ФЕЙЛЕТОН Ігоря Горківа ■ ПОГЛЯДИ ■ 2009-07-09
Маючи деякий досвід спілкування з громадянами України, які в Польщі ніколи не були, а якщо й були, то тільки з туристичною метою, помітив я, що наші брати -українці захоплюються польським патріотизмом. У це розуміння патріотизму входить перш за все вміння говорити про свої історичні кривди. Захоплення стосується також вміння поляків доводити про виключно польський характер деяких територій. Для уточнення напишу, що землі, про які йде мова, не належать сучасній Польщі.
На перший погляд, можна сказати, що дійсно так воно й є. Поляки переконливо і, що найголовніше, дуже голосно вміють говорити про те, що в них болить, що їм історично належить, і про те, як на них нападали зі Сходу і Заходу, як вони Європу від татар- турків більшовиків захищали. Але чи таких крикунів можна називати патріотами? Патріот – це той, хто любить свою Батьківщину, відданий своєму народові, готовий заради них на жертви і подвиги. Безперечно, патріот повинен про заподіяні своєму народові кривди пам’ятати і несвідомій частині свого народу про це нагадувати. Як на мене, повинен також уміти вказати і помилки свого народу, дати їм належну оцінку, усвідомити наслідки цих помилок.
Проте у сьогоднішній Польщі значення слова патріотизм дещо обмежене, а навіть викривлене. Патріотами вважають тих, хто найголосніше кричить про біль, якого полякам завдали інші народи, сусіди з -за межі. Польський патріот – це “прекрасний історик”, який знає, де знаходиться початок і кінець польської землі, вміє інтуїтивно відчути, скільки в даному селі загинуло людей (пардон, їх жорстоко замордовано). Усіх інакодумців вміє сильно атакувати з зайнятих стратегічних позицій – телебачення, преси.
Наслідок патріотичних атак дуже поганий. Але не так для українців, а перш за все для поляків. Як на мене, господарі держави, у якій довелося нам жити, у переважній більшості надалі продовжують вірити в те, що вони ніколи нікого не скривдили, що 1945 р. на мирній конференції в Ялті їх окрадено, а не обдаровано. Й надалі у поляків зміцнюється переконання, що єдина і справжня Польща – це країна, яка межує водночас з Чорним і Балтійським морями. У вірі в те, що там де є хоч один поляк, там і Польща, видно першоджерело трагічних подій 1943 р. Пройшли десятиліття, а міф польських “кресів” і надалі живий. Польські патріоти не збагнули, що головним чином така їхня політика довела до “Волині 43”.
Звичайно, над Дніпром ситуація також не дуже добра. Ось приклад: щороку 14 жовтня патріотично зорієнтовані українці організовують “марш УПА”. Не сумніваюсь, що їхні наміри добрі – хочуть заявити, що пам’ятають про своїх героїв, пробують переконати схід України, що ці “буржуазні націоналісти” насправді не були такі погані і вимагають визнання вояків УПА на державному рівні. Проте часто -густо в перших лавах маршу ідуть хлопці, які римським привітанням (простягнутою вперед рукою) віддають честь – кому чи чому невідомо, проте кожен по-своєму здогадується. У людей не тільки зі східних областей України такий жест асоціюється з гітлеризмом. Тим самим марш за визнання УПА дає її противникам відповідні арґументи, мовляв, УПА – це фашисти, і кожен, хто сьогодні її захищає, такий самий фашист.
І тут повернімося до слова “патріот”. Патріот, перш за все, має працювати для добра свого народу. Коли його дії мають поганий для народу наслідок, то патріот повинен це визнати. Сьогоднішні патріоти не вміють або свідомо не хочуть доходити певних висновків. Тому, що висновки часто -густо дуже болючі. А оскільки біль сьогодні не надто модний, то краще йти дорогою, на кінці якої немає нічого, крім переконання у власній святій праведності. Тоді автоматично спадає на думку запитання: чи така людина є патріотом, бо ж її вчинки мають, як показує дальша і ближча історія, руйнівні наслідки. Не раз я думав, як називати цих ніби-патріотів. Може “непатріоти”, або “патріоти- шкідники”? Але звучить це не надто цікаво. Мої київські знайомі для окреслення такої постави вживають словосполучення націонал-дебілізм (принаймні я вперше почув це від них). Чесно кажучи, мені сподобалося, тим більше, що від цього можна дуже легко утворити назву для людини з такою поставою. Отже, людина, яка прийняла таку поставу – це націонал… А який другий член вислову, то вже кожен здогадається.
“Наше слово” №28, 12 липня 2009 року {moscomment}
