Михав Грушка ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ 2009-10-08
{mosimage}
26 вересня того рока, юж шестий раз, одбили ся в Зеленій Горі Україньски дни. Без векшу част суботи в залах Зеленогірского університету проходила, юж вдруге, конференція “Лемки, бойки, русини – історія, сучасніст, матеріяльна та духовна культура”. На жаль, на вебсторінках Університету нияк не мож било найти програмки, ци листи доповідей, а секретаріят не одповідав на майлі, ани не піднимав трубки.
Того рока орґанізатори – Зеленогірский університет и Поморска академія в Слупску – юж перед конференційом видали зошит, в котрім помістили част рефератів. Реферати сут написани мовами ориґіналу: по пільски (14), словацки (4) и україньски (4).
Поміщени сут тіж резюме в двох лишніх мовах, хоц не завжди сут они помічни. Наприклад, з резюме до реферату Богдана Гальчака о “карпаторусинизмі” в заграничній и внутрішній політиці польской держави в XX ст. мож лем прочитати о виселенях 1944-47 рр.
Конференцію розпочала пленарна доповідь Пауля Беста о Лемкосоюзі в США й Канаді. Проф. Бест оповідав о розвитку трьох політичних візій медже еміґрантами з руських Карпат: русофільской, русиньскофільской и українофільской. Одчит бив по пільски й згодом в кулюарах не удало ся мі побесідувати з проф. Бестом, ани по україньски, ани по лемківски. Професор одповів, же не хце тима мовами бесідувати, бо має до того замало нагоди (це дивує в устах віце-голови Лемкосоюза). Не хтів тіж повісти, де має нагоду користувати ся пільском.
Згодом виступив голова Об’єднаня лемків Штефан Гладик (нихто зо Стоваришиня лемків не приняв запрошиння). В дост емоційних словах (“так зьлі ищи не било”) зхарактеризував ситуацію, яка єст на Лемковині після конфлікту про двомовни таблиці в Білянці та протесту ОЛ проти проєкту поставити на шубеничнім версі (де за переказами конфедерати барски мали вішати селян русинів) пам’ятника комендантови конфедератів Казимирови Пуласкому. Потім виступила молодеж з ліцею з Лігници з низком віршів Богдана-Ігора Антонича, вшановуючи сотну річницю уродин поета.
Дальша част конференції била поділена на три секції: історія, сучасніст та матеріяльна и духовна культура, тому важко описати реферати зо шитких сесій. Одчити мали по двадцет минут.
Проф. Шкворц з Пряшева оповідав о спробах моравского вченого Йоана Гусека визначити в двадцетих роках двадцетого віку границю медже русинами и словаками (cеред лаїків родит ся зьвідання, одкаль така жадливість медже вченима визначати кордони? Я пропоную визначити границю медже лемками й лемкамы. Напевно дахто даст на то ґрант, а може й габілітація буде).
Д-р Гальчак бесідував о відношиню польской держави (ци прудше держав) до карпаторусиньства. Звернув увагу, же хоц самостійницки орґанізації лемківски (як СЛ) декларуют існуваня народу карпаторусиньского з його язиком, то польска держава узнає лем етнічну ґрупу лемків з лемківском мовом реґіональном. А я застанавлям ся, чом жиєме в так тоталітарній державі, же хце она о таких речах децидувати.
Д-р Шміґель з Баньской Бистриці гварив о біженцях на південий бік Карпат в сорокових роках двадцетого віка. Дозволю собі зацитувати фраґмент звіту з 7 жовтня 1945 р.: “Сьогодні […] зголосилося 82 укряїнців вище 15 років й 62 дітей […]. З собою мали 40 штук корів, 23 штуки телят, 10 конів, 5 гачат і 7 штук овець. Тутешня таможня сторож пробувала одослати українців за державну границю (…). Одповіли, же можеме їх розстріляти або ся над нима знущати, але до Польщі не вернут (…). Оповідали: “Перед двома тижнями пришли до нашого села Ветлини польськи вояки й наказали дострокову депортацію до СРСР (…). На возах поїхали зме до Тисної (…). Тут нам поляки одобрали речі й добиток й казали, же можеме ити, де хцеме. Дома в нашим селі били інши польськи вояки, яки за нашої відсутності шитко зрабували. Декотри доми спалили, а коли нас взріли – втекли. Без причини до нас стріляли. Багатьох поранили. Втекли зме в гори (…) з приводу зимного полиття били зме змушени перейти на бік Чехословакії””.
Била теж серія одчитів про дії служби безпеки Польской Народной Республики. Д-р Слабіг зо Слупска гварив про дії проти Мирослава Трухана. Д-р Сирник з Вроцлава про дії проти Левка Ґаля (на жаль, не повів веце, як тото, што написав в своїй книжці “Людніст україньска на Долішнім Шлеску”, з 2007 р.), а Юрко Старинскій перепровадив пробу регабілітації “нашого дохторя” Смолиньского, замордуваного 1947 р. в арешті в Санчи.
Д-р Мусієнко з Харкова мала говорити про етнічну й етноґрафічну тотожніст лемків, бойків й гуцулів в сучасній історіоґрафії, але єй реферат бив єдном вельком диґресійом (з цитуваньом Германа Иґнаца Бідермана про те, же єдинима правдивима слов’янами сут українці й сербохорвати, а росіяни це в принципі уґрофіни). Єдиним речиньом на тему (хоц неправдивим) било, же нихто досліджинь про тотожніст переселенців (в Україну) не робив.
На одміну, д -р Кабачій мав реферат про дослідженя над переселенцями, яки вернули в п’ядесятих роках з Волині. Варто пригадати, же репатріяція зо Словакії била добровільна не лем на папери (виїхало 12 тис. люди), але в п’ядесятих роках позволено їм вернути та ищи з волиньскима супругами.
Богдан Гук розповів про історію структур ОУН на Лемковині.
Д-р Малкевич представив коротку історію Карпатской України, ілюструвану знімками й фільмом. В дискусийній частині в відповіди на запитання представив траґічну історію жовнірів Карпатской Січи, котри по програшу війни з мадярами втікали через Польщу до совітськой України, де опинилися в ҐУЛаґу. Тоти, котри не згинули в концтаборах або каральних батальйонах, мали змогу вернути до Чехословакії (юж без Закарпаття) в чехословацькім батальйоні. Зараз по війні в чехословацькій армії третину становили закарпатці.
Останнім в сесії історичній бив одчит д р Видер про зорґанізоване життя українців в Зеленій Горі по 1956 р.
В дискусії проф. Тарас зо Львова звернув увагу, як нечітко ідеолоґи “четвертого східньослов’яньского народу” визначают його східню межу. Для єдних єст ньом Сян, а гтовди треба узнавати УПА за україньско- русиньску партизантку, други враховуют цілу Галичину (й тим самим чинят з Франка ци Головацкого русиньских писменників), ищи інши (виданя росийской православной церкви в екзилі) малюют Карпатску Русь аж по Одесу, а для іщи дакого Карпатска Русь тягне ся аж за Дон.
Треба признати, же орґанізаторам удало ся не перетворити конференцію на чергову дискусію про те кілько є східньослов’яньских народів, як то неєдноразово мож било оглядати остатніма роками.
В сесії о культурі медже іншима д р Іжевский зо Львова оповідав о малюнках Никифора Дровняка в музею в Крениці. На жаль, не презентував жодних ілюстраций.
Марта Ґрабан -Бутрим оповідала о виображенях смерти серед лемків. В перерві мож било обізрити знимки з Лемковини авторства Юрка Гаврилюка.
Україньски дни закінчив концерт. Найперше Романа Гаврана, а потім хору “Журавлі” під проводом Ярослава Вуйціка (в партіях сольових Богдан Дрозд и Михайло Зрада).
Ґратулюю паням Стефанії и Дарці Явірницким знаменитой орґанізації цілого заходу!
“Журавлі” дали ищи концерт в неділю в Новій Соли. Того дня мали незвичайне свято. Трьом хористам сповнилося до купи вісімдесят три роки. На многая літа! (На карпатску мелодію, очевидно.)
“Наше слово” №41, 11 жовтня 2009 року {moscomment}
