■ ІСТОРІЯ ■ №23, 2018-06-10
Отож 9 червня виповнюється 140 років від дня народження відомого харківського, однак малознаного для широкого українського загалу актора, театрального режисера, педагога – Івана Петлішенка (сценічний псевдонім – Мар’яненко). Це не звичайний актор, а людина, що належала до славетного роду Кропивницьких, у ХХ ст. організовувала власне театральне товариство, де гуртувались тодішні видатні діячі сцени, а також була учасником експериментального театру «Березіль». Незважаючи на таку активну діяльність, Іванові Мар’яненку вдалояь вижити у нелегкі часи репресій.
Народився майбутній актор на хуторі Сочеванів біля села Мар`янівки (звідси і псевдонім) Кіровоградської області у бідній селянській родині. Його рідний дядько, український актор і драматург Марко Кропивницький, допоміг Івану та його молодшому братові закінчити куп`янське повітове училище, а 1895 р. він узяв хлопців до своєї театральної трупи. Саме тут Іван бере псевдонім Мар`яненко.
Перший успіх до юного актора приходить після ролі Власа у п`єсі Кропивницького «Олеся». Він 1899 р. переходить до трупи Анісіма Суслова, де стверджується в амплуа ліричного героя. У складі нової трупи ґастролює по театрах Росії та України. А 1907 р. вступає до першого постійного українського театру Миколи Садовського, який відкрито в Києві і він проіснував до 1914 р. Через рік Мар’яненку вдається створити Товариство українських акторів, до складу якого увійшли Панас Саксаганський і Марія Заньковецька. Тут молодий актор пробує себе вперше в ролі режисера.
З початком Української революції театральне життя набуває неочікуваного розвитку. Разом з тим, нових обертів набирає кар’єра Івана Мар’яненка. Він дає початок новому українському театрові, на цей раз – державному. Так, 1917 р. обіймає посаду директора і режисера Національного зразкового театру. У 1919–1923 рр. – комісар (директор) Першого театру УРСР імені Тараса Шевченка в Києві. На ці роки припадає його знайомство з Лесем Курбасом.
Мар’яненко 1923 р. вступив до творчого об’єднання «Березіль» Курбаса. Через три роки разом з театром переїхав до Харкова. У багатьох тоді викликав подив вступ відомого актора до експериментального театру. Але сам артист так пояснював свій вчинок: «Згадуючи той час, вважаю, що прийняв цілком правильне рішення. І тому я дожив до кінця свого сценічного життя саме в колективі цього театру». Разом із трупою театру 1926 р. переїжджає до Харкова. Незважаючи на репресії проти діячів культури та мистецтва (театр «Березіль» закрито, а його керівника Леся Курбаса 1937 р. розстріляно), Мар’яненко не постраждав. Він навіть виступив на захист Курбаса, але безуспішно. І досі залишається незрозумілим, як самому Івану вдалося уникнути арешту, на відміну від його молодшого брата Марка (теж актора).
Подальша його сценічна праця буде пов’язана з Харківським українським драматичним театром ім. Тараса Шевченка. За понад 60-річну кар’єру створив більше як 300 образів у жанрі комедії, драми і трагедії. Він грав у постановках українських та зарубіжних авторів. Знімався також у кіно, зокрема у фільмах Івана Кавалерідзе. За головну роль у драмі «Ярослав Мудрий» Івана Кочерги одержав Сталінську премію (1947). Заграв у художніх фільмах «Злива» (1929), «Фата Моргана» (1931), «Прометей» (1936) тощо. Крім того, викладав акторську майстерність у Києві та Харкові.
А якої статури був актор, можна уявити, поглянувши на композицію пам’ятника Тарасові Шевченку в Харкові. У 1933–1935 рр. Мар’яненко позував скульпторові Матвею Манізеру для фіґури «зв’язаного запорожця» вказаної композиції пам’ятника.
Іванові Петлішенку вдалося прожити довге і цікаве життя. А найголовніше – він зміг реалізувати сповна свій талант, продовжити справу видатних попередників і створити професійний український театр. Чого це йому коштувало, ми можемо лише здогадуватись. ■
Стаття має оглядовий характер.
