Анна ВінницькаІСТОРІЯ2011-02-20

{mosimage}

Наприкінці січня в Кошаліні, а в лютому в Слупську можна було оглянути виставку “Незакінчені волинські меси”, яка представляє волинське духовенство – жертв збройного українсько-польського конфлікту під час ІІ Світової війни. Виставка вміщає портрети і біографії 25 римо-католицьких духовних осіб, які загинули від рук українців. Уперше ця виставка експонувалася в Люблині минулого року, під час міжнародної наукової конференції на цю ж тему, а реалізована вона завдяки люблинському відділові Інституту національної пам’яті. Згодом ця виставка побувала в Луцьку та Щецині. У Кошаліні її організувало місцеве відділення католицького товариства “Civitas Christiana”, а патронат прийняв мер Кошаліна Пйотр Єдлінський (виставку влаштовано в кошалінській ратуші).

На жаль, виставка односторонньо представляє збройний українсько-польський конфлікт на Волині, оскільки презентує лише жертви з поміж римо-католицького духовенства. На виставці, у письмових чи усних коментарях до неї, ні словом не згадано про кількадесятьох православних чи греко- католицьких священиків, які загинули в 1942-1947 рр. на Волині, Холмщині та в Галичині, тих, які впали з рук польських партизанських і військових формувань. Добре, що зберігається пам’ять про жертви волинського конфлікту, однак погано, що оця пам’ять є однобокою. Погане також те, що відбувається навколо подібних виставок: це вкрай необ’єктивні коментарі та “переписування” історії наново. До цього, експертами польсько-українських відносин завжди є ті самі люди. У випадку Кошаліна та Слупська таким експертом є проф. Чеслав Партач, хоч тут живуть і працюють ще інші історики, спеціалісти від питань українсько -польських відносин, як хоча б проф. Роман Дрозд. Однак останнього, з огляду на його українську національність, т.зв. “кресові” середовища не визнають знавцем; отож, уведення до виставки в Кошаліні та Слупську зробив Ч. Партач, який представляє не те що польську позицію, а тенденційно підібрані факти. Уже лиш це показує, що насправді не йдеться про діалог, справжнє представлення історичного минулого та пам’ять усіх жертв конфлікту.
Влодзимеж Осадчий з Центру “UCRAINICUM KUL” у вступному слові до буклету посилається на думку єпископа Марціяна Трофім’яка, який сказав: “Не хочемо роз’ятрювати ран, які і так ще кровоточать, також не хочемо, щоб утворювалися нові, але водночас забути теж не можна. Це недопустиме, про це не можна навіть думати! Хочемо молитися за тих, які загинули”. На жаль, ці ж рани, зокрема, роз’ятрює пам’ять лише про польських жертв, однобічне висвітлення історії і прихована ворожість до українців у деяких середовищах. Цікаво ж знати, чому Інститут національної пам’яті, який повинен представляти пам’ять усіх громадян, не організував виставки з урахуванням усіх жертв волинського духовенства? Згадування лише про польські жертви, чи виключно священиків українців (зокрема тих, які протистояли т.зв. антипольській акції), що загинули з рук УПА, замовчуючи при тому священників -жертв, що загинули з польських рук, інакше не можна назвати, як спекулюванням минулим.
Варто при тій нагоді нагадати слова Яцека Куроня, визначного поляка, народженого у Львові та вихованого на культі польських орлят: “Чого нам тоді (як зрештою, і тепер) бракувало? Це усвідомлення того, що українці й поляки жили, живуть і житимуть на цих землях у спільній вітчизні. Саме цей момент здається мені найважливішим для розуміння як взаємної ворожості, так і взаємної близькості. (…) Увічнюймо пам’ять про загиблих і замислімося над трагедією, замислімося над долями людей, що там живуть. Зрозуміймо, що це – наша спільна батьківщина, по обидва боки так чи інакше встановленого кордону, – спільна вітчизна поляків та українців. Для кожного з нас – це його земля”.
Попри те, що слова ці Я. Куронь сказав під час дискусії про відновлення цвинтаря “орлят” у Львові, їх можна -таки віднести до кожного іншого конфлікту, який стосується польсько -українського пограниччя.

“Наше слово” №8, 20 лютого 2011 року

Поділитися:

Категорії : Історія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*