ПАМ”ЯТІі Віри Річ (1936 – 2009)

Михайло ЛесівКУЛЬТУРА2010-02-27

{mosimage}

26 грудня 2009 р. на 73-му році життя померла відома й видатна британська поетеса, перекладач української поезії на англійську мову, активна діячка для української культури й громади в Лондоні, журналістка, зацікавлена українськими справами Віра Річ (офіційно: Faith Elizabeth Joan Rich – перше своє ім’я вона переклала з англійської, змінивши на українське Віра).

Віра Річ народилася 24 квітня 1936 р. в північній частині Лондона. З українцями, їхніми проблемами й культурою познайомилася вперше ще в молодості, коли після закінчення II світової війни на території Великобританії (а передусім у самому Лондоні) з’явилися еміґранти зі Східної Європи, поміж ними й українці, якими займалася її мати Маґдален Ельзі Річ як представник і працівник організації Червоного Хреста.

Саме тоді, у 1950-х рр., Віра та її мати, завдяки українській та білоруській групі еміґрантів, познайомилися з їхніми національними, культурними та конфесійними традиціями. Молода панна Віра Річ, яка спочатку займалася перекладами французької поезії на англійську мову, під час навчання в Оксфорді познайомилася з університетським колеґою Володимиром Микулою, який пробував перекладати українську поезію на англійську мову, і під його впливом почала вчитися української мови, використовуючи словники та поетичні збірки, хоч основними дисциплінами, які вивчала, були староанглійська та староскандинавська мови.
У лондонському „Українському віснику” 1957 р. вийшов друком її перший переклад з української мови, а саме „Пролог” до поеми „Мойсей” Івана Франка. Це був дебют Віри Річ, якщо говорити про її переклади української поезії. Через 40 років, уже в незалежній Україні, 1997 р. Спілка письменників України нагородила її премією імені Івана Франка.
Від кінця 1950-х рр. ця англійська поетеса не розставалася вже з українською поезією до кінця життя – як її дослідник, популяризатор і, в першу чергу, вірний і солідний перекладач.
У статті-некролозі, поміщеному в газеті „Тhе Тіmеs” від 25 січня 2010 р. (с. 56) відзначено, що В. Річ перекладала твори 47 українських поетів, найчастіше поеми й вірші Тараса Шевченка. Ще 1961 р. вийшла окрема збірка вибраних творів Шевченка в її перекладі на англійську мову під заголовком „Song out of Darkness” („Пісня понад темрявою”) зі вступними словами П. Сельвера й В.-К. Меттьюза, відомого англійського славіста й перекладача, який ще 1951 р. видав у Лондоні (по-англійськи) наукове дослідження „Тарас Шевченко: людина і символ” (ця книжка Меттьюза, до речі, не сподобалася підсовєтській літературній „критиці”, бо, на думку автора статті про цього дослідника, згаданий науково-популярний твір був „позначений впливом буржуазно-на-ціоналістичної тенденційності в ставленні до українського поета і до його друзів” („Шевченківський словник у двох томах, том І, Київ, 1976, с. 396). Книга перекладів Віри Річ становила тоді практичний та конкретний вияв відзначення в Англії сотих роковин смерті українського поета. Тоді, 1961 р., Шевченків ювілей відзначав увесь культурний світ.
У згаданому вище „Шевченківському словнику” (т. ІІ, Київ, 1977) самій перекладачці присвячено енциклопедичну статтю такого змісту: „Річ Віра – англійська поетеса і перекладачка ірландського походження. Народилася в Лондоні (…) Протягом 1960-69 рр. опублікувала переклади 51 твору Шевченка повністю (в тому числі 9 поем) та уривок (11 рядків) з поеми „Княжна”. 16 творів Шевченка („Причинна”, „Неофіти”, „Маленькій Мар’яні”, „У тієї Катерини”, „І знов мені не привезла”, „За сонцем хмаронька пливе” та інші) перекладено англійською мовою вперше”.
У київському видавництві „Мистецтво” 2008 р. опубліковано збірку перекладів поезій Шевченка на англійську мову Віри Річ із передмовою Івана Дзюби, а 2007 р. її нагороджено на основі декрету президента України Орденом княгині Ольги. Цю високу нагороду Віра прийняла з ентузіазмом, називаючи цей факт „вершинною подією” в її житті („peak moment іn my life”). Вона мала задум перекласти англійською мовою абсолютно всі поезії Т. Шевченка, але страшна недуга й невблаганна смерть знівечили її плани.
Можна тут ще згадати про збірку власних віршів Віри, що з’явилася 1963 року під заголовком „Portents and Images” („Сподівання та образи”), де серед її власних ориґінальних поетичних творів, які, на думку одного з англійських літературних критиків Пола Сельвера, „захоплюють складним стилем віршування”, знайшлися три переклади з української поезії (Т. Шевченка, І. Франка і П. Филиповича) і два вірші, перекладені з білоруської мови (М. Багдановича і Я. Коласа). У вступній нотці до цього видання поетеса дякує кільканадцятьом видавництвам і періодикам, які поміщували попередньо її ориґінальні твори й переклади (зокрема „Українській думці”, „Шляхові перемоги”, „The Ukrainian Reviеw”, „Byelorussian Youth News”) за те, що дозволили передрукувати дещо до цієї збірки.
Коли приходить до нас приємне здивування, – мовляв, як це могло статися, що здібна й талановита англійська поетеса, перекладач лірики з кількох мов, зацікавилася так конкретно українською і білоруською мовами та поезією, – ми намагаємося пояснити це по-різному. Можливо, поетична душа Віри, її вдумлива особа відчула глибоку вартість літератури, писаної мовою народів, які, не маючи власної держави, що підтримувала би розвиток загальнонаціональної рідної мови, намагалися не втратити, а навіть розвивати творчо й поетично свою культурну свідомість. А може, доля української чи білоруської національної культури й мови пригадувала їй долю ірландської, над якою протягом століть домінувала англійсько-британська мовна цивілізація?
Переклади Віри Річ оцінювалися по-різному. У згаданій вище енциклопедичній статті, надрукованій у „Шевченківському словнику” 1977 р., написане було трохи критично про її перекладацьку творчість: „Переклади В. Річ хибують на текстуальний буквалізм, порушення норм англійського синтаксису, звуження ідейно-тематичного звучання творів” (це останнє ствердження про „ідейно-тематичне звучання” вкладалося в обов’язкову тоді соцреалістичну риторику при оцінках західноєвропейських письменників та перекладачів). З другого боку, у статті-некролозі від 2 січня 2010 р. в лондонській „Українській думці” читаємо вельми похвальну оцінку перекладацьких діянь Віри: „Віра була надзвичайно талановитим перекладачем. У нещодавньому інтерв’ю вона розповідала про своє ставлення до перекладу: „Зазвичай люди кажуть, що мої вимоги до перекладу просто-таки неймовірні, особливо у практиці. Але так само, як олімпійські чемпіони, перекладач, маючи вроджений хист (талант від Бога, генетичну схильність), повинен тренувати свої мовні перекладацькі якості так, як атлети тренують м’язи перед тим, як виступити на Олімпійських іграх. Все дуже просто. Слово має обростати новими конотаціями, розкривати перед перекладачем свій глибинний зміст. Слово повинно відкриватися в нових значеннях. І це теж своєрідне тренування м’язів для перекладача, який має працювати з мовою, з літературними текстами, щоб збагачувати себе новими словесними відтінками, щоб якнайточніше передати зміст і стиль кожного слова у творі”.
На основі розмов з Вірою Річ під час її перебування в Польщі й у Люблині (коли вона конкретно підтримувала рух „Солідарність” під час „воєнного стану”, у зв’язку з чим мала неприємності зі сторони польської Служби безпеки) та спілкування під час наших ділових зустрічей у Лондоні, знаємо, як вона дбала про те, щоб знаходити точні відповідники українського слова в англійській лексично-семантичній системі, щоб змогти якнайточніше передати потрібний відтінок ориґіналу. Вона реально і з серцем схилялася над зразками маловідомої західному світові української поезії та пристрасно наближала її для кращого зрозуміння широкій світовій англомовній громаді поціновувачів поетичного слова й думки.
Українська громада Великобританії шанувала протягом довгих років її діяльність, у якій вона пропаґувала конкретні знання про українську культуру та літературу, особливо серед англомовного суспільства, а 4 січня 2010 р. лондонські українці вшанували пам’ять про неї похоронною Службою Божою, яку відправили в лондонській катедрі Української греко-католицької церкви.
Вічна їй пам’ять!
Requiescat in pace!

„Наше слово” №9, 28 лютого 2010 року {moscomment}

Поділитися:

Категорії : Культура

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*