Онлайн-Україна в центрі Любліна: інтернет-формат та можливості популяризації

Павло Лоза ■ КУЛЬТУРА ■ №48, 2020-11-29

Зустрічі, майстер-класи та концерти: уже 13-й раз відбувся щорічний фестиваль «Україна в центрі Любліна». Але вперше в онлайн-форматі. Утім, завдяки цьому його учасниками стали глядачі з-поза Польщі.

Захід, що проходив 16-22 листопада, організовує Фонд духовної культури прикордоння. Його члени – українські студенти, які живуть у місті, представники української меншини та поляки, що цікавляться Україною. Очолює організацію отець Стефан Батрух. Основна та незмінна мета фестивалю – познайомити мешканців Любліна зі східним сусідом Польщі, а також наблизити студентам з України, які на щодень перебувають закордоном, їхній рідний дім.

Хоча 13-й фестиваль відбувся онлайн, програма була не менш насиченою, ніж у попередні роки, – а може, навіть багатшою, передусім у дискусійній частині.

Пройшла, зокрема, зустріч із Мариною Попатенко – заступницею міністра молоді та спорту, яка взяла участь у розмові про розвиток молоді в Україні та поза її межами. Марина Потапенко розповіла, що уряд нещодавно схвалив стратегію державної молодіжної політики України на наступні десять років. Документ, який готували два роки, передбачає, наприклад, створення молодіжних центрів на базі позашкільних закладів. У таких осередках можна було би, приміром, брати участь у лідерських програмах. «Це потрібно, оскільки дослідження показали, що нам бракує активної молоді», – пояснила Марина Потапенко. 

Заступниця міністра молоді та спорту говорила також про програму стажування у різних регіонах країни для членів діаспори. Такі стажування українці з-за кордону досі проходили у державних структурах та органах місцевого самоврядування. За словами Потапенко, після цього молодь може краще репрезентувати Україну за її межами. Цьогоріч через пандемію програму довелося призупинити.

На фестивалі не бракувало також зустрічей із ініціаторами культурних проєктів. Можна було послухати розмови з авторкою проєкту «Мистецтво – це терапія» Олександрою Маніску, капітаном Тарасом Беніахом та Мироном Гуменицьким, які розповідали про козацькі чайки; особливою була дискусія, присвячена ситуації кримських татар. Її почесним гостем був Алім Алієв – кримськотатарський активіст в Україні.

Традиційно відбувся конкурс знань про Україну для ліцеїстів, різноманітні майстер-класи, концерти та міська гра на основі фільмів про Люблін. Це дозволило пізнати різні куточки міста, не виходячи з дому.

Ще один елемент «України в центрі Любліна» – конкурс талантів, який проводився у трьох категоріях: музика, танець та література. В останній день фестивалю відбувся показ фільму «Жива» молодого українського режисера Тараса Химича та літературна зустріч з Іриною Вікирчак – помічницею польської лауреатки Нобелівської премії Ольги Токарчук.

Порозуміння на основі столітнього досвіду  

Ще одна мета фестивалю – сприяння польсько-українському діалогу, який є дуже важливим елементом двосторонніх відносин. Cаме про діалог – столітньої давнини і нинішній – розмовляли учасники дискусії «Пам’ять, яка об’єднує». У ній взяли участь голова української скаутської організації у Польщі «Пласт» Олена Боднар, очільник Програмного руху дослідників в Об’єднанні польських гарцерів Матеуш Стахевич та український і польський журналісти – Дмитро Антонюк і Павел Боболович. Пластунка та гарцер розповіли про акцію вшанування бійців УНР «Полум’я братерства», яку проводять у Польщі від минулого року. А журналісти представили свою мультимедійну ініціативу «1920 рік. Пам’ять під час пандемії», у межах якої відвідували місця поховання польських та українських солдатів, що загинули 1920 року у боях з більшовиками. Зараз вони готують інтерактивну карту з цими локаціями, яка постійно поповнюється. 

Учасники онлайн-зустрічі розповіли про свої ініціативи та про те, як вони оцінюють співпрацю двох народів у 1920 році. Організатори акції «Полум’я братерства» пояснили, що не лише вшановують вояків УНР, але й хочуть показати, що сьогодні можна та треба співпрацювати і будувати діалог. 

«Саме це співробітництво з минулого є для нас уроком сьогодні. Історія показала, що воно мало сенс. Тому ми повинні якнайбільше використовувати тодішній досвід», – сказала Олена Боднар. 

«Я вважаю, що союз 1920 року був потрібний і дуже позитивний. Ще якби Україна захистила тоді свою незалежність, сьогодні ми говорили би, що це був геніальний союз українців з поляками», – додав Павел Боболович.

Учасники дискусії наголосили, що в умовах сусідства з Росією критики польсько-української співпраці знайдуться завжди. А є й такі, які хочуть про цей період забути. Павел Боболович звернув увагу, що у Польщі під час відзначень 100-річчя Варшавської битви на окремих заходах надто мало акцентували на участі й ролі у цій війні саме українців. З іншого боку, організатори акцій «1920 рік. Пам’ять під час пандемії» та «Полум’я братерства» помічають зацікавлення і підтримку не лише з боку окремих людей та місцевих українських громад, які опікуються похованнями, але й різних інституцій. На думку учасників онлайн-зустрічі, повинен минути певний час, аби стало зрозуміло, наскільки їхні ініціативи були успішними та чи будуть вони основою для співпраці й діалогу українців та поляків.

Чи онлайн-заходи ще приваблюють глядачів?

Організатори відзначають, що онлайн-подію зробити важче, ніж «традиційний» фестиваль наживо.

– Його підготовка починається з тієї стадії, коли ти ще не знаєш нічого, окрім того, що подія має бути онлайн. Потім ти вивчаєш усі віртуальні можливості – платформи для зустрічей, стрімінгу, роботи з сайтами, монтажу фільмів. І спершу не усвідомлюєш, скільки це вимагатиме праці, – ділиться досвідом координаторка Ганя Тимець.

Через онлайн-формат фестиваль став довшим, проте й програма розширилася: зокрема, вона містила більше дискусій. Особливо глядачі зацікавилися – що видно з кількості поширень у фейсбуці –  заходом «Пам’ять, яка об’єднує». Ця тема нині популярна: по-перше, у Польщі відзначали 100-річчя Варшавської битви, по-друге, до вшанувань долучилися різні середовища, по-третє – дедалі відомішою стає акція гарцерів та пластунів «Полум’я братерства». 

«Тішить, що ця подія викликала велике зацікавлення, тим більше, що, здавалося би, історичних тем навколо уже й так багато», – зазначає координаторка.

Готуючи фестиваль, організатори міркували, чи суспільство не перенасичене вже онлайн-подіями. Проте й не хотіли від нього відмовлятися, бо захід відомий у Любліні і є, по суті, єдиною такою масштабною українською подією, яка відбулася цього року в місті.

У фестивалі «Україна в центрі Любліна» взяли участь також люблінські студенти та молодь. Онлайн-формат дозволив залучити до співпраці людей не лише з цього міста. 

– У минулі роки у нас було майже 50 волонтерів. Зараз такої потреби не було, – говорить Ганя Тимець, яка навчалася у Любліні, а останній рік живе у Варшаві.

Глядачами також були не лише жителі Польщі, а й України, Італії, Іспанії, Канади, США.

– Це – ще одна причина, чому ми вирішили не відмовлятися від фестивалю цього року. Ми знали, що онлайн-формат дає змогу популяризувати його поза межами Польщі, – пояснює координаторка. 

Ще одним елементом такої популяризації має бути фестивальна онлайн-газета, у якій розкажуть про переможців конкурсів та опублікують фотозвіт.

***

Усі відеозаписи зустрічей, конкурсів та концертів можна подивитися на фейсбук-сторінці фестивалю (Festiwal Ukraina w Centrum Lublina) та на його ютуб-каналі.  

Фото з архіву фестивалю «Україна в центрі Любліна»

Поділитися:

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*