Маґдалена Бера, українознавчиня ■ ПОГЛЯДИ ■ №8, 2018-02-25

Пам’ятаю одну з моїх перших поїздок до Києва. Тоді я «запостила» фотографію у Фейсбуці з підписом: «стратифікований хаос». Сьогодні я дивлюся на цей пост і розумію, що перший опис був найточнішим. Київ зараз, як і раніше, є для мене містом такого хаосу.

Хаос. Багато разів раніше я подорожувала Україною: західна частина, центральна та східна. Я вже знала про український хаос, мені він подобався. Я не думаю про нього в неґативному сенсі. Західна Європа дуже організована, запрограмована, відповідно до певної системи, прагне уніфікації, стандартизації. Наслідком цього є звичайність і тривіальність. Київський хаос – креативний, це дозволяє створювати нові якості, які варті більше в Україні, ніж на Заході. Хаосом я розумію свободу у творінні, яка не обмежена. Цього явища на Заході вже нема.

Стратифікація Києва – це його розташування, якого ти не побачиш у польських містах. Мова йде про форму рельєфу. Незліченна кількість холмів, пагорбів і гір робить це місто багаторівневим. Воно має свою глибину різкості, що особливо вражає мене. Красиво дивитись на Київ та його будівлі, розташовані на різних рівнях, хоч важко ходити пішки.

Люди. Очевидно, я зустріла людей, які були дружніми, відкритими і чесними, але й пересікалася з неприємними, дуже закритими. Так у кожному місті, це специфіка не лише Києва. Але більшість людей, яких я зустрічала, характеризувалася добротою, відкритістю, готовністю до допомоги і, насамперед, солідарності з іншими.

Кава. Мене дуже здивувало, що в Києві існує масовий культ пиття кави. Кожна людина п’є каву в будь-який час дня, і вони завжди мають на це бажання. Я не чула, щоб хтось казав, що він не любить кави або не п’є взагалі. У Києві не просто п’ють будь-яку каву, – тільки найкращу. Ви можете стояти в черзі 30 хвилин за кавою саме у конкретному місці, і це нормально. Після того року в Києві я почала приділяти значно більше уваги каві, яку я п’ю.

Природа. Київ, а перш за все, його передмістя, дивує мене своєю природою, яка майже недоторкана людською рукою. Органічна, така, якою природа повинна бути. Ліси, парки, озера. У Києві, навіть у самому центрі, є багато зелені, багато дерев, що дає відчуття спокою і рівноваги. Є багато зелених маленьких парків, лавки, де можна сісти.

Біганина. Я переїхала з майже мільйонного міста до Києва, де живе у три рази більше людей. Я не звикла до такого натовпу. Черги скрізь – у крамницях, торгових центрах, щоб сісти в маршрутку, на станціях метро. Ця біганина мене бентежила. Особливо важко було на станціях метро або на переходах між лініями. Люди бігли, штовхали один одного, не зважали на інших, не бачили їх. Іноді я проводила такий експеримент на ескалаторах в метро. Оскільки київське метро досить глибоке, в мене був час. Я дивилась прямо в очі людей на сходах у зворотному напрямку і просто усміхалась. Я спостерігала за реакціями. Скільки людей не помітило мене, скільки усміхалось у відповідь, скільки дивилося на мене, як на ідіота. На жаль, небагато усміхалось.

Ринок. Овочі і фрукти – найкращі, які я куштувала у житті. Огірок завжди був для мене огірком, поки я не з’їла українські огірки з ринку. Після цього досвіду огірок у Польщі вже не був смачним.  Свіжі овочі і фрукти з ринків Києва, від бабусь, що продають їх прямо зі свого саду і поля, є незрівнянно смачнішими та натуральнішими, ніж ці з ЄС, вирощені відповідно до стандартів.

Київ – місто контрастів. Виглядає як польські міста в 90-ті роки. Хаотичний, повний життя, фольклору, а з другого боку вже «заражений» європейською штучністю і перфрекцією. Проїзд у трамваї ідеально ілюструє це. З одного боку, літня жінка, яка продає свої товари на ринку, сидить з великою сумкою, в якій тримає власний домашній сир, молоко та квіти, а поряд – жінка близько 30 років у інстаграмному мейкапі, з ідеальною зачіскою, взутті з Chanel та гаманцем Louis Vuitton. Вони їдуть поряд у столиці України. ■

Поділитися: