Оповідь про польсько- українське дитинство на польських кресах

Ольга Русіна ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №22, 2018-06-03

Bogdan Loebl , „Piekło weszło do raju”, Wydawnictwo „Czarna
Owca”, Warszawa, 2010 r. s. 288.

Ім’я Богдана Лебля знане передусім завдяки його музичній творчості: він – автор кількох сотень текстів блюзових пісень для різних виконавців, у тому числі культових гуртів «Dżem», «Nocna Zmiana Bluesa» та «Breakout». Як багато вихідців зі «східних кресів», Лебль виріс у польсько-українській родині, на землях, що належали спершу до Польщі, а потім до УРСР. Ті часи він описує в кількох автобіографічних повістях, зокрема, у «Золотій сурмі» та «Пекло ввійшло до раю».

Богдан Лебль народився 1932 р. у невеликому селі Новоселиці на території тодішньої Станіславівського воєводства (теперішньої Івано-Франківської області). Пізніше родина переїхала до Ясенів, де Богданів батько – колишній леґіонер Юзефа Пілсудського – отримав роботу лісничого. Крім них, в околиці мешкали ще три польські родини, решта жителів Ясенів та навколишніх сіл становили українці.

Батько письменника й сам оженився з українкою – донькою місцевого попа, але родина уважалася за цілком польську. Згодом напівукраїнське походження врятує Богданові життя.

Головний герой двох повістей – семирічний Юзьо, альтер-еґо автора. Оповідь ведеться від третьої особи. Це не зовсім типовий хід для автобіографій, однак повість від цього лише виграє: таким чином Лебль уводить до оповіді багато деталей, про які головний герой ще не знає або ж уважає їх несуттєвими. Це, зокрема, умови життя його сусідів-українців: з роздумів Юзевого друга Василя ми дізнаємося, що вони живуть у постійному голоді, однак Юзеві про це невтямки. Взагалі, всі тонкощі соціальних конфліктів у рідному селі він починає усвідомлювати ближче до середини оповіді, коли починається ІІ Світова війна; до цього найприкрішою образою для нього є прізвисько «лях», але чому це так образливо і чому місцеві українці не люблять поляків, Юзьо ще не розуміє.

Тим і цікава книжка: ми спостерігаємо не лише за докладним перебігом польсько-українського конфлікту, а й за тим, як дитина, що волею-неволею опиняється в його центрі, намагається зрозуміти причини і наслідки таких несподіваних змін у житті його родини. Юзьо – мрійливий хлопець з багатою уявою, тому чимало сцен у його сприйнятті переходять за межу магічного реалізму, особливо у снах та напівсвідомому стані, у хвилини сильного переляку чи піднесення. Головний символ його фантазій – золота сурма харцерів, приєднатися до яких є Юзевою найбільшою мрією. Час від часу ці майже міфічні харцери з’являються на околицях його села, та Юзьо лише марно намагається встигнути за ними. Багаті описи Юзевих фантазій додають ще одного виміру книжці – символічно-фантастичного, з багатою лексикою та яскравими образами.

Завдяки своєму походженню Юзьо в будь-якому середовищі залишається «не зовсім своїм». Василь, його найближчий український товариш, водночас і заздрить Юзеві, і користується з його простодушності й довірливості.

Юзеві однолітки, з одного боку, приймають його до свого товариства, але з другого – його привілейоване становище заважає йому здобути їхню цілковиту довіру. Може, Юзьо і з багатшої родини, може, й не знає, що таке голод, але з тих же причин також завжди перебуває в меншості – тій меншості, яку хлопці зневажливо обзивають «ляхами»:

«Найдужче Юзеві боліло, коли його прозивали ляхом. Він був єдиним малим поляком поміж усіх цих хлопців, білою вороною в зграї чорних. Інших білих ворон Юзьо зустрічав хіба що під час якихось великих прийомів».

Натомість єдині польські однолітки Юзя – діти і племінники пана надлісничого – припиняють спілкування з Юзем після його випадкової бійки з одним із хлопців. І хоч бійка сама по собі була невинною, – Кароль глузував із першої дитячої закоханості Юзя у його сестру Крисю, – потім сама ж Крися пояснює Юзеві наслідки інциденту:

«Ми з Йоасею пообіцяли стрийні, що більше ніколи в житті не заговоримо з тобою й навіть на тебе не глянемо, бо ти погано вихований і не зовсім поляк».

Юзьо ж розривається між різними бажаннями: як і кожній дитині, йому хочеться стати «як усі» в колі однолітків, але в ситуаціях, що його лякають, він прагне домашнього захисту, яким би цей дім не був:

«Юзя це вже не обходило, він хотів одного: добігти додому, де на нього чекала Параска з обідом, а ще мама й тато, якого всі тут боялися, бо він мав рушницю, штуцер і два револьвери. Хлопець прагнув опинитися у своїй теплій і завжди прибраній кімнаті, навіть якщо там на нього чекав батько із шпіцрутеном, яким силкувався навчити його правдомовності і сліпої покори».

Пан лісничий (так часто позаочі називає Юзьо батька, хай і як мати нагадує йому говорити «тато») змальований у дитячому сприйнятті Юзя як суворий, безкомпромісний, але й зверхній чоловік. Він зневажливо ставиться до українців, називаючи їх «дикунами», а про жінок каже, що «вони приходять на світ гарними, а дехто навіть уродливим й добрим, проте дурними, і ненабагато розумнішими вони й помирають». Простодушність Юзя його дратує. Прикметною є сцена поїздки в гості до пана надлісничого. Юзьо безхитрісно дивується, навіщо їхати бричкою, якщо вони їдуть лише за церкву, батько ж відрізає, що вони не йтимуть «пішки по такій грязюці». Він не схвалює спілкування Юзя з українськими дітьми, уважаючи, що хлопець переймає від них погані манери. Відвідини пана надлісничого він називає поїздкою «в місце, де немає
дикунів».

Юзьо боїться батька, особливо через те, що за провини йому належиться покарання шпіцрутеном, та водночас батько для нього є уособленням певної непохитної сили. Юзів тато ностальгує за тими часами, коли ще був воїном маршалка Пілсудського, і пам’ять про ті часи в історії Польщі становить для нього безумовну цінність. Він це намагається передати й синові, але в Юзевій свідомості польські та українські звичаї переплітаються: удома, спостерігаючи за батьком, він уявляє себе польським воїном, виходячи з дому, перетворюється на січового козака, а потім і на індіанця.

Завдяки дитячій прямолінійності Юзя постають й абсолютно фантасмагоричні сцени, на зразок епізоду поховання дикого веприка. Його приосить для Юзя в подарунок селянин Богдан, і на честь нього хлопчик дає своєму новому домашньому улюбленцю ім’я Хмельницький. Однак після того, як мати зі служницею Параскою (українкою) миють кабанчика милом від вошей, він помирає. Юзьо ховає веприка під дубом біля будинку. і йому знову чується голос золотистої сурми харцерів; на думку Юзя, так вони беруть участь у похованні Хмельницького. Парасці ця сцена навіює інші спогади, тож коли Юзьо питає в неї про веприка «Чи Хмельницький мав душу», вона, заглиблена у власні думки, відповідає: «Великий гетьман, то й душа велика».

Приходить війна, і маленький світ Юзя змінюється. Тут він дедалі краще починає помічати, як ненавидять одне одного місцеві українці і поляки. Батько – Юзів зразок непереможної сили – демонструє спершу показове бряжчання зброєю, а потім і звичайний людський страх перед українцями, що тепер можуть помститися за роки знущань. Конфлікт, який Юзьо до цього помічав лиш побіжно і який не зовсім розумів, стає щораз гострішим, і хлопчик уперше всерйоз усвідомлює його:

«Юзьо, дивлячись на Василя, який дедалі дужче горбився і збивався з ходу, а тоді знов рушав уперед, чи не вперше у своєму недовгому житті так чітко усвідомив, що і тварини, і люди живуть на цьому світі з ненастанним почуттям загрози, боячись, що інша тварина чи людина може їх поранити або й убити».

Прихід більшовиків для української громади села стає спершу визволенням: це дає змогу бути нарівні з учорашніми «панами». Бути поляком стає небезпечно; Юзів батько виглядає цілковито знищеним поразкою
Польщі в боротьбі з німцями та росіянами, а самого Юзя мати називає то Миронком, то Василем, видаючи його за українську дитину. Тож читача не полишає відчуття, що єдиним виходом із ситуації, визволенням для Юзя залишається міфічний харцер із золотою сурмою, що прийде і забере хлопчика до себе.

Продовженням розглянутої тут автобіографії є написані кілька років тому книжки «Rzeka dzieciństwa» та «Kres moich kresów».

У Польщі обидві перші повісті видало під однією обкладинкою видавництво «Czarna owca» («Piekło weszło do raju», 2010), їх можна придбати у крамницях Empik, а також на taniaksiazka.pl, bonito.pl та ін. Український переклад з аналогічною назвою презентувало цього року видавництво «Урбіно». Дві наступні повісті видало варшавське Wydawnictwo M-D-M і вони так само доступні в інтернеткнигарні Bonito, на taniaksiazka.pl та інших інтернет-крамницях.

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii

Схожі статті

«Мені буде соромно, коли Маруся виросте, а я не буду для неї прикладом»: письменниця Каріна Саварина про війну, материнство та життя в Польщі

Семаковська Тетяна ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №5, 2024-02-04 Мама — чи всім легко дається це звання? Ще донедавна тема безпліддя в Україні була...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*