Освітньому процесу в карантинні часи присвячується

Жанна Кузнєцова ■ УКРАЇНА ■ №37, 2020-09-13

Батьки українських школярів перед початком навчального року масово публікували стурбовані дописи у соціальних мережах про те, що навчальний рік в школі може знову перейти в онлайн, так і не почавшись вживу. Нервовий тон батьків зрозумілий: на всю весну, під час жорсткого карантину, родини опинилися замкненими по своїх домівках, а освітня система виявилася абсолютно неготовою перевести навчання за межі школи. Саме тому в останній тиждень серпня дорослі радісно скуповували різноманітну канцелярію в супермаркетах і з надією слідкували за новинами з Міністерства освіти і науки України (МОН) і – що важливіше – Міністерства охорони здоров’я (МОЗ).

Фото – Укрінформ

Навчальний рік почався, а освітній процес, незважаючи на всі «за» і «проти», все ж запустили. Діти пішли в школу, але впевненості, що вчитися вони будуть так, як до карантину, немає. Уже кілька років поспіль освіта в Україні разом із іншими соціальними сферами реформується. Загалом, процес змін – це завжди непросто, часто доводиться повністю знищити старе аби збудувати щось якісно нове. Таким наріжним каменем, через який точилися палкі дискусії, стало впровадження Нової української школи (НУШ) два роки тому. Така система включає інший, тісніший тип взаємодії між школярами і вчителем, але карантин вніс свої корективи, і навіть шести-семиліткам замість цікавих і пізнавальних уроків в ігровій формі в класі, з ровесниками – довелося опановувати комп’ютер (іноді планшет чи смартфон), а батькам набувати навичок вчителювання.

Про те, як завершився попередній навчальний рік і чи впоралися вчителі і діти з дистанційним навчанням, ми розпитали у експертки з питань шкільної освіти, очільниці громадської організації «Смарт Освіта» Галини Титиш. «Усе було дуже по-різному і залежало від лідерства окремих директорів і вчителів, – каже вона. – В одних школах директори дуже швидко зорієнтувались і налагодили дистанційне навчання вже в перший тиждень, а в інших вичікували закінчення навчального року, так і не спромігшись організувати навчальні процеси. Так само і серед вчителів».

Пані Галина розповідає надихаючі історії окремих викладачів, які спрагло поринули у нові знання і шукали інформацію, долучалися до прямих трансляцій «Смарт Освіти» про організацію дистанційного навчання, читали тексти про це. Адже на початку карантину у багатьох вчителів не було не лише знань про те, як організувати процеси онлайн, але і ресурсів – в когось старенький несправний ноутбук, в когось смартфон старої моделі з поганим звуком, а комусь просто бракувало елементарних навичок роботи з електронними пристроями. «Вони мали швидко зрозуміти, як шукати й готувати матеріали для уроків онлайн, – продовжує пані Титиш, – як проводити уроки, розібратися з усіма платформами й підходами, зрозуміти, що вчитися в онлайні треба по-іншому, що завдання мають бути суттєво легшими, а не важчими. І що в дистанційці „менше матеріалу означає більше”: дітям потрібно більше часу на засвоєння матеріалу».

МОЗ дало школам рекомендацію з початком нового навчального року проводити уроки на свіжому повітрі, але чи зможуть всі школи орга
нізувати навчальний процес таким чином – це вже інше питання. Дітям рекомендовано відвідувати навчальний заклад в масці і мати з собою ще одну – на зміну, також необхідно дотримуватися дистанції півтора метра, коридорами бігати – зась.

З серпня в Україні впроваджено адаптивний карантин, коли країну поділено на чотири кольорові зони за рівнем небезпеки: червона – дуже високий рівень захворюваності, помаранчева – все ще небезпечно, коли завантаженість лікарняних ліжок для хворих на COVID-19 становить більше 50%, жовта – це постійне збільшення заражених протягом 5 днів і зелена – завантаженість лікарняних ліжок на рівні 5%. За цих умов деякі діти в школу на лінійку так і не пішли, бо їхні населені пункти опинилися в червоній зоні. Освітяни на місцях пропонують в умовах карантину не відходити від дистанційного навчання, адже в будь-який момент місто чи село може опинитися в червоній зоні, а діти і вчителі мають бути готові до моментального переходу в онлайн.

Щодо перспектив навчання уже в новому навчально-карантинному році у експертки Галини Титиш виникають питання до МОН: «Усі зрозуміли, що дистанційка потребує додаткових ресурсів. Потрібні інтернет у вчителя та учнів, комп’ютер, іноді хороша камера на телефоні, щоби записувати уроки чи демонструвати досліди. Також хтось має оплачувати поділ класу на групи в умовах карантину, навчання дітей у кілька змін, роботу вчителя з групою учнів у класі й тими, які на самоізоляції та навчаються дистанційно, закупівлю всіх необхідних миючих засобів, дезінфекторів, масок, щитків, часте прибирання приміщень тощо. Але наш нинішній тимчасово виконуючий обов’язки міністра освіти і науки Сергій Шкарлет не зміг добитися виділення з коронавірусного фонду грошей на це. Освіта дуже постраждала від пандемії, в освіти забрали 4,9 мільярди гривень на боротьбу з ковідом, і дали 0,00 грн на подолання наслідків». Крім зазначеного, маємо розуміти, що у шкільного процесу досі немає якоїсь єдиної онлайн-платформи, де могла би бути загальна методична база для вчителів та матеріали, з якими вчитель може якісно підготуватися до уроку. Нинішній МОН освітяни поза очі вже називають «міністерством рекомендацій», бо нічого іншого важливого для освіти МОН поки що не робить.

То що ж діти? Як їм адаптуватися до таких непередбачуваних і часто непослідовних дій дорослих, зокрема чиновників? Коли сьогодні обіцяють свято на 1 вересня, а завтра через брак лікарняних ліжок в сусідніх регіонах у твоє місто привозять додаткових хворих і воно раптом опиняється в червоній зоні (це реальний випадок одного з районних центрів). Як вчитися не тільки шкільних предметів, а й навичок соціального життя, коли необхідно вміти співпрацювати в колективі, вчитися проживати конфліктні ситуації, набувати лідерських якостей і, зрештою, контактувати з живими, не віртуальними людьми?

Залишається лише сподіватися, що дистанційна освіта, до якої тепер набагато більш відповідально підходять як вчителі, так і учні, стане такою ж важливою навичкою у викликах майбутнього дорослого життя, адже цей вірус може бути не останнім, а карантин – не найдовшим у реаліях планети, на межі екологічної катастрофи.

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*