Юрій ГАВРИЛЮК ■ КУЛЬТУРА ■ №46, 2019-11-17

Протягом п’яти днів, 23-27 жовтня, відбувалися заходи XXVIII Фестивалю української культури на Підляшші «Підляська осінь», які охопили всі найважливіші міські осередки: Більськ, Білосток, Гайнівку, Сім’ятичі, а також гмінні центри – Орлю, Нарву і Черемху.

Перші дні фестивалю – це свого роду набирання розгону. Почався він у середу театральною виставою для дітей, які у воєводській столиці Білостоці вивчають українську мову. Спершу у Громадській початковій  школі св. Кирила та Мефодія, а потім у Початковій школі № 9 молоді глядачі дивилися спектакль «Шапочка. Червона» у виконанні Львівського театру ляльок. У четвер і п’ятницю ця, як легко здогадатися, давно відома всім казка Шарля Перро «Червона Шапочка», що отримала нове життя в інтерпретації драматурга і режисера Руслана Неупокоєва, була показана у Більську (двічі – у Садочку № 9 «Лісова поляна» і Більському будинку культури), а також у Черемсі та Орлі, де був це перший український спектакль у новозбудованому будинку культури.

Ще одна подія «Підляської осені» – Вечір українського кіно – відбувся у четвер у Більській публічній бібліотеці. Тут був презентований документальний фільм «(Не)забуті», що розповідає про українську військову еміграцію міжвоєнного періоду у Польщі, авторами якого є Олег Криштопа та Володимир Сівко. Основою фільму стала мандрівка знімальної групи програми «Машина часу» містами і селами, в яких, зокрема на цвинтарях, збереглися матеріальні сліди перебування борців за волю України. Підляшани, які прийшли на сеанс, могли побачити знайомі для себе місця, адже у 1920-1930-х роках одне з найбільших скупчень ветеранів Армії УНР існувало у Гайнівці, а «петлюрівці» Олександр Щербань та Андрій Німий, що жили у містечку Кліщелі, були активними учасниками українського культурного життя у 1940-1960-х роках, і оба спочили на місцевому цвинтарі.

Культурні сили України були також добре представлені на фестивальних концертах, які почалися вже у четвер ввечері. Перший з них, у Нарві, відбувався у дуже камерній обстановці, у гмінній бібліотеці, тому обійшлося без найбільш візуально привабливої частини програми – танців. Окрім виступів місцевого дитячого і молодіжного співочого ансамблю «Анімато», глядачі почули пісні у виконанні чоловічого квартету «Січ» з Добротвору біля Львова, якому жіночими голосами допомагала також трійка виконавиць з білостоцької «Добрини». Другий камерний концерт, в сільській світлиці в селі Клюковичі, пройшов у суботній вечір.

Повне розгортання виконавчої палітри фестивалю відбулося у п’ятницю. У цей день зранку традиційно пройшов «День української культури» у Початковій школі № 4 в Більську, де діють класи з вивченням української мови. Концерт для школярів пройшов у спортивній залі, а через ремонт будинку культури тут відбувся і центральний суботній концерт фестивалю. Завдяки цьому тут були добрі умови не лише для співів, але й танців, які виконували дівчата і хлопці з Державної дитячої хореографічної студії українського танцю «Барвіночок» (Київ). Студія, може, й справді дитяча, але напевно на Підляшшя приїхали найбільш дорослі та професійні артисти, адже майстерністю виконання, зокрема найважчих фігур гопака, не поступалися своїм старшим колегам з професійних ансамблів, яких ми бачили минулими роками. Окрім «Барвінку», мистецький контингент з-над Дніпра представляли також п’ятиособовий оркестр «Українські музики» (Київ) та вокальний ансамбль «Оріяна» з Борисполя, тобто шестеро жінок, які співають трохи по-старому, а трохи по-сучасному, що молодій публіці було до смаку. Зрозуміло, більшість концертної програми складали співи й танці у виконанні різних підрозділів ансамблю «Ранок» (Більск-Підляський), у якому зараз виступають по суті всі учні з українських класів, які мають музичне обдарування та силу в горлі і ногах.

У п’ятницю ввечері відбувся перший фестивальний концерт з повним складом виконавців з України – у Спортивно-концертному залі в Сім’ятичах. Окрім вже згаданих ансамблів, перед сім’ятичанами виступили також вокальний квартет Академічного ансамблю пісні і танцю «Козаки Поділля» (Хмельницький), фольклорний ансамбль «Кралиця» (Київ), дует сестер Бабкевич та солістка Софія Шморгун (Городок біля Львова).

Підляшшя представляли: «Ранок» (Більськ), «Гілочка» (Черемха), «Добрина» (Білосток) та народні сільські ансамблі з Сім’ятицького повіту – «Новина» (Мощона-Королівська), «Вереси» (Велиново), «Незабудки» (Нурець-Станція) та «Мельничанки» (Мельник). У наступних великих концертах, що відбувались у суботу та неділю, був застосований принцип своєрідної регіоналізації, який дозволяє виступити в рамках фестивалю якомога більшій кількості місцевих виконавців. Сьогодні підляських колективів, які співають українською, настільки багато, що везти всі на кожен концерт та перетворювати його в марафон стало просто недоцільним. Було б це занадто для глядачів, а тим більше самих виконавців, зокрема учнів, адже у неділю відбувалися ще два концерти: після полудня – у Білостоці, а трьома години пізніше – у Гайнівці.

Саме тому у Більську, де бурмістр пообіцяв, що наступний фестиваль пройде вже не в шкільному спортзалі, а у відновленому будинку культури, окрім виконавців з України, які виступали на кожному з чотирьох концертів у п’ятницю-неділю, свої мистецькі вміння показували більщани: «Сонечко» з Садочка № 9, «Лісова поляна», «Ранок», «Родина» (Дуб’яжин) і «Добрина» (Білосток). «Добрина», «Ранок» і «Гілочка» вийшли ще на сцену Підляської опери і філармонії в Білостоці, де виступили також хори «Восклікновіння” (Гайнівка) і «Мікрон» (Білосток). Але на останній концерт, до Гайнівки, поїхали вже лише артисти з України. У Гайнівському будинку культури (ГБК) фестивальне дійство почали, звісно, дівчата зі “Студії естрадної пісні ГБК”, які вже багато років здобувають лаври під час конкурсів української пісні «З підляської криниці». Далі мистецькі можливості Гайнівського та Більського повітів показали ансамблі «Луна» (Парцьово), «Анімато» (Нарва), квартет «На щастя» (Дубичі Церковні) та «Вервочки» (Орля). На жаль, мало хто помітив, але варто було заглянути також у відкриті двері кімнати поряд з концертним залом, на стінах якої красувалася виставка місцевого рукоділля – тканих «дівані́в» (килимів, якими застілали колись ліжка та прикрашували стіни) та рушників з квітчастою вишивкою. Було там також кілька килимів з візерунком виразно галицького походження.

Можна сказати, що різного масштабу українські заходи у Білостоці та в населених пунктах Більського, Гайнівського і Сім’ятицького повітів, організовані Союзом українців Підляшшя, це вже рутина. Все ж починалося це не так давно – регіональними оглядами перед фестивалями УСКТ у Сопоті, перший з яких пройшов весною 1987 року в Черемсі, а потім влітку 1989 року відбувся тур рівненської «Горини», яка була першим ансамблем з України, що завітав в цей регіон. Зараз щорічний цикл великих українських культурних заходів завершує саме «Підляська осінь», що проходить після свята Покрови, отже в час, коли «старожитні підляші» після сінокосів, жнив та копання картоплі робили підсумки своїх господарських успіхів, а дехто, з участю родичів та сусідів, справляв ще й весілля.

Також кожний фестиваль – це нагода для підсумків, що дає можливість оцінити, які місцеві сили у розпорядженні нашої культури, а також хто, окрім міністра внутрішніх справ і адміністрації, ділом та більшим чи меншим коштом включається у підтримку цього заходу. Цьогоріч – це культурні й освітні установи, а також міські і сільські гмінні самоуправи у Білостоці, Більську, Гайнівці, Сім’ятичах, Нарві, Черемсі, Орлі, і навіть сільська рада в Клюковичах (гміна Нурець-Станція Сім’ятицького повіту). Гурт чималий, хоч напевно повинен бути більшим, позаяк багато самоуправ на нашій україномовній території надалі дають гроші на заходи, організовані в основному білостоцькими діячами БСКТ, під час яких українська пісня подається як шедевр білоруської культури, а часто-густо співається у перекладі на білоруську мову, що, м’яко кажучи, є непорозумінням.

Фото автора статті

Поділитися: