Юрій НецьоПОГЛЯДИ2009-05-19

ЛИСТ

У відповідь на запитання, поставлене Ярославом Присташем у заголовку коментаря “Люстрація чи чорний піар?” (“НС”, №14 від 5.04.2009 р.), хочу відповісти: ні одне, ні друге. Суть справи – це історія. Пишучи статтю під заголовком “Dużo zrobił dla uczelni i SB – Miron Sycz i inni a Służba Bezpieczeństwa PRL”, надруковану в щомісячнику “Де бата” (№ 3/2009, www.debata.olsztyn.pl), я назвав усі історичні джерела, на яких ґрунтується моя стаття. Збережені Інститутом національної пам’яті, вони вказують, що Служба безпеки вважала Мирона Сича своїм операційним контактом (KO – Kontakt Operacyjny).

До статті додано копії документів, посилання на конкретні архівні матеріали та пояснення поняття “операційний контакт” (у рамці поза текстом). З пояснення у рамці можна дізнатися, що ОК часто доповнював, збагачував та підтверджував інформації, отримані від таємного співробітника (TW – Tajny Współpracownik). Був знаряддям впливу на визначені групи і середовища з метою формування бажаних тенденцій та ставлення до даних ситуацій.
Редактор Присташ у своєму коментарі також наблизив поняття “операційний контакт” та ще додатково поняття “фіґурант” (figurant) i “евіденційний формуляр” (kwestionariusz ewidencyjny). Запропонував провести відкриту люстрацію на сторінках “НС” та спільно задуматися над ситуацією двадцятикількалітнього студента, якого СБ під час воєнного стану тягає на допити. Незважаючи на люстраційні спроби головного редактора “НС”, помітно, що його ознайомчі наміри обмежувалися лише до особи М. Сича і не охоплювали вже, наприклад, Володимира Козубеля або Ірини Морайко – також у той час двадцятикількалітніх студентів, яких СБ під час воєнного стану тягало на допити. Названі у статті особи були в гурті найближчих друзів М. Сича, що може становити пункт віднесення в рамках ставлення М. Сича до СБ. Надрукована в “Дебаті” стаття показує зовсім інше ставлення В. Козубеля та І. Морайко до СБ, ніж у М. Сича.
На превеликий жаль, читачі “НС” не мали змоги самостійно ознайомитися з ситуацією. Редактор Присташ навіть не назвав часопису, у якому надруковано прокоментовану ним статтю. Читаючи “НС”, неможливо дізнатися, що метою надрукованої в “Дебаті” статті було показати спосіб поведінки М. Сича на шляху до його майбутньої кар’єри. На жаль, редактор Присташ не дав можливості наблизити соціотехнічні стандарти, якими керувався М. Сич – студент математики та український молодіжний діяч. Прагну також підкреслити, що надрукована в “Дебаті” стаття є результатом не закінчених ще пошуків у рамках характеристики українського студентського середовища ВПШ в Ольштині у 80-х роках.
У своєму коментарі до надрукованої в “Дебаті” статті редактор Присташ цілком поминув фраґмент, у якому однозначно стверджено, що молоді українці у 80-х роках не акцептували співпраці з СБ, вважали її неприйнятною. Для тих молодих людей кожний, хто йшов на співпрацю, був просто зрадником їхньої справи. У гурті найближчих осіб проходив обмін інформацією, коли і кого викликали на допити та чого очікували від даної особи. Про допити і пропозиції деяким студентам з боку СБ був також інформований М. Сич. Доказом цього може бути поведінка І. Морайко. На жаль, М. Сич не мав такого ставлення до справи. Про свої контакти з СБ (у рамках операції “Klon” – січень 1982 р.) не розказав навіть своєму найближчому другу, співробітникові, голові української секції В. Козубелю. Цей факт знайшов підтвердження в документах СБ.
У згаданій статті я намагався показати також, що Сич своєю поведінкою вписався в заздалегідь розроблений СБ спосіб діяння, скерований проти української національної меншості. Він почав заходи, метою яких був повний контроль над українським студентським середовищем та відповідне спрямування важливіших ініціатив. Свої заслуги сам Сич характеризує в розмові з офіцером СБ словами “багато зробив для СБ”.
Таке ставлення не лише скріплювало комуністичний режим і завдавало збитків українській справі в Польщі – воно було додатково потенційною загрозою для тих друзів Сича, які не хотіли піти на співпрацю з СБ. Яскравим доказом цього є факт, що в ході одної зустрічі з офіцером СБ Мирон Сич поінформував його, що І. Морайко розказала про пропозицію співпраці, яку отримала від СБ. М. Сич досконало знав, що І. Морайко підписала зобов’язання про збереження в таємниці змісту її розмови з СБ. Безсумнівно, він також був свідомий щодо усіх наслідків розсекречення цієї інформації, та все -таки Сич вирішив донести офіцеру СБ. Шкода, що редактор Присташ не поінформував про це читачів “НС”. Можливо, він уважає, що цей факт не має більшого значення для оцінки діяльності М. Сича як українського студентського діяча, або це не вписується в заздалегідь придуману тезу, що все, написане Нецем про Мирона Сича, це брехня або вигадка СБ.
У статті, оприлюдненій у “Дебаті”, я також написав про те, що СБ цікавилася, хто і що пише на тему діяльності М. Сича. В одному документі є чіткий запис, що Степан Мігус (як редактор щоденника “Dziennik Pojezierza” 1983 р.) популяризує діяльність М. Сича. Цей запис підтверджує, що СБ була зацікавлена, щоб про М. Сича та його діяльність була розповсюджена позитивна інформація. У випадку інших українських студентів такого зацікавлення з боку СБ не спостерігаємо. Шкода, що згаданим фраґментом моєї статті редактор “НС” вже не поцікавився.
Очевидно, було б найбільш раціональним (а водночас свідчило б про пошану до читачів) надрукувати на сторінках тижневика ОУП статтю з “Дебати”, а щойно після цього прокоментувати її та відкрити дискусію. Відкритим залишається питання: чому головний редактор “НС” цього не зробив?
Хочу також пояснити читачам, що не викликає жодних сумнівів факт, що часто особи, які були раніше фіґурантами (це особи, за якими стежила СБ), ішли пізніше на співпрацю з СБ. Прикладів такої поведінки є чимало. Бувало й навпаки. Особи, які співпрацювали з СБ як ТС (“таємний співробітник”), відмовлялися від колаборації з таємною політичною поліцією та розпочинали “ворожу діяльність”. У “Дебаті” я пояснив читачам, що у випадку українців “ворожою діяльністю” була для СБ спроба організації самостійного (незалежного) студентського руху, який підтримував би почуття національної тотожності.
Народженням та розвитком згаданого руху СБ дуже зацікавився. На жаль, у цьому випадку М. Сич не зайняв навіть нейтральної позиції. У ході розмов з офіцером СБ він надавав широку, детальну інформацію. З теперішньої перспективи деякі факти, можливо, виглядають, як позбавлені більшого значення, проте у 80-і рр. було зовсім інакше. Інформації, передані під час розмов Сича з СБ, були для них настільки істотні й вагомі, що вони використовувалися під час допитів інших осіб та були занесені в їхні персональні папки.
Редактор Присташ, конструюючи свою версію правди про М. Сича, забув також, що в надрукованій у “Дебаті” статті описано ситуації, у яких М. Сич сам пропонував зустрічі офіцерам СБ. У січні 1983 р. СБ оформила “евіденційний формуляр” (“kwestionariusz ewidencyjny”) під кодовою назвою “Miron”. На практиці оформлення згаданого формуляра не суперечило трактуванню даної особи як ОК. Однак завжди СБ перевіряла свої джерела інформації. До моменту визнання інформації вірогідною СБ вела щодо своїх співробітників детальне розслідування та перевірку. З цього приводу особу, яка вже співпрацювала, СБ водночас могла вважати фіґурантом. У випадку М. Си ча СБ вела себе аналогічно. Службу безпеки цікавило, чи буде він “ходити” на їхньому повідку, чи ні? Зі збережених документів виникає, що Сич пройшов випробування. У травні 1983 р. офіцер СБ записав, що М. Сич “припинив ворожу діяльність” (“zaprzestał wrogiej działalności”). Це означає, що став слухняним і надійним для СБ.
Слід виправити подану редактором Присташем інформацію, що факт складення кимсь люстраційної заяви, яка вміщує інформацію про відсутність співпраці з СБ (як це зробив М. Сич), дійсно є доказом відсутності такої співпраці. Це не так. Доказом цього може бути також “Інформація про документи, складені органами безпеки”, стандартно оприлюднена щодо публічних осіб, напр. депутатів парламенту. У такій інформації ІНП не оприлюднює змісту різних документів, які стосуються даної особи, напр. операційних звітів. У польських засобах масової інформації за останні роки багаторазово писалося і говорилося про те, що особи, люстровані на підставі, напр., персональної папки (teczki personalnej), після перевірки в інших джерелах остаточно виявилися співробітниками СБ. Читачам, які прагнуть збагнути інші обставини, які стосуються ситуації в колі української студентської молоді в Ольштині на початку 80-х років, пропоную прочитати згадану статтю у “Дебаті”, а редколеґії надрукувати україномовну версію статті в “Нашому слові”.

“Наше слово” №20, 17 травня 2009 року

Поділитися:

Категорії : Погляди

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*