Кася Комар-Мацинська ■ ІНТЕРВ’Ю ■ №19, 2020-05-10

Новоспечена організаторка весіль, а також режисерка та акторка Оксана Терефенко розповідає, як вирішила зайнятися новим видом діяльності, чому має сумніви, пов’язані з майбутнім свого театру, та як оргагізувати вимріяне весілля, але водночас не з’їхати з глузду.

Оксано, бачу, у тебе немає часу нудьгувати…

Дійсно, немає, іноді сама не можу в це повірити. Зараз активно займаюся розвитком свого нового бізнесу – фірми «Весільнянка», що надає послуги з організації весіль. Мій товариш підказав, що є можливість отримати фінансування з Євросоюзу на відкриття підприємства. Колись згадувала при ньому, що хотіла би почати таку діяльність, а він це запам’ятав. Ми разом написали проект – і ось, він переміг. Щиро кажучи, я дуже побоювалася, що як відкрию свою фірму, то важко буде одночасно лишатись акторкою, мати час на театр та інші творчі справи. Думала я про це аж два роки, але все-таки вирішила спробувати і тепер дійшла до висновку, що для мене це найзручніший спосіб «заробляти на хліб». Тут я не потребую команди, буду працювати сама і покладатися лише на свої вміння.

Звідки взялася ідея такої діяльності?

Все почалося з мого весілля на 330 осіб, яке вимагало потужного організаційного зусилля. Вийшло, здається, непогано, але з перспективи часу оцінюю, що хоча в мене є великий організаційний досвід – приємно було б мати когось, хто б допомагав. Отже, я подумала – якщо в мене це виходить, то, може, зумію помагати іншим? На моєму весіллі знайомі питали, чи організую весілля їм, пізніше були ще замовлення. Так все і почалося – я вирішила, що можу спробувати робити це професійно.

Думаєш, є попит на такі послуги?

Так. Люди зараз мають все менше вільного часу, важко працюють, роблять кар’єру, заробляють гроші, тож все частіше хочуть деякі справи, пов’язані з весіллям, перекинути на когось ззовні. Особливу роль тут відіграють емоції – бо хоч вони і дуже важливі, але іноді заважають в організаційних справах. Думаю, до весілля зараз взагалі дуже великі вимоги, через це виникають ситуації з перевантаженням його різного роду розвагами, коли весілля більше нагадує театральну виставу або шоу. Також люди часто забувають, що в організації цієї події найважливішим є вінчання, а не весілля. Весілля – це просто розвага після вінчання. І щоб молода пара могла зосередитись на головному – у нагоді стає людина, яка займається всім довкола. Щоб одночасно мати вимріяне весілля, але водночас не з’їхати з глузду.

Які будуть весілля, організовані Оксаною Терефенко?

Ідеальні (посміхається). Напевно, вони будуть без стресу, делікатні, веселі, зі смаком, добре розплановані в часі, ми будемо пам’ятати про найменші дрібниці. А головне – це будуть такі весілля, які молоді собі вимріяли.

А яке в тебе ставлення до традиційного українського весілля? Хотіла б ти таке організувати?

Звісно. Думаю, що їх провести складніше – треба в обмежений час вмістити багато подій. Наші родини бувають великими, гості приїжджають з усіх куточків світу, потребують розселення, транспортування тощо, а колись на весілля просто сходилося все село. Справжні традиції – трохи призабуті. Вони можуть додавати родзинку у свято, але, з іншого боку, треба обирати, які з них відповідають сучасності, щоб протягом усього весілля гостям не пояснювати, що це ми таке придумали. Колись весілля були більш спонтанними, велику роль відігрівали ініціативи дружок і дружбів, а зараз ці події бувають зрежисовані до хвилини, тож іноді це стає всупереч традиціям і легкому настрою. Вміти все це збалансувати – ціле мистецтво.

А змішані весілля, наприклад, українсько-польські чи українсько-французькі? Це буде виклик для тебе?

Одне з весіль, де я допомагала в організації, було лемківсько-польське, а на моєму весіллі також було «мішане товариство». Отже, в мене є досвід долати проблеми, які можуть з’явитися в таких випадках.

Скажи, як долати культурний шок гостей, які вперше зустрічаються з іншою традицією? Це важливо, адже кількість таких змішаних вінчань в нашому середовищі напевно буде зростати.

На мою думку, насамперед треба збалансувати репертуар. Знаю з розповідей мого чоловіка, котрий колись був учасником музичного гурту, що грав на весіллях, – яке це має значення. Досягти приємної атмосфери на змішаному весіллі буває важко, є багато каменів спотикання – але я переконана, що це можливо. На результат найбільше впливає те, як поводиться молода пара, чи вона відкрита, спілкується із запрошеними, пояснює різницю та нюанси традицій. Щира комунікація з гостями – це основа вдалого весілля.

Здається, зараз поганий час для початку діяльності – коронавірус, карантин. Весілля відкладаються на невідомо коли…

З одного боку, так, але з другого – хтось молодятам мав би і в цей важкий час давати поради та допомагати приймати рішення. Тому я пишу статті, вони можуть знадобитись людям, у яких змінюються плани. Їх можна прочитати на сайті та фейсбук-сторінці «Весільнянки». Хочу приймати замовлення з усієї Польщі та розраховую, що багато що зможу робити на відстані, але все залежить від того, що молоді бажають робити самі, а що очікуватимуть від мене. Насамперед тут стане в нагоді «Панель молодої пари» – інтернет-таблиця, яка допомагатиме тримати всю інформацію в одному місці: контролювати бюджет, шукати натхнення, створювати перелік завдань чи гостей, план весілля і таке інше.

Це все звучить прекрасно. Але що тепер з театром «Навпаки» і твоєю режисерською та акторською кар’єрою?

На жаль, тут я неоптимістична. З певного часу задумуюсь, чи ми, як український театр у Польщі, взагалі потрібні нашій громаді. Кажу це тому, що нас майже не запрошують показувати вистави. Це сумно, але так є. Ще коли ми починали і грали за «дякую», жертвуючи своїм часом і грошима, де-не-де нас приймали. Але коли ми почали інвестувати у розвиток, покращувати наші вміння, користуватися послугами професійних техніків і вирішили, що не можемо більше робити вистави без квитків і гонорару – запрошення практично зникли. Думаю, українці в Польщі не звикли платити за участь в культурних подіях, а це для людей культури дуже погано. Бо нам треба з чогось жити, щось їсти, оплачувати поїздки на репетиції, наш час також коштує. Ми маємо три вистави з польськими субтитрами – прекрасно зроблену музичну виставу-казку, драму з народними мотивами та виставу про Революцію гідності, яка отримувала нагороди на фестивалях, – але серед нашої громади майже ніхто цим не цікавиться. Тож нещодавно ми стали задумуватися, чи не робити українські вистави польською мовою – для польської аудиторії. Проте тут ми зустрінемося з величезною конкуренцією, мусимо експериментувати, а на це треба багато часу та інше джерело фінансування.

Не хочу навіть починати розповідати, що відбувається на польському ринку праці акторів. Про його стан можна здогадатися, спостерігаючи за рекламою, де знімаються відомі актори, а в телепроектах, що займають половину часу програм головних каналів, грають аматори. Ставлення до акторів під час кастингів є вкрай принизливим, без елементарної пошани, воно відштовхує від цієї професії багатьох здібних людей.

Між іншим тому я і почала шукати для себе інший спосіб заробляти на життя, бути незалежною, мати змогу займатися творчістю для себе. В якій формі – ще не знаю, але розумію: як досі все працювало – так далі бути не може, треба щось міняти. Все залежить від публіки, чи буде кому дивитися на результати нашої роботи.

Поділитися: