Незвичайні сторінки з біографії Мирослава Трухана

Ярослав Грицков’янІСТОРІЯ№43, 2012-10-21

Мирослав Трухан (1956 р.), Фото з книжки М. Трухана «Наче вчора»

Досі матеріал про життя і творчість Мирослава Трухана був незвичайно скупим. Сам наш герой неохоче згадував про себе, не реєстрував даних про свою родину, не з’ясовував подій з особистих зустрічей, не виявляв відкрито історії свого перебування у Вермахті, участі на совєтсько-німецькому фронті, неволі, в яку потрапив під час воєнних дій. Одним словом – не був вимовним і рідко кому-небудь повіряв свої родинні таємниці. Сьогодні, після його смерті, оприлюднені з авторських архівів спогади і документи дають можливість поповнити й усвідомити читачеві цю прогалину.
Мирослав Трухан народився 27 листопада 1925 р. в м. Міори Браславського повіту, поблизу Вільнюса, куди його батька, вчителя-українця, закинула польська влада. У грудні 1927 р. його мати Олена Трухан померла в Луковому, там її й поховали біля церкви. Улітку 1933 р. батько одружився удруге з Людвігою Сурмою з містечка Стебника під Дрогобичем, і переїхав на постійне проживання до Вільнюса. Батько Людвіги був національно свідомою людиною. Інтернований поляками, помер у Пикуличах під Перемишлем. Мати Ґертруда походила з мішаної польсько-німецько-української родини, що мало свій відбиток у житті Мирослава. За німецьким правом, вона була законною матір’ю, а пасерб – громадянином Німеччини.
Шкільний шлях, яким ішов М. Трухан, був різноманітний. Він учився і в сільських, і в міських школах, гімназіях з польською та німецькою мовами навчання. Більшу частину шкільних років провів у гімназії у Вільнюсі. Всупереч сподіванням, польські вчителі прийняли вихідця з провінції беззастережно. На екзамені Мирослав умить розв’язав усі три задачі з математики й віддав їх першим у залі. Екзаменатор кинув оком на записаний аркуш паперу, порівняв результати зі своїм задачником і сказав тільки одне слово: «Геній!». Сприймав «іновірця» і катехит, кс. Секерка – з переконанням, що у греко-католиків і в римо-католиків Бог один. Однак не всі обсипали хлопця нагородами. Зневажливо (з огляду на українську активність батька) ставився до нього шовініст-латинник Рудольф Нововєйський, званий «Бібером». А полоністка Евґенія Кобилінська-Мацеєвська у своїй повісті «Chłopcy z klasy pierwszej B», як непокірного, вибрала саме його – Мірка. Мов на іронію, хоч важко повірити тут у випадковість, Труханові в інсценізації «Вогнем і мечем» приділила роль Володийовського, який у поєдинку перемагає Богуна.
Виростаючи між поляками, далеко від рідної землі, в чужому оточенні, М. Трухан, як десятки інших хлопців з гімназій, у синьому однострої кожної неділі марширував з ними до костелу, ходив на заняття, учився. Батько робить усе, що міг, щоб син не сполонізувався: підкидає йому українську дитячу літературу, історичні оповідання Юри Шкрумеляка, Олександра Лотоцького, Андрія Чайковського, а влітку висилає в Остодір над Лімницею на пластунські табори з програмами, насиченими різноманітними формами патріотичної, культурно-освітньої діяльності, доповідями з рідної історії, або везе в батьківські сторони – до Вільшан, Перемишля чи Стебника. Після таких ескапад національна стійкість хлопця укріплюється.
Уранці 1 вересня 1939 р. батька арештували й повезли в Березу-Картузьку. Повернувся у жовтні, після того, як СРСР віддав Вільнюс литовцям. Сім’я Труханів, користуючись тим, що в материній родині Сурмів були німці, 1940 р. переїжджає до Рейху. Труханів поселено в Силезії, в містечку Кенти. Син учився в німецькій гімназії в Рибнику. Він активно вивчав німецьку мову, але не занедбав й української, використовуючи українські підручники, видані в Кракові в «Українському видавництві». Улітку 1942 р. був призваний на три місяці до Служби праці, т.зв. Арбайтсдінсту, а наприкінці листопада М. Труханові прийшлося вдягнути військовий мундир.
Після короткого вишколу в Бреслау (Вроцлаві), засвоєння тайників інформування й шифру, у перші дні січня 1943 р. він поїхав на фронт в околицю Орші – рити з цивільним населенням протитанкові рови. У другій декаді травня його приділено до батальйонної ланки зв’язку, а за три тижні рушила совєтська офензива.
М. Трухан, поранений 8 липня, попав в оточення, а згодом з перехідного табору в Мінську потрапив до Тамбова, звідси ж – на Кавказ, до добре організованого табору. Метою подорожі виявилося портове місто Туапсе. Там, поділені за національним принципом, робочі бригади (німецькі, польські, румунські, італійські, потім ще угорські) вивантажували призначені для кавказьких нафтопроводів труби, привезені пароплавами з окупованої совєтами Румунії.
М. Трухан улаштувався на посаді таборового писаря, відкрив себе як знавця іноземних мов і перекладача. Готував списки полонених та медичних оглядів. Діяли тут і виявляли активність поляки, серед них завідувач продовольчого складу Дембінський, керівник кухні Павел Шилінський, санітар Тадеуш Заплата й ін. Якогось дня їх перевезено з Туапсе в Армавір. У Туапсе їхнім основним завданням була праця й перевиконання норми, в Армавірі гаслом дня стало: перевиховання. Їх готували до виїзду, в перші дні жовтня 1945 р. їх відправлено до Польщі.
М. Трухан у Познані, приєднавшись до полонених з Верхньої Силезії, отримав посвідку репатріанта і залізничний квиток до Кентів, де колись мешкав з родиною. Довідавшись, що батька мобілізували в народне ополчення, а мачуха з наближенням Червоної армії виїхала з німецьким населенням на Захід, М. Трухан спрямував свої кроки до села своєї рідної матері – в Лукове.
У житті Мирослава не часто стелилася дорога до цього села. Побував тут коротко після смерті матері, у діда й бабусі Іванісиків, але цей візит майже потонув у темряві свідомості. Адже було йому тоді сім років. Тепер він – польський репатріант з СРСР – рушив до Лукового. Був немало здивований, коли довідався, що не так давно потрапив до села й батько.
Якщо про Лукове під час війни майже ніде не згадувалося, то тепер тут ішла польсько-українська боротьба. Тут у 1945–1947 рр. діяв сотенний «Хрін», тут відбувалися бої й сутички з польськими комуністичними відділами. Батько Мирослава був для них авторитетом, зустрічався з ними, вів дискусії, але не вірив у ІІІ Світову війну. Тут від упівців довідався, що ранньою весною 1945 р. польська боївка пацифікувала село Вільшани і вбила його братів – Івана й Василя. Тут батько й син отримали вістку від мачухи та її сестер, що вони щасливо пережили війну і влаштувалися на Силезії. Навесні 1947 р. Григорій Трухан зі сином переїжджають на західні землі – до Нової Руди, згодом до Каменя-Поморського, де батько став директором педліцею.
М. Трухан, після закінчення студій, поселився у Щецині, працював службовцем. Щецин ще ніколи у своїй історії не бачив стількох українців. У ході Акції «Вісла» польська влада, хоч неохоче, поселила тут кілька десятків депортованих родин. З роками напливала сюди й українська студентська молодь. До найбільш мобільних і широких структур належить гурт україністів Учительської студії, у якій, за різними даними, у 1957–1963 рр. перебувало кількасот студентів.
Усі подані вище біографічні дані про М. Трухана в дечому поєднуються з долею депортованих українців, їхніми змаганнями, що проходили в контексті депортацій і виселень 1944–1947 рр. Син колишнього мандрівного українського інтеліґента Г. Трухана з Вільшан (1896–1965), він не міг і не хотів іти всупереч їхнім діям.
З’явився, як один з невеликої групи українських письменників, разом з Українським суспільно-культурним товариством. У згаданому гурті був фейлетоністом, автором чималої кількості публіцистичних праць і наукових досліджень, а в громадському житті – відомим лідером української студентської опозиції та політичним в’язнем ПНР­у, а згодом – еміґрантом.
Після довгої недуги, 9 квітня 2011 р., на 86-му році життя М. Трухан помер у Мюнхені. Виконуючи волю автора, п. Софія Трухан, дружина Мирослава Трухана, передала мені машинопис книжки «Наче вчора» – твір, в якому автор розповідає про події особистого і громадського життя. Користуючись цим матеріалом і вичерпними відповідями п. С. Трухан, передаємо нашим читачам ці рідкісні вістки. ■

Поділитися:

Категорії : Історія

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*