозволяє місцевим громадським структурам (…) йти вперед і розвивати свою діяльність поза межами народного фольклору». Навесні 2020 року учасники з’їзду мають усвідомлювати: хто б не був обраний до керівних органів ОУП, він має ці проблеми вирішити. Чи варто на очікувати на перезавантаження?

Фото – Маріян Рій

Поділитися: