ПЕРЕД переписом на Підляшші

Людмила ЛабовичГРОМАДА2011-04-07

{mosimage}

Вже у квітні в Польщі почався Національний перепис населення, в якому, крім традиційних статистичних тем, удруге після війни питають нас про національність і рідну мову та вперше – про віросповідання. Як і дев’ять років тому, середовища національних меншин голосно заявляють про побоювання, що перепис не покаже справжньої національної структури суспільства в Польщі. Для українців Підляшшя це буде своєрідний тест – наскільки ефективною була культурно-просвітницька діяльність, яка велася протягом останніх років серед україномовного населення між Бугом та Нарвою.

Хоч метою перепису є об’єктивне представлення структури держави, то представники українського середовища Підляшшя не приховують своїх критичних зауважень щодо самої ідеї перепису, який покаже радше національну і мовну свідомість респондентів, аніж фактичну кількість представників меншин.
– Уже під час попереднього перепису було багато застережень з боку середо вищ національних меншин, так само з боку української громади, – говорить д р Андрій Артем’юк, голова Союзу українців Підляшшя. – Не всі рахівники ставили запитання про національність і мову, часом вписували відповіді без ставлення запитань. До того ж, питання про щось, що люди приховують, переважно є обтяжене певним багажем неточності. Перепис не дасть фактичного образу ситуації, однак якоюсь мірою буде образом стану національних меншин не тільки на Підляшші, але взагалі в Польщі. Ми можемо лише проводити певні акції чи дії для заохочення наших людей брати участь у переписі і без побоювання подавати персональну інформацію.
На відміну від попереднього, у найближчому переписі можна буде заявити про подвійну ідентичність. Це питання викликало дискусію в підляських мас- медіа, де можливість подвійної самоідентифікації критикували, зокрема, представники білоруських та литовських організацій. Однак білостоцькі соціологи вбачають у тому користь для національних меншин:
– Це ключ до проблеми більш точного визначення ідентифікації жителів реґіону, культурно різноманітного, – пояснює проф. Андрій Садовський, декан історико -соціологічного факультету Білостоцького університету. – Якщо когось примушувати, щоб вибирав між тим чи він поляк, чи українець, то різні фактори – часто кон’юнктурні – підказують, що краще, для святого спокою, відповісти “я поляк”. Якщо буде можливість вказати на подвійну національну ідентичність та якщо респонденти впишуть “я поляк і українець”, це буде доказ, що на цій території маємо подвійну національну ідентичність. (…) На мою думку, беручи до уваги процеси демократизації, тим разом побачимо більший відсоток осіб, які скажуть “я українець” або “я українець і поляк” – і це, певно, буде типова відповідь.

Урядова “леґалізація” існування українців на Підляшші
За даними перепису 2002 р., у Підляському воєвідстві проживало свідомих українців лише 1441. Це небагато, якщо візьмемо до уваги, що україномовне населення в реґіоні складає кількадесят тисяч осіб (дехто схиляється до погляду, що людей з українським етнічним корінням тут навіть 100 тис.). Проте коли глянемо на історичну долю підляського українства, яке мало зникнути, це число виглядатиме зовсім інакше.
Перепис населення 2002 р. став для підляських українців свого роду статистичною ілюстрацією процесу, який почався в 1980 -х рр. і його метою було національне відродження україномовного населення Підляшшя між Бугом і Нарвою, “народною” владою приписаного до білоруської нацменшини.
– Українська ідентичність на Підляшші є цікавим феноменом останніх 30- ти років – ділиться спостереженнями проф. А. Садовський. – Усе почалося після 1980 р., коли з’явився рух “Солідарність”, який був важливим віднесенням у процесі виникнення українського руху – руху, який послідовно і постійно розвивається. Проте помаленьку – але тому, що починався майже від нуля. Українці на Підляшші, з огляду на менталітет, відрізняються від інших українців у Польщі. Вони не можуть повторити шляху творення меншини, як українці – жертви або нащадки акції “Вісла”, переселені хоча б на Вармію і Мазури, які зберегли в індивідуальній і громадській пам’яті передвоєнні і післявоєнні образи національних конфліктів. Представники ук раїнської меншини Підляшшя не відчули рестрикцій, пов’язаних з акцією “Вісла” та різних форм націоналізму під час та після ІІ Світової війни. Їхній спосіб зарахування себе до української громади – інший.
Під час перепису населення 2002 р. про українську національну свідомість на Підляшші заявили передусім молоді люди, переважно жителі міст і містечок. Білосток (417 українців) виявився не лише найбільшим скупченням українців на Підляшші, але й одним з найбільших міських осередків українського населення в Польщі (на шостому місці, беручи до уваги кількість автохтонних українців, що проживають у Польщі – після Перемишля, Ольштина, Ґурова- Ілавецького, Бартошиць та Ґіжицька). Другим скупченням українців на Підляшші виявився організаційний центр, тобто Більськ- Підляський (308 українців). Найбільший відсоток українців (120 осіб, тобто 3,14% від загалу населення), за даними перепису 2002 р., проживав у ґміні Черемха. Лише третина всіх підляських українців – це селяни.
В українськомовних селах найбільш численною національною групою були білоруси – у ґміні Чижі їх було 81,81%, у ґміні Дубичі -Церковні – 81,33% та в ґміні Орля – 68,93%. Українців у згаданих ґмінах було відповідно 0,97% (27 осіб), 1,55% (32 особи) і 1,01% (37 осіб).

Скільки нас буде тепер?
Національне відродження на Підляшші стало фактом, виникає лише запитання, який є нині обсяг поширення української ідеї серед україномовних жителів реґіону та їхніх – часто вже польськомовних – дітей та онуків. Представники української громади чекають найближчого перепису з великим зацікавленням. Його результати покажуть динаміку розвитку української меншини на Підляшші. Переважає тут поміркований оптимізм.
– Ми починали з нуля, – наголошує Марко Хмелевський з Орлі, секретар Союзу українців Підляшшя. – З мапи вже була стерта така нація, як українці між Бугом і Нарвою: і раптом вони з’явилися. Тепер є більше свідомих людей, збільшується зацікавлення своїм родоводом, особливо серед молоді. Розвивається шкільництво. Важливо, що від садочка діти вчаться української мови. Хтось тих дітей з повною свідомістю на українську мову посилає. Тому думаю, що під час найближчого перепису не буде гірше, ніж було.
Представники українського середо вища Підляшшя усвідомлюють, що українське національне відродження охопить лише частину українськомовного населення реґіону. Тут весь час досить сильний білоруський дух. Крім того, своє жниво збирає полонізація. Думки підляських українців підтверджують спостереження білостоцьких соціологів.
– Чи українців буде більше під час цього перепису? Надіюсь, що так, – продовжує міркування проф. А. Садовський. – Водночас не можна сподіватися, що перепис начарує щось, що виходить поза певні реалії. А реалії такі: є активна інтелектуальна еліта українців на Підляшші, є активні українські організації, натомість жителі безперервно думають, ким вони насправді є, безперервно шукають свого місця у пропонованій структурі національної ідентичності. Напевно міркують більш -менш так: за мовою ми є скоріше північними українцями, історія вчить, що ми прибули з Волині, віросповідання вказує на руську східну приналежність, проживаємо на цій землі так довго, як і поляки – як, отже, вирішити дилему, чи ми є руськими, православними, білорусами чи українцями, українцями чи поляками? (…) Я переконаний, що культурні компетенції, які набувають жителі Підляшшя, спричинять, що досить численна частина людей, наділених т.зв. об’єктивними критеріями національної української приналежності, підтвердить це також своєю ідентифікацією.
Проф. Садовський зауважує, що результати процесу творення української нацменшини на Підляшші, яку називає “новим культурним народом” (nowy naród kulturowy), побачимо щонайменше через 20 років. Додає при тому, що українська національна ідентичність не пошириться без виховного процесу, реґіонально -етнічного навчання. Таку працю українське середовище послідовно веде, поширюючи знання про мову, історію, духовну та матеріальну культуру Підляшшя як складову частину загальноукраїнської традиції.
– Протягом останніх 9 років, які пройшли між попереднім переписом і теперішнім, – бере слово Юрій Місіюк, журналіст, випусковий редактор телепрограми “Український огляд”, – люди мали можливість отримати значно більше інформації на тему своєї ідентичності. Також через українську пресу, що з’являється в нас, радіопередачі, телепередачі, а головним чином завдяки шкільництву і культурним заходам, організованим на нашій території, на яких пропаґується окреслення “українець”, “український”. З іншого боку, протягом цього часу в громадський обіг увійшло слово “український”, “українці на Підляшші”. Не є воно чимось надзвичайним, це громадська ситуація, яку більшість сприйняла. Це також впливає на почуття національної ідентичності. І основна річ – протягом останніх 9 років окреслення “українець” перестало викликати неґативні асоціації. Українець, то українець – просто національна декларація. Так що той аспект, який багато років після ІІ Світової війни перешкоджав у відродженні української національної ідентичності, тут якраз став менш вагомим.
Український рух на Підляшші зароджувався як студентський, також тепер на українську національну ідею більш відкриті представники молодого покоління. І хоч, як і всюди, тут щораз помітніші процеси полонізації, то все -таки наступає, принаймні серед певної групи молоді, зміна менталітету. Ще не так давно все, що народне, сільське, було символом гіршого, чого слід стидатися. Нині народна культура, на яку спирається українська національна ідентичність на Підляшші, стає певною цінністю. Як запримітила в одному з останніх чисел “Над Бугом і Нарвою” Єлизавета Томчук, керівник ансамблю “Ранок”, ще десятиліття тому діти соромилися одягнути вишивану сорочку та виступити перед ровесниками. Сьогодні співати в “Ранку” дуже престижно.
Молодіжних ансамблів, які відкликаються до рідного коріння та виконують традиційні пісні, постає тепер на Підляшші дуже багато. А через пісню часто змінюється також ставлення молоді до своєї національності, яка не є вже комплексом, а стає чимось зовсім натуральним. Думки відносно перепису серед білостоцької молоді, яка родом з україномовної Черемхи, різні, хоч схожі вони в одному – коли йдеться про більше національне зацікавлення молоді.
– Сьогодні більше молодих людей усвідомлює власне походження, – каже Анна Качук, учениця технікуму, учасниця ансамблів “Гілочка” і “Джерело”. – Тому гадаю, що люди в нашому віці запишуться українцями. Це особи з нашого середовища, які раніше співали в “Гілочці” або ходили на уроки української мови. Тепер є більше українських культурних заходів, українських зустрічей. Багато людей на них приходить як українці. Тому й кількість українців у переписі збільшиться.
– На мою думку, перепис буде проведений у такій формі, що може виказати небагато українців, хоч це залежить від інформаційної кампанії, – не вкриває побоювання Варвара Сидорук, студентка, учасниця ансамблю “Слов’яночки”. – Українцями запишеться багато представників молоді і людей, яким близька серцю українська культура. Я думаю, що в містах буде більше українців, але молодих.
Українська молодь з Підляшшя звертає увагу на зміну ставлення польського суспільства до українців, що матиме вплив також на національні декларації під час перепису.
– Завдяки “Євро -2012” може виявити себе багато українців, – переконує Олександра Іванюк, ліцеїстка, учасниця ансамблів “Джерело”, “Гілочка” і “Слов’яночки”, – бо Україна і Польща більш об’єдналися. Тепер більше чути про Україну і приготування до чемпіонату – тому може бути більше осіб, які схочуть заявити, що вони українці.
Спостереження підляської молоді підтверджують також корифеї українського руху на Підляшші, на думку яких українську національність під час перепису задекларують головним чином молоді люди, які проживають у містах.
– Зріст української національної свідомості не стосуватиметься середнього й старшого поколінь, – говорить Ю. Місіюк, – тому що воно вже давно зробило свій вибір. Відома річ, що простежується певна конверсія, але вона стосується невеликої кількості людей. Зрештою, дивлячись на специфіку місцевого ук раїнського середовища, можна зауважити, що воно складається в основному з молодих людей, а якщо це стосується середнього покоління – то це люди досить високоосвічені. Бути українцем на Підляшші – це індивідуальний вибір, що спирається на інтелектуальні цінності.
Великих змін, порівнюючи з переписом 2002 р., представники української громади не сподіваються в україномовних селах.
– У сільських ґмінах значного збільшення українців не буде, – міркує М. Хмелевський. – Як утримається на тому самому рівні декларацій, то вельми добре. Молоді люди втікають і живуть у містах. Думаю, що буде багато українців у містах – у Більську, Білостоці, також у Гайнівці з’явиться їх більше, ніж було. Тут, по селах, є старі люди, яких уже не переконаєш науковим арґументом, а ті, які приїжджають, то переважно люди ззовні. Структура змінюється – з’являються поляки. Бачу це на прикладі Орлі. Як тільки десь порожня хата, то купує її не наш, а поляк – і поселяється. Крім того, у нашій ґміні ще 10 років тому жило майже 4 тис. людей, а сьогодні є 3 тис. А як вже хтось прибуває, то це працівники фабрики “Ikea”. Українців у попередньому переписі було 38 осіб, тож нема чому меншати. Зменшиться напевно кількість білорусів, бо молоді люди, які не задекларують себе українцями, не скажуть, що вони білоруси, швидше скажуть, що вони православні поляки.
Найближчий перепис населення буде першим, під час якого не вживатимуться паперові анкети – їх замінить електронна версія. Інтернет відіграватиме важливу роль, що, як здається, – з огляду на велику участь в українському русі молоді, – допоможе підляським українцям. Інтернет буде добрим інструментом, зокрема для тих, хто з певних міркувань не хоче або стидається заявити рахівникові, що він українець.

Що після перепису?
Від перепису населення залежатиме політика держави щодо національних та етнічних меншин. Тому представники української громади Підляшшя наголошують на потребі ведення кампанії, яка заохочувала б людей заявляти про українську національність.
– Ніхто не говорить про вплив результатів перепису на такі справи, як фінансування, але можна того сподіватися, – стверджує д- р Мирослав Степанюк, заступник голови Союзу українців Підляшшя. – Досі різноманітні ініціативи чи інвестиції були пов’язані з останнім переписом. Там, де за його даними, проживало понад 20% представників нацменшин, без проблем вводилися подвійні назви населених пунктів. Тому треба приготуватися, зробити кампанію, дійти до якнайбільшої групи людей, але індивідуально. При тому важливо, щоб люди сказали, якою мовою вони користуються. Думаю, що маємо більші шанси на кращий результат, принаймні пропорційно, аніж білоруси. У попередньому переписі українців на Підляшші було понад 1400 осіб, а білорусів – понад 40 тис., тобто майже в 30 разів більше. Не сподіваюся, що українців буде якось значущо більше, але пропорції зміняться – з -посеред двох меншин саме ми матимемо більшу участь.
Слід згадати, що результати попереднього перепису стали основою для введення в Підляському воєвідстві білоруської мови як допоміжної в чотирьох ґмінах, в тому числі в трьох українськомовних – Гайнівка, Орля і Чижі. У ґміні Орля мають з’явитися також двомовні таблиці (польською і нібито білоруською) з назвами місцевостей.
Важко сподіватися, що протягом місяця -двох вдасться ще переконати якусь чисельну групу, щоб заявила під час перепису про українську національну ідентичність. Тим більше, що на Підляшші все -таки зручніше сказати “я білорус”, або щораз частіше – “я поляк”. Однак протягом останніх 20 -ти років удалося збудувати основи організаційного українського життя на Підляшші та переконати немалу групу підляшуків, що їхнє національне коріння – українське. Кількість осіб, які підтвердять це своєю ідентифікацією під час найближчого перепису, стане найкращою оцінкою праці української еліти, яку вона вела останніми роками в реґіоні.

“Наше слово” №15, 10 квітня 2011 року {moscomment}

Поділитися:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*