Богдан Гук ■ ІСТОРІЯ ■ 2011-05-13
{mosimage}
У другій половині 2010 р. на сільському греко-католицькому цвинтарі в Пантній на Лемківщині (Горлицький повіт) колишні мешканці села увічнили пам’ять сільського вчителя з часів ІІ Cвітової війни, 52-річного Михайла Колосівського – родом харків’янина. Він 7 червня 1944 р. став жертвою таємних убивць. Найімовірніше, що життя його вкоротив підпільний присуд Армії крайової з Горлиць, яка не бажала миритися з навчанням дітей у Пантній та Горлицях української мови. Мову та її носіїв польське підпілля визнавало ворожими, хоч українці з Лемківщини офіційно були громадянами ІІ Речі Посполитої.
Відомо про 5 інших аналогічних подій у селах Лемківщини: Гладишеві, Дубному, Злоцькому, Цеклині та Угрині.
Кожний вирок виконали члени польського підпілля. Прізвища вбивць досі не відомі, хоч їх мали б визнавати “героями”, оскільки їхніми жертвами стали вороги польського народу. Радянські партизани не мали для такого типу вбивств мотивів і вчинків подібного типу вони на Лемківщині та в інших західноукраїнських селах не здійснювали.
На початку 2011 р. мені вдалося записати спомин про М. Колосівського. Його автором є Андрій Копцял, народжений 1929 р. в с. Пантній, під час війни – учень цього вчителя. Ось розповідь А. Копцяла: “Я вчився в сьомій клясі української школи в Горлицях. Моїм учителем був там Михайло Колосівський. На Лемківщині діти називали його “Чудовий”. Така кличка взялася з того, що коли дитина відповідала, то він казав “ти чудово підготувався…”, “ти чудово розповів…” Походив Колосівський з біженців з України, які втікали перед москалями. Це була дуже культурна людина, приязна, ввічлива. Видається, що то Український допомоговий комітет з Горлиць направив його до школи в Пантній та в Горлицях. Однієї ночі його знайшли застріленого в будинку школи, в ліжку. Люди казали, – але тільки тоді, – що це зробила московська партизанка. Потім я чув також інші вістки. Одна жінка казала, що його міг убити передвоєнний учитель Сємек, поляк, який замешкав у Пантній, людина, яка ставилася до українців неприхильно, член польського підпілля. Сємек докладно знав спосіб життя Колосівського, шкільні приміщення. Похоронив жертву на цвинтарі в Пантній священик Шуфлят з Маластова”.
Таким чином, пам’ятник у Пантній увічнює як людську жертву несправедливого присуду, так і акт насильства над ідеєю української мови й культури Лемківщини. М. Колосівський приніс-бо в реґіон не спрямовану проти будь-кого зброю, а власну вчительську працю для добра дітей краю, який віками обминала освіта.
“Наше слово” №20, 15 травня 2011 року
