Богдан Гук ■ ГРОМАДА ■ 2009-07-30
{mosimage}
На сьогодні пам’ятник поблизу Хотинця, при міжнародній дорозі Радимно-Корчова – чи не єдиний у Підкарпатському воєвідстві офіційний, консультований із суспільством, з написом “Українська повстанська армія”, який не викликає найменших сумнівів, дискусій, хоч від часу виникнення в новому варіанті, минає вже 15 років. Цей час показує, що УПА в Польщі має шанс на нормальність, коли не заважає цьому спеціалізована в розсварюванні поляків з українцями Рада охорони пам’яті боротьби і мучеництва.
Як поінформувала мене працівниця ґміни Радимно, пані Люцина Заґробельна, пам’ятник встановили 1974 р. з нагоди річниці “органів”. Про це тоді інформував меморіальний напис такого змісту: “У ХХХ річницю виникнення МО і УБ, поляглим у боротьбі за закріплення народної влади в боротьбі з реакційним підпіллям у районі міста і ґміни Радимно в 1945-1947 рр.”.
Далі видніють імена і прізвища поляглих членів дотичних формувань. До речі, як на мене, цей комуністичний напис менш антаґонізував поляків та українців, ніж не один з датованих періодом після 1989 р.
Після того як на початку 90-х років таблиця з написом була знищена невідомими особами, 1994 р. на пам’ятнику появився інший напис. Його зміст на сьогодні такий: “Слава поляглим у боротьбі з відділами Української повстанської армії в 1945-1947 рр. на території ґміни Радимно”. Офіційно відкрито меморіальну дошку 1994 р. Уже не в річницю створення МО і УБ, а, мабуть, у річницю спорудження пам’ятника.
Що зацікавило мене в пропам’ятній формулі? Нейтральне слово “відділи” – замість “banda” та повна назва формації – замість уживаного як пострах на дітей “UPA”. Цікаве, однак, і те, що в контексті УПА формування антипольського комуністичного режиму, якими були МО та УБ, виявилися… добрими та гідними прослави. Ще цікавішим є те, що українців, тодішніх громадян Річпосполитої Польської, перед МО та УБ боронила… УПА. Виявляється, бандит не є бандитом, якщо вбивав громадян Польщі української національності у реакцію на їх громадянський спротив насильству.
У контексті сьогоднішніх проблем з українськими пам’ятниками на території Підкарпатського воєвідства, можна відзначити й інше: там, де їх будівництво могло відбутися без втручання А. Пшевозника, секретаря РОПБіМ, нема клопотів та антагонізмів: “місцева людність”, один з улюб лених арґументів Пшевозника, виявляється неворожою, пам’ять – менш болісною, а поєднання – можливим.
“Наше слово” №31, 2 серпня 2009 року
