Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №50, 2019-12-15

На цвинтарі силезького Битома 17 листопада встановлено пам’ятник німецьким добровольцям, котрі у Першу світову війну тероризували місцевих поляків. Надгробок вшановує пам’ять «гноблених німців зі Сходу», а спонсорували його радикальні німецькі націоналісти. Ця справа показує, як польська держава занедбала діалог із власними меншинами.

«На згадку про німецьких вояків, загиблих під час Першої та Другої світових воєн, добровольців Німецької самооборони та Добровольчих корпусів, а також вбитих і гноблених німців зі Сходу», – вигравіровано на кам’яній плиті.

Добровольчі корпуси (Фрайкорпс) були націоналістичними формуваннями, які під час Першої світової війни билися з комуністами в самій Німеччині, виступали проти місцевих народів у Східній Європі: боролися за німецьку державу з латишами та естонцями, а в Польщі громили учасників силезьких повстань. Після війни учасники добровольчих корпусів масово вступали в партію нацистів. У свою чергу Німецька самооборона (Фольксдойчер Зельбстшутц), яка формувалася у Східній Європі під час Другої світової війни з етнічних німців, була підпорядкована зокрема керівникам СС, а її бійці використовувалися як допомога під час вбивства тисяч поляків і євреїв.

Серед фундаторів пам’ятника в Битомі є радикальні німецькі політики, зокрема депутат Бундестаґу від крайньої правої Альтернативи для Німеччини (AfD) Стефан Прочка. Польським журналістам він розповів, що віддав на встановлення монументу 300 євро (близько 1300 злотих). Баварець Прочка давно відомий в Німеччині своїми скандальними висловлюваннями проти Євросоюзу (котрий він називає «Четвертим Райхом»), мігрантів (одного громадянина Німеччини мігрантського походження він назвав «пашою, а не німцем») та канцлерки Анґели Меркель (вона відповідає, в його уявленні, за «геноцид німців»).

Дуже швидко після відкриття пам’ятника його інскрипцію замалювали вульгарним написом «Німці геть».

Втім, радикали з Німеччини дуже швидко перевели стрілки на місцевих німіців Польщі: Прочка твердить, що просто переказав кошти на проект, проте не був його автором. Ініціатором назвали місцевого голову Німецького молодіжного об’єднання, підлітка і школяра Марка Тиліковського.

Німецьке молодіжне об’єднання одразу ж виступило з заявою, у якій вказало: «Пан Марк Тиліковський досі жодного разу не повідомив про установку пам’ятника», а отже «правління ніколи не дозволяло використовувати в цій ініціативі [свою назву]».

Суспільно-культурне об’єднання німців Силезії також висловлює жаль «через нелегальне відкриття пам’ятника». Підкреслюючи, що структури німецької меншини в Польщі уникають контактів з радикалами, організація повідомляє: «це правило порушили члени низових структур у Битомі». Об’єднання звернулося з закликом до Інституту національної пам’яті Польщі (ІНП) «здійснити низку освітніх проектів, спрямованих на забезпечення – особливо для молоді – надійних знань про історичну правду та загрози, що виникають внаслідок радикалізації громадського життя».

Офіційно від імені держави відреагував Інститут національної пам’яті Польщі, котрий у зв’язку з встановленням пам’ятника звернувся до прокуратури. «Подібного роду дії шокують пам’ять мільйонів громадян Республіки Польща», — написав у заяві ІНП. — «Вони також є запереченням ідеї добросусідської співпраці та домовленостей».

Реакція надійшла також з-за Одра. Понад два десятки відомих німецьких істориків підписали відкритий лист, у якому вимагають у депутата Стефана Прочки негайної відмови від мандату. «Цей пам’ятник є неймовірним і скандальним прославленням націонал-соціалістичних та вкрай правих організацій, а також неприйнятним демаршем проти Польщі», – наголошується в листі.

Чому це все важливо для української громади Польщі? Адже німецькі націоналісти повелися у відношенні офіційної Варшави так само, як та ставиться до українців. Питання пам’ятників, не тільки українських, але також німецьких, у Польщі в 90-ті роки викликало величезні емоції. Проблему залагодили, але не закрили.

Нині пам’ятники і пов’язана з ними символічна агресія вертаються. Не тільки в Польщі: можна згадати і криваві протести навколо пам’ятника конфедератам в американському Шарлотсвіллі у 2017-му, і німецькі протести проти пам’ятника Марксу у 2018-му, і нещодавню дискусію навколо хреста Івана Павла ІІ у Франції.

Вертається також німецька ностальгія за «Остом», яка дуже схожа на польські настрої щодо «Кресів». Вона виражається по-іншому, проте листопадова історія з пам’ятником свідчить: необережне поводження Польщі з власним ментальним «Сходом» загрожує тим, що Варшава так само буде використана Німеччиною.

Який із цього вихід? Варто почати з визнання, що люди на померлих територіях Польщі мали дуже різні біографії і боролися по різні сторони: по цій землі пройшлися дві світові війни і два тоталітаризми ХХ століття.

Незалежно від історії, кожен заслуговує на пам’ять. Варто опрацювати принципи: кого і як пам’ятати – з урахуванням вразливості і національних меншин, і різних у своїх політичних поглядах поляків. Не можна однак переносити символічну війну на кладовища, тут міфології немає місця.

Поділитися: