У сім’ї О. Щерби, крім Василя, був ще син Іван та дочка Анна.
Початкову освіту Василь здобув у рідному селі. Захоплювався читанням книжок про козаків, січових стрільців, а оскільки батько, будучи головою “Просвіти”, передплачував газети “Народну справу”, “Наш прапор”, “Наш лемко”, то завжди було щось нового й цікавого почитати.
У пізніші роки Василь брав активну участь у громадському й культурному житті села, належав до драматичного гуртка, який організував учитель Петро Дрань, виконував різні ролі в постановках п’єс, особливо вдавалися йому ролі старців, брав активну участь у Вертепах під час Різдвяних свят та в різноманітних спортивних змаганнях. Особливо любив грати у волейбол. Василь мав авторитет і пошану серед своїх ровесників та дорослого населення – за свою ввічливість і повагу до кожного.
Час минав, діти підростали, отже батьки думали передати свою господарку найстаршому синові Василеві, а молодших вирішили послати на навчання в Українську вчительську семінарію в Криниці. Але довкола – важке воєнне лихоліття, яке знівечило всі плани і надії на майбутнє. Василя 943 р. забирають на примусові роботи до Німеччини 1, де він перебував до 1945 р. Тоді важко захворіла мати, не вдалося врятувати її життя: через рідні місця пролягла прифронтова лінія, не можна було вийти зі села по допомогу лікарів зі Змигорода чи Ясла. І 28 вересня 1944 р. мати померла, не дочекавшись повернення сина з примусових робіт.
Василь повернувся у травні 1945 р., після закінчення війни. Село вже було переписане на виїзд. Василя разом з родиною виселили в Донецьку (тоді Сталінську) область. Там вони прожили один рік, потім приїхали до Львова, де й осіли. У столиці Галичини Василь очолив 21-ше поштове відділення, а пізніше перейшов працювати на завод “Кінескоп”. Жив з ним тато, яким Василь опікувався до глибокої старості. Василь був одружений, виховав троє дітей, дві дочки – Лідію та Галину – і сина Миколу, шестеро онуків.
Василь був великим шанувальником лемківської культури, завжди був присутній на творчих звітах хорової капели “Лемковина”. Він був постійним учасником Лемківської ватри у Ждині на Лемківщині та в Монастириськах на Тернопільщині. Коли у Львові засновано товариство “Лемківщина”, став одним з перших його членів. Він завжди приходив на богослужіння в лемківській церкві Святих Володимира та Ольги в Шевченківському гаю у Львові. Був поважаною особою серед лемків, сам також поважав і шанував лемків. Ми завжди будемо пам’ятати його таким.
Василь Щерба похований коло своєї дружини Люби на цвинтарі у с. Поршна Пустомитівського району Львівської області. Мав дуже гарний похорон – на Зелені свята, при ясній і теплій погоді, з участю родини, членів товариства “Лемківщина” та Фундації дослідження Лемківщини, знайомих і близьких друзів улюбленої йому Лемківщини та України.