Ігор ІСАЄВ, головний редактор порталу українців Польщі PROstir.pl

Після урочистості на Сагринському цвинтарі з нагоди 75-ої річниці пацифікації села група поляків і українців вшанувала католицьку сестру Ванду Лонґіну Трудзінську. Її, разом із сімома вихованцями сиротинця, вбили в травні 1944 року вояки УПА. Цей жест показує: не може бути однобічної пам’яті про тогочасне польсько-українське протистояння.

Сестра Лонґіна має цікаву біографію: вона народилася в Теребовлі, натомість у часи війни вже як монахиня служила в Дитячому будинку в Турковичах. У ті часи дитячий будинок знаходився в будівлях, що до 1915 року належали православним. Німецькі окупанти, котрі проводили політику «розділяй і володарюй», у цьому випадку поляків з українцями, повернули православним їхній турковицький монастир, натомість католицький сиротинець залишили.

Після наближення фронту і посилення польсько-українського конфлікту сиротинець опинився на межі між територіями, що їх контролювали УПА і АК. У цій ситуації католицькі сестри проводили політику нейтральності, і досягли того, що обидва місцеві підпілля шанували цю нейтральність.

Ситуація змінилася після пацифікації Сагрині. На Грубешівщину прийшли відділи з інших територій, які не до кінця знали місцеву специфіку. У травні 1944 року сестра Лонґіна вибралася з вісьмома вихованцями за провіантом, проте їх перестрів відділ УПА, що прийшов з Галичини. Сестру звинуватили в шпигуванні для АК і вбили разом із сімома дітьми в лісі поблизу Сагрині. Восьмого, українця, відпустили.

Рештки вбитих виявили лише в 1975 році. Нині місце їхньої смерті і місце перепоховання на цвинтарі служать для місцевих символом жорстокості українців на цій території. У сагринському костелі висить таблиця з ім’ям сестри і проводяться регулярні урочистості її пам’яті. Десятиліття тому місцевий комплекс шкіл в Сагрині також носить ім’я сестри Трудзінської.

Пам’ятник на місці вбивства сестри від минулого року став місцем проведення альтернативних урочистостей до тих, що відбуваються на українському сагринському цвинтарі. Про них в інтерв’ю місцевій пресі говорив локальний кресовий діяч В’єслав Гук: «Після подій 10 березня минулого року, коли група українців використовувала панахиду в Сагрині для прославлення бандеризму на польській землі, ми вирішили зустрічатися 10 березня на місці мученицької смерті сестри Лонґіни та її учнів, щоб нагадати, ким боролися українські герої з-під знаку ОУН-УПА». Нагадаю, що пан Гук минулого року подав донесення до прокуратури на вигук «Слава Україні!», покликаючись на нову редакції закону про ІПН, що тоді саме набрав чинності. Від того часу справу не відкрили, а сам закон пом’якшили.

Проте пам’ять про сестру, як і про всіх жертв польсько-українського протистояння, не можна звести в національну рамку. Про універсальні речі говорили учасники церемонії в Сагрині, які також поклали лампади на могилі сестри: голова ОУП Петро Тима, історик Маріуш Зайончковський, громадські діячі Іза Хруслінська, Рафал Сушек, Бартош П’єхович, журналісти Томаш Кваснєвський і Едвін Бендик, а також кілька інших польських і українських діячів.

Сьогодні ми стаємо свідками процесу, коли пам’ять про жертв у Польщі зі швидкістю світла «націоналізується». Згаданий закон про Інститут національної пам’яті, нещодавня спроба ІНП очистити «проклятого» Ромуальда Райса «Бурого», вбивці православного населення Північного Підляшшя, вшанування Національних збройних сил – вояків, що були продовжувачами польського міжвоєнного фашизму, – список можна продовжувати, його глибинна психологічна суть: показати винятковість польського народу на фоні мерзенності сусідів.

Тим часом війна ніколи не є ані національно винятковою, ані мальовничо героїчною, ані стражденно правильною. Категорії добра і зла розташовані в ній далеко поза національними рамками – навпаки, національна рамка у війнах як правило стимулювала брутальність.

Люди, перераховані вище, не вперше згадують спільно жертв польсько-українського протистояння. Це також робилося у 2013 році, коли президентом України був ще Віктор Янукович – саме громадські середовища Польщі й України вирішили перейняти ініціативу від влади і вшанувати 70-ті річницю початку Волинської трагедії. Тоді урочистості відбулися на Волині, у Порицьку-Павлівці, і в Сагрині.

Нині ж громадські діячі з Польщі й України готують урочистості у Львові у пам’ять про 15-ту річницю смерті Яцека Куроня. Її згадують 17 червня.

Поділитися:

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*