Ольштинська парафія – цілюще джерело вже протягом сорока років

Степан Мігус ■ ГРОМАДА ■ №45, 2019-11-10

Уперше в сорокарічній історії ольштинської греко-католицької парафії Покрови Пресвятої Богородиці до святкування ювілею та храмового свята,  які проходили 12 жовтня, «закликав» нещодавно встановлений церковний дзвін, подарований родиною Лазовських із Канади.

Ювілейну службу божу очолив митрополит, Перемисько-Варшавський архиєпископ Євген Попович у співслужінні з кільканадцятьма священиками, зокрема й римо-католицькими, та у присутності євангеликів, представників влади регіону Вармії та Мазур, віце-маршалка Мирона Сича. У переддень владика освятив дерев’яний хрест, встановлений біля пам’ятного знаку, присвяченого вигнанцям, постраждалим від операції «Вісла», а також церковний дзвін, який чекав свого часу 15 років.

До храмового свята і ювілею ольштинська громада готувалася цілий рік. На самому початку парох, о. Іван Галушка проголосив ініціативу – 40 справ на сорокаріччя. Серед них – активізація громадської релігійної діяльності при парафії (окрема «Марійська дружина»), популяризація культури, створення бібліотеки, активізація дітей та молоді, постійна співпраця з українськими неурядовими організаціями, ініціювання заходів, приурочених вагомим подіям українського народу та української громади в Польщі, завершення встановлення храму й десятки інших.

Педагог і громадська діячка Мирослава Четирба-Піщако, від імені громади вітаючи разом з Андрієм Фаранчуком, представниками юнацтва та молоді, владику Євгена Поповича, підкреслила вагомість церкви для існування української громади.

– Протягом років, коли наші діди та прадіди опинилися на чужині, церква була не лише релігійною установою, – підкреслила пані Мирослава. – Вона стала цілющим джерелом, яке довгі роки загоювало їхні глибокі душевні рани. Як ковток повітря, завдяки якому дихаєш, тому що чуєш свою молитву, свою пісню. Церква була прихистком інтеграції і збереження нашої ідентичності. Ми не дозволили перетворити себе на людей без власної історії, віри, культури й рідної мови… І зараз церква є для нас фактором, який не лише гуртує нас у єдину цілісність, а й будує моральну базу для формування молодого покоління, щоб воно в майбутньому не розчинилося в морі більшості…

Кир Євген Попович у своїй проповіді звернувся, зокрема, до молоді, закликаючи її плекати свою віру, звичаї, традиції та мову. Він підкреслив велику роль батьків у правильному вихованні нащадків, які мають триматися своєї церкви. Щоб так і було, діти від наймолодших років мають відвідувати храм. Архиєпископ підкреслив вагомість єдності церкви зі спільнотою, до чого закликає, зокрема, й папа Франциск.

Ольштинській парафії – 40 років. Нова станиця офіційно постала 26 листопада 1979 року. Першим парохом ольштинської церковної громади став уже покійний протоігумен  чину святого Василія Великого, о. Йосафат Романик, який був формально парохом до 1982 року. Потім – отці василіани Петро Кушка, Теодозій Янків, о. Ярослав Москалик і Станіслав Тарапацький. Нині ольштинську церкву очолює о. Іван Галушка. Перші роки служби правилися у храмі отців Бернардинів на вулиці Висп’янського. Існування під чужим дахом не було простим. Кожен із парохів міг би розповісти про різноманітні перешкоди з боку римо-католицьких духівників, комуністичної влади і спецслужб, для яких українська церква була більмом на оці.

Громада й парохи весь час намагалися знайти спосіб, щоб мати власний храм. 1991 року за це діло взявся новий парох, о. Ярослав Москалик. Він практично «виходив» ділянку під церкву на вул. Любельській. У 1997 році українська греко-католицька паства розпочала будову свого храму. Трьома роками пізніше в рідній, ще не закінченій церкві, було відправлено першу літургію.

Після цього українська громада помітно активізувалася. Збільшилася кількість учнів у пунктах навчання української мови та релігії, почали створюватися художні колективи, проводиться культурно-освітня діяльність у прицерковній світлиці. Над цим спільно працюють священик, сестри-служебниці, активісти парафіяльної ради, актив ОУП. Незважаючи на великі старання й прихильність влади м. Ольштина, досі не вдалося набрати відповідної кількості учнів для створення української школи в столиці регіону, хоч у пункті навчання записана майже сотня дівчаток та хлопців. Отже, є вагоме завдання, яке чекає виконання у другому 40-річчі ольштинської парафії.

Фото – Іван Курій

Поділитися:

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*