Ігор
ІСАЄВ, головний редактор порталу
українців Польщі PROstir.pl
Після
урочистості на
Сагринському цвинтарі з нагоди 75-ої
річниці пацифікації села група поляків
і українців вшанувала католицьку сестру
Ванду Лонґіну Трудзінську. Її, разом із
сімома вихованцями сиротинця, вбили в
травні 1944 року вояки УПА. Цей жест
показує: не може бути однобічної пам’яті
про тогочасне польсько-українське
протистояння.
Сестра Лонґіна має цікаву біографію:
вона народилася в Теребовлі, натомість
у часи війни вже як монахиня служила в
Дитячому будинку в Турковичах. У ті часи
дитячий будинок знаходився в будівлях,
що до 1915 року належали православним.
Німецькі окупанти, котрі проводили
політику «розділяй і володарюй», у цьому
випадку поляків з українцями, повернули
православним їхній турковицький
монастир, натомість католицький
сиротинець залишили.
Після наближення фронту і посилення
польсько-українського конфлікту
сиротинець опинився на межі між
територіями, що їх контролювали УПА і
АК. У цій ситуації католицькі сестри
проводили політику нейтральності, і
досягли того, що обидва місцеві підпілля
шанували цю нейтральність.
Ситуація змінилася після пацифікації
Сагрині. На Грубешівщину прийшли відділи
з інших територій, які не до кінця знали
місцеву специфіку. У травні 1944 року
сестра Лонґіна вибралася з вісьмома
вихованцями за провіантом, проте їх
перестрів відділ УПА, що прийшов з
Галичини. Сестру звинуватили в шпигуванні
для АК і вбили разом із сімома дітьми в
лісі поблизу Сагрині. Восьмого, українця,
відпустили.
Рештки вбитих виявили лише в 1975 році.
Нині місце їхньої смерті і місце
перепоховання на цвинтарі служать для
місцевих символом жорстокості українців
на цій території. У сагринському костелі
висить таблиця з ім’ям сестри і
проводяться регулярні урочистості її
пам’яті. Десятиліття тому місцевий
комплекс шкіл в Сагрині також носить
ім’я сестри Трудзінської.
Пам’ятник
на місці вбивства сестри від минулого
року став місцем проведення альтернативних
урочистостей до тих, що відбуваються
на українському сагринському цвинтарі.
Про них в інтерв’ю місцевій пресі
говорив локальний кресовий діяч В’єслав
Гук: «Після подій 10 березня минулого
року, коли група українців використовувала
панахиду в Сагрині для прославлення
бандеризму
на польській землі, ми вирішили
зустрічатися 10 березня на місці
мученицької смерті сестри Лонґіни та
її учнів, щоб нагадати, ким боролися
українські герої з-під знаку ОУН-УПА».
Нагадаю, що пан Гук минулого року подав
донесення до прокуратури на вигук «Слава
Україні!», покликаючись на нову редакції
закону про ІПН, що тоді саме набрав
чинності. Від того часу справу не
відкрили, а сам закон пом’якшили.
Проте пам’ять про сестру, як і про всіх
жертв польсько-українського протистояння,
не можна звести в національну рамку.
Про універсальні речі говорили учасники
церемонії в Сагрині, які також поклали
лампади на могилі сестри: голова ОУП
Петро Тима, історик Маріуш Зайончковський,
громадські діячі Іза Хруслінська, Рафал
Сушек, Бартош П’єхович, журналісти
Томаш Кваснєвський і Едвін Бендик, а
також кілька інших польських і українських
діячів.
Сьогодні ми стаємо свідками процесу,
коли пам’ять про жертв у Польщі зі
швидкістю світла «націоналізується».
Згаданий закон про Інститут національної
пам’яті, нещодавня спроба ІНП очистити
«проклятого» Ромуальда Райса «Бурого»,
вбивці православного населення Північного
Підляшшя, вшанування Національних
збройних сил – вояків, що були
продовжувачами польського міжвоєнного
фашизму, – список можна продовжувати,
його глибинна психологічна суть: показати
винятковість польського народу на фоні
мерзенності сусідів.
Тим часом війна ніколи не є ані національно
винятковою, ані мальовничо героїчною,
ані стражденно правильною. Категорії
добра і зла розташовані в ній далеко
поза національними рамками – навпаки,
національна рамка у війнах як правило
стимулювала брутальність.
Люди, перераховані вище, не вперше
згадують спільно жертв польсько-українського
протистояння. Це також робилося у 2013
році, коли президентом України був ще
Віктор Янукович – саме громадські
середовища Польщі й України вирішили
перейняти ініціативу від влади і
вшанувати 70-ті річницю початку Волинської
трагедії. Тоді урочистості відбулися
на Волині, у Порицьку-Павлівці, і в
Сагрині.
Нині ж громадські діячі з Польщі й
України готують урочистості у Львові
у пам’ять про 15-ту річницю смерті Яцека
Куроня. Її згадують 17 червня.
Поділитися: