Світлана Лагуз ■ ІНТЕРВ’Ю ■ №9, 2020-03-01

Пісня хоробрих, марш Операції Об’єднаних сил, несподівана інтерпретація «Заповіту» Тараса Шевченка і пісня «Степ» на слова Нестора Махна: усе це варто почути, особливо в рок-версії гурту «Широкий Лан». Нещодавно під час європейського турне учасники колективу презентували українцям за кордоном свій новий акустичний альбом «Я живий. Live in studio».

Лідер гурту – музикант і волонтер Святослав Бойко. Він – активіст Майдану, був поранений під час протистояння з силовиками режиму Януковича. Каже, що ті події дуже його змінили. Саме тоді він чітко зрозумів, що хоче бути корисним для України. Після початку війни хотів піти добровольцем до батальйону «Айдар». Але через контузію і поранення, отримані на Майдані, йому відмовили. Натомість запропонували допомагати на волонтерських засадах. Із червня 2014 року Святослав збирає і привозить допомогу для військових. Пізніше почав приїжджати до хлопців на фронт із концертами, організовує благодійні музичні тури. Нинішній тур Європою – п’ятий на рахунку Святослава. Цього разу під час акустичних концертів його супроводжує гітарист Олександр Козинець. За місяць музиканти мають відвідати 19 міст Чехії, Німеччини та Польщі. Презентації альбому «Я живий» організували українці Кракова, Вроцлава, Ліґниці, Щеціна, Бидґоща, Познані, Варшави, Ґданська, Ельблонґа, Ольштина та Любліна. Хлопці – світлі, сильні і з відкритими серцями, і таку ж щиру атмосферу створюють на своїх концертах. Про музику, патріотизм і трішки про особисте ми поговорили зі Святославом Бойком після презентації у Кракові.

Вашу творчість часто характеризують як «патріотичний рок». Чим особисто для вас є патріотизм?

Для мене це – небайдужість. Коли людина не відмежовується від громадських процесів, приймає загальносуспільні потреби як свої – це патріотизм. Я це називаю «життям з відкритими очима». Воно інколи дається важко. Актуальними в нашому суспільстві є теми підтримки армії, ветеранів, сімей загиблих військових, переселенців, допомоги дітям – цими питаннями, окрім держави, займаються люди доброї волі, які, власне, живуть із відкритими очима. Із власного досвіду кажу: це нелегко, бо ти віддаєш цьому добрячу частину свого часу й сил. Та я ані хвилини не жалкую, бо це – мій свідомий вибір. Він дає мені право називатись патріотом України.

Якщо говорити про рівень патріотизму українців у контексті нинішніх реалій – як би ви його оцінили?

Я не можу говорити за всіх українців, проте можу озвучити свої спостереження за тенденціями у нашому суспільстві. Якщо патріотизм оцінювати за моїм критерієм (небайдужість), то він схожий на морські хвилі. Інтенсивність цих хвиль прямо пропорційна тому, наскільки наближені суспільноважливі процеси до особистого простору людини.

В одному з інтерв’ю ви сказали, що після виборів президента України були випадки, коли керівництво військових частин відмовляло гурту «Широкий Лан» у проведенні концертів. Чи зараз є ці проблеми?

Так, справді, було таке. Я тоді навіть не знав, що відповісти. Останні президентські вибори доволі сильно поляризували суспільство, а армія, як і будь-яке об’єднання громадян, є зрізом суспільства, де є прихильники тих чи інших політичних діячів. І хоча тема політики під час концертів для армії для мене – табу, мені все одно відмовили. Це явище непостійне і непослідовне, тут багато залежить від людського фактору, тому я ставлюся до цього з розумінням, бо ніхто не ідеальний. Зараз таких проблем немає. Ось, наприклад, після європейського турне маємо гастролі саме на сході України – 14 концертів. І в більшості випадків – це концерти для військових.

Як часто ви виступаєте на фронті? Як бійці сприймають ваші пісні і що означають ці зустрічі для вас?

Я намагаюся їздити з концертами в зону Операції Об’єднаних сил хоча б раз на місяць. Ви знаєте, я вже не можу жити спокійно без тієї атмосфери, коли ти перебуваєш поруч із людьми, завдяки яким маєш можливість спокійно жити і займатись улюбленою справою. Цим хлопцям і дівчатам у військовій формі я безмежно вдячний, і, якщо моя музика може хоч трошки прикрасити їхні військові будні – я буду їздити з концертами, поки матиму сили чи поки це буде потрібно.

Знаю, що ви підтримуєте не тільки військових на фронті, а й співпрацюєте з благодійними фондами, які допомагають дітям загиблих на війні.

Так. Це один із пріоритетних напрямів моєї волонтерської роботи. Ми підтримуємо і фонди, і приватні ініціативи, які спрямовані на допомогу саме дітям. Не маємо права забувати про них чи стояти осторонь їхніх потреб. Для мене вже стало хорошою традицією бути частим музичним гостем відпочинкових таборів для дітей. Я бачу свою участь не тільки як музиканта, а і як виховника. У мене самого – троє дітей різного віку, тому я легко знаходжу спільну мову з дітворою, це мене надихає.

На якому етапі перебуває ідея розвитку Центру громадських ініціатив? Планувалося, що він матиме просвітницьку функцію, організовуватиме фестивалі, тренінги, мистецькі проекти.

Центр «Корба» нарешті зареєстрований як громадська організація. Ми ще не почали активну діяльність – будуємо стратегію і плани. Поки що моя громадська робота існує на рівні приватної ініціативи, проте маю надію, що невдовзі «Корба» активно запрацює.

Ви тричі сходили з музичної стежки і знову поверталися. Цього разу повернення — серйозно й надовго?

Так, справді, я тричі відходив від музики. Це ставалося через різноманітні обставини, які зазвичай не були пов’язані з музикою чи з моїми ідейними поглядами. У той час я сприймав це як хобі, тому й дозволяв собі робити великі паузи в цій сфері. Після лютневих подій 2014 року на Майдані прийшло розуміння, що життя може обірватися несподівано в будь-яку мить. Це був переломний момент, коли я нарешті зрозумів уповні, ким хочу бути.

Не помилюся, якщо скажу, що на теперішньому етапі творчості вашою музою і помічницею є дружина Тамара Горіха Зерня?

Справді, дуже велику роль у становленні мене як музиканта відіграла моя дружина Тамара, з якою ми зустрілися під час волонтерської роботи. Вона підтримує мене не тільки морально (хоча це для творчої особистості також дуже важливо). Тамара теж пише вірші, які згодом лягають на музику і стають «ширланівськими» піснями. Я можу впевнено сказати, що маю дуже міцний тил, на який можу спиратися.

Разом з Тамарою ви створили пісню, яка є потужним посланням, адресованим усім дітям, що втратили рідних на війні, — «Татові на небо». Історія її створення майже містична. Таке враження, що тато знайшов спосіб через вас відповісти своїй доньці.

Я випадково почув в одній із київських кав’ярень розмову 5-річної дівчинки з мамою. Мала просила написати татові листа. Вже потім від друзів я дізнався, що тато дівчинки, Роман Бочаров, загинув на фронті, а дитина пише йому листи на небо… Це мене дуже глибоко вразило. Перше, що я подумав — ми маємо написати про це пісню. Вдома розповів про свої відчуття дружині, ми разом створили слова. Це — відповідь батька, вона адресована всім дітям, що втратили рідних на війні. На цю пісню ми також зняли наш перший кліп, показали його дружині й донькам Романа Бочарова. Це були дуже позитивні враження.

Один із відомих творів у виконанні гурту «Широкий Лан» — марш Операції Об’єднаних сил. Як він з’явився?

Як його сприйняли військові? Пісня-гімн «Марш Об’єднаних сил» була створена з ініціативи офіцерів штабу ООС на початку вересня 2019 року колишнім акордеоністом і клавішником гурту «Мандри» Леонідом Бєлєєм на слова одного з офіцерів, який зараз виконує бойові завдання у складі Об’єднаних сил. Гурт «Широкий Лан» долучився до студійної роботи над цим треком. І спільними зусиллями ми зробили доволі цікавий продукт. Також ми мали честь презентувати «Марш Об’єднаних сил» у прямому ефірі одного з центральних телеканалів України. Після презентації ми отримали дуже позитивні відгуки саме від військових.

Гурт «Широкий Лан» випустив альбоми «Червона вода» (2015), «ХІІІ» (2017) і ось зараз — «Я живий. Live in studio». Чи є якісь творчі плани, якими ви вже готові поділитися?

Уже невдовзі ми завершимо роботу над наступним повноформатним альбомом «Широкого Лану». Він матиме назву «MANTRA». Над ним ми працюємо вже більше року. Це буде суміш якісної рок-музики з народними мотивами скандинавських народів, а також — моєї рідної Івано-Франківщини. Як кажуть — творимо як хочемо. Також у найближчих планах є зйомка кліпу на одну з пісень з акустичного альбому «Я живий. Live in studio».

Чим відрізняється нинішній тур від ваших попередніх поїздок Європою? Яка його мета?

Ви знаєте, що в минулі тури я їздив самостійно. Не надавав особливого значення технічному забезпеченню концертів. Я робив більший акцент саме на спілкуванні, а не на музиці. У цьому ж турі ми з Олександром Козинцем презентуємо акустичний альбом «Я живий. Live in studio». Це — збірка української авторської лірики, де єдиною ниткою через всі пісні проходить віра в Україну. Наші концерти традиційно мають благодійний характер — частина коштів, зібраних з продажу компакт-дисків, буде передана на лікування Вадима Ушакова. Він — боєць-кулеметник 81-ї аеромобільної бригади, який у квітні 2016 року отримав тяжке поранення в боях за Авдіївську промзону і дотепер проходить лікування. Родзинкою нашого туру є міні-презентація дебютного роману моєї дружини Тамари Горіха Зерня «Доця» (Видавництво «Білка», 2019). Це надзвичайна книга, яка минулого року отримала всеукраїнське визнання — стала «Книгою Року-2019» за версією ВВС Україна і була названа кращою книгою про війну на Донбасі.

Які ваші враження від цієї поїздки?

Наші концерти — це спілкування з людьми, і, очевидно, ми маємо благословення від Бога, бо люди, яких зустрічаємо на шляху — просто чудові! Ще не було такого концерту, про який би залишились якісь негативні враження. Я щасливий, що ми маємо можливість займатись улюбленою справою і нести частинку України до українців за кордоном.

Фото авторки статті

Поділитися: