Кася Комар-Мацинська ■ ПОГЛЯДИ ■ №9, 2020-03-01

Як любити не треба або Пригоди Катерини з водіями таксі: продовження

– …Набрала я «Метро» в додатку «Убер» (Uber – американська компанія, що створила однойменний мобільний застосунок для пошуку, виклику та оплати таксі або приватних водіїв, діє також у Польщі та Україні – ред.) не дивлячись на адресу. Так, звісно, у Львові немає метрополітену – я про мережу будівельних магазинів. Неподалік одного з них знаходиться автобусна станція «Львів Західний» звідки відправляються маршрутки на Шегині.

Якось, знаєте, я не второпала, що у Львові не одне «Метро», а щонайменше два. Тож пізно ввечері я поїхала на протилежний бік міста. Слава Богу, що водій, питаючи, де зупинитись, усе зрозумів і пояснив мені, що я потрапила не туди. Звісно, він повіз мене далі, об’їхав окружною дорогою весь Львів, тому не буду казати, скільки я заплатила за цю поїздку. На щастя, я встигла на останню маршрутку. Бо знаєте, як кажуть? Людину з села можна прогнати, але село з людини – ніяк. Зі мною саме так: потрапляючи до такого величезного міста, як Львів, я відразу почуваю себе як загублена в тумані дитина…

– А Львів це для вас велике місто? – запитав раптово варшавський водій «Убера», що мав на ім’я Вітольд.

Він дещо збив мене з пантелику, бо я навмисно почала розказувати історію про Львів, почувши його східний, хоча й ледь помітний акцент.

– Ну, так. Трохи понад мільйон жителів…

– Це багато?

– А хіба ні? Варшава, столиця держави, має лише на півмільйона більше…

– То, на вашу думку, і Варшава велика? Тоді я вирішила спитати мого водія:

– Звідки ви приїхали?

А він відказав:

– Із Москви.

Цього я не сподівалася. Правда, ім’я Вітольд не дуже пасувало українцеві, проте я подумала радше про Карту поляка.

А тут: справжній «москаль», із Москви. Зрозуміло, що на цьому наша розмова не могла завершитись.

– Ну так, тоді без питань. Скільки жителів має Москва?

– Майже 13 мільйонів.

– Звісно. У порівнянні з Москвою кожне місто в Україні буде для вас невелике.

– Моя мати живе в Сумах. І дочка там вийшла заміж, на жаль, за українця. Хоча це добра людина, у нього – своя фірма і нове «Вольво». Тож біди не знають, хоч та Україна – це дикий край, самі бандити, беззаконня і все таке…

– Думаєте? – я вирішила зціпити зуби і ще трохи порозпитувати. – То чого ваші там живуть?

– Ну, дочка з чоловіком, ясно. А мати звикла. Хату має, басейн, машину. Їй шкода це кидати.

– А ви? Чого полишили життя у Москві?

– Я до Варшави приїхав з дружиною ще в 90-х роках навчатись. Я кухар. Жив тут довго, працював по різних ресторанах, але нещодавно вирішив повернутися до Росії. Мав якісь гроші, відкрив свою піцерію. Але бізнес мені не пішов. Все через європейські санкції.

– За війну з Україною маєте на увазі?

– Та, ніби так. Але Крим наш, всі це знають, на Заході теж. А Донбас… там люди до Росії хочуть, до миру, добробуту, як зараз в Криму. Не можна було так і на Донбасі? Та не знати чого ці українці туди пруться. Міста, шахти – це ми їм будували. Вони без нас би досі в ліплених хатах під стріхами сиділи.

– То чому все-таки ви виїхали з Росії, якщо там мир та добробут?

– Та через ті санкції, я ж вам кажу! Росія багата, але люди бідні. Свої продукти ще можна купити, але весь імпорт дуже дорогий. І люди тому беруть кредити – щоб квартиру придбати, машину добру мати. Так і живуть, може, двічі на рік поїдуть до Сочі або до Криму відпочити. Я вирішив жити краще. Розійшовся з дружиною, продав усе, поділили гроші – і виїхав.

– А Путіна ви поважаєте?

– Чесно кажучи, не дуже. Тобто він добрий політик, тримає Росію єдиною, неподільною. Але він один там такий багатий, разом зі своїми друзяками. А решта народу – тільки виживають. Хоча бачили б ви Москву! Яка це краса! Все місто освітлене, чисте… а які машини там їздять! Навіть половини того я тут не бачив і впевнений, що не побачу. В один бік – з вісім смуг дороги, а по них машини їздять як ракети!

– То чого ви не їздите «Убером» в Москві?

– Та жартуєте? Там неможливо взагалі їздити. Там такі пробки, що як застрягнеш – півдня простоїш. А до того ж понаїхало водіїв із Казахстану, Таджикистану і тієї України, нормальним росіянам зовсім немає де заробляти на життя.

Я вирішила вже не допитуватися, яким чудом одні машини мчать як ракети, поки інші стоять у нескінченних пробках. Питань було достатньо. Тоді Вітольд дещо підозріло поцікавився, що я шукала у Львові. Ухилившись від відповіді, я сказала, що просто подорожую. Лише коли ми доїхали на вокзал і я шукала гроші, щоб розрахуватися, вирішила спитати його ще дещо:

– Вітольде, а якби Україна напала на Росію?

– Хто? І де? – не міг зрозуміти він.

– Україна. На Росію. Якби вирішила, що «Кубань наша», наприклад? І захотіла визволяти нещасних людей, яким погано живеться в Росії, бо вони мають кредити і лише двічі на рік відпочивають у Сочі…

– Та що ви? На Росію ніколи ніхто не піде.

– Чому?

– Бо Росії бояться. Раз уже Гітлер пробував і як скінчив? Ми – неперевершені. Нас треба остерігатись.

– А ви? Любите свою країну… чи її боїтеся?

– Безперечно, люблю. Але не хочу в ній жити.

– Я вас розумію. Тому і ви, будь ласка, зрозумійте, що не хочуть в ній жити українці – немає значення, з Маріуполя вони, Сум чи Харкова.

Мабуть, не хочуть також люди з Ялти, Севастополя чи Донецька, але їх хтось до цього змусив і змушує далі. Подумайте іноді про це, коли вільно кружлятимете по цьому невеличкому містечку.

Я рішуче зачинила двері, залишаючи водія наодинці з його думками. У додатку я поставила йому оцінку – 5 зірочок, бо, хоч Вітольд і «москаль», але водій непоганий.

Як писала Світлана Алексієвич, російська здатність терпіти не має дна. Так само безмежне ірраціональне захоплення силою та шизофренічна любов до своєї країни.

Яким дном би вона не була. Спала мені на думку нова версія улюбленого прислів’я: «москаля з Москви виженеш, але Москви із москаля – ніяк».

Поділитися:

Схожі статті

«Вдячні поляки поставили йому пам’ятник, а на батьківщині нема жодного»

 Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №34, 2020-08-23 У Варшаві, неподалік місця поховання, відкрився сквер імені генерала армії Української народної республіки, захисника Замостя від Конармії...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*