Звернення учасників дебатів «Спадщина Яцека Куроня і польсько-український діалог» (UA/PL)

wtorek, 19 Червень 2018, 13:24
Фото: Катерина Семчук

Звернення учасників Круглого столу
«Спадщина Яцека Куроня і польсько-український діалог
на тлі викликів у Європі ХХІ століття»

Львів 16 червня 2018

Нас, підписаних нижче, обʼєднує спадщина Яцека Куроня, яка зберігає свою актуальність до сьогодні. Ми переконані у справедливості того, у що вірив Яцек Куронь, а саме: можна будувати національні спільноти, що їх обʼєднуватимуть лояльність і співпраця й не отруюватиме чад мітів та ненависті до «іншого». Солідарність – одна з найважливіших передумов такої спільноти. Яцек Куронь не вдавався до фальшування та ґлорифікації власної історії і визнавав право кожного народу на власну історичну памʼять – ксенофобія його шокувала. Він розцінював польсько-український діалог і примирення як одну з цілей своєї публічної діяльності. Куронь повторював, що слід спершу скласти іспит власного національного сумління, – тобто робити прямо навпаки від того, що роблять сьогодні! На його думку, наш діалог та примирення – це наш спільний внесок у майбутнє Європи.

За останні три роки польсько-українські стосунки суттєво погіршилися, і ми не бачимо перспективи того, що в найближчому часі на політичному рівні вони поліпшаться.

Сьогодні наші суспільства змушені мати справу з руйнівними наслідками новітнього стилю політики, а саме: з маніпулюванням правдою, спотворенням реальної дійсності, ідеологічними підтасовками тощо.

Легкість і безрефлексійність, з якими наші постмодерні суспільства піддаються тим механізмам, а також тривожна поширеність крайньої націоналістичної і ксенофобічної постави в публічному просторі є віддзеркаленням неопрацьованих важких питань про власну ідентичність і ставлення – культурне і чисто людське – до історичних сусідів, а також сумним доказом дотеперішньої невдачі великого проекту перебудови свідомості в духові порозуміння і спільноти, що виросли з думки Яцека Куроня, Єжи Гедройця, Богдана Осадчука і багатьох інших.

Ситуація в наших країнах вписується в загальний контекст міжнародної політики. І тут, і там існує реальна небезпека того, що випущені на волю «джини» популізму та національного егоїзму стануть непідконтрольними та остаточно підірвуть міжнародну довіру й безпеку.

Коли державні чинники не можуть чи не хочуть стримати цей процес або ж роблять це погано, цю роль мають перейняти громадянські суспільства по обидва боки кордону. Тому головний наголос у розвитку польсько-українських стосунків має бути перекладений на ті суспільні сегменти, які працюють на примирення. Схоже, що вони набагато краще розуміють виклики – внутрішні та зовнішні, – перед якими стоять наші країни. В той час, коли мова політики розділяє, треба дати слово культурі і розвивати культуру співпраці різних середовищ.

Ми не починаємо спочатку. За нашими плечима – здобутки кількох поколінь ентузіастів українсько-польського порозуміння, які діяли, починаючи з кінця 1980-х років, і діють до сьогодні. Всі ці здобутки сьогодні під загрозою, з чим ми не можемо і не будемо миритися. Наші проблеми сьогодні викликані не тим, що лінія на порозуміння, вироблена згаданими символічними постатями, буцімто є неправильною, а тим, що їхня програма не втілена достатньою мірою в життя.

Ми закликаємо наших політиків і суспільства усвідомити, що історія є амбівалентною: з неї можна черпати надію і натхнення, а можна й реанімувати давні болі й ворожнечі. Перше примножує суспільну енергію – друге її поглинає. Національні егоїзми, рецидиви давніх ворожнеч, недовіра й упередження – все це є тими гирями, які гальмують наш рух. Тому, не заперечуючи потреби обговорювати і лікувати старі болі, ми закликаємо плекати та примножувати наші спільні історичні здобутки через реінтерпретацію спільної культурної спадщини в нових контекстах, яка буде нас зближати одне з одним, а не розділяти.

Вважаючи, що ми знаємо одне одного, ми насправді не зауважуємо, які важливі зміни відбуваються в обох суспільствах. Сенсаційні новини доносять до нас негативи, які викривлюють реальний образ кожного народу. Тому ми повинні краще пізнати одне одного і, в якомусь сенсі, відкрити для себе свого сусіда знову.

Ми зобовʼязуємося солідарно реагувати на прояви агресії супроти українців у Польщі чи супроти поляків в Україні. Нам небайдужі соціальні виклики, з якими стикається трудова іміграція в Польщі. Проте найголовнішими є наші позитивні кроки: плекати солідарність між нашими середовищами і поширювати її на інші середовища, в першу чергу – на молодіжне.

Все, що треба було сказати, уже сказано. Ми не потребуємо нових формул – ми потребуємо нових дій.

Зокрема, ми будемо підтримувати  акції:

— які організуватиме і проводитиме польська та українська молодь;

— які популяризуватимуть імена тих людей, котрі, як Яцек Куронь, особливо доклалися до польсько-українського примирення – у першу чергу, польських в Україні та українських у Польщі;

— до яких, окрім польської та української сторін, буде залучатися єврейська, яка поєднана з нами своєю трагічною історією і за спадщину якої ми відчуваємо спільну відповідальність.

Через якийсь час у підручниках історії буде те, що ми зробимо сьогодні. Зробімо ж усе можливе, щоб ми не змарнували свого шансу. У Європу майбутнього ми увійдем лише разом.

Підписи з українського боку:

Антін Борковський
Тарас Возняк
Євген Глібовицький
проф. Юрій Головач
проф. Ярослав Грицак
проф. Богдан Гудь
Орест Друль
проф. Олександр Зайцев
Маркіян Іващишин
Маріанна Кіяновська
Зеновій Мазурик
Мирослав Маринович
Олег Онисько
Юрій Опока
Андрій Павлишин
Богдан Панкевич
Олесь Пограничний
проф. Анатолій Романюк
Ярослав Рущишин
Ірина Старовойт
Олег Турій
Андрій Худо

Підписи з польського боку:

Адам Бальцер
Едвін Бендик
Боґуміла Бердиховська
Мартина Боґачик
Влодзімєж Боґачик
Богдан Борусевич
Марек Вільчинський
Аґнєшка Вісьнєвська
Пьотр Вуйцік
Анна Домбровська
о. Томаш Достатні
Марта Коваль
Пьотр Кобздей
Данута Куронь
Аґнєшка Ліхнерович
Максим Наконєчни
Бартош Пєхович
Ольга Попович
Єжи Рейт
Ґражина Станішевська
Рафал Сушек
Пьотр Тима
проф. Анджей Фрішке
Іза Хруслінська
Анна Чарна-Наконєчни

Apel uczestników Okrągłego Stołu
Dziedzictwo Jacka Kuronia i polsko-ukraiński dialog wobec wyzwań Europy XXI wieku

Lwów, 16 czerwca 2018

Sygnatariuszy niniejszego apelu łączy wciąż aktualne dziedzictwo Jacka Kuronia. Jesteśmy przekonani o słuszności tego, w co wierzył Jacek Kuroń, przede wszystkim, że można budować wspólnoty narodowe, które jednoczy wzajemny szacunek i wspólne działanie, a nie zaczadzenie mitami i nienawiścią do „Innego”. Solidarność stanowi jeden z ważniejszych warunków tej wspólnoty. Jacek Kuroń nie uciekał się do zakłamywania i gloryfikacji historii własnego kraju, uznawał prawo każdego narodu do posiadania własnej pamięci historycznej. Przerażała go ksenofobia. Dialog i pojednanie polsko-ukraińskie uznawał za jeden z celów swojej publicznej działalności. Kuroń powtarzał, że zaczynać trzeba od dokonania rachunku własnego sumienia narodowego – czyli czynić dokładnie odwrotnie, niż robimy to dzisiaj! Według niego – polsko-ukraiński dialog i pojednanie – mają być wspólnym wkładem naszych narodów w przyszłość Europy.

W ciągu ostatnich trzech lat, stosunki polsko-ukraińskie pogorszyły się znacznie i nie widać perspektywy na to, aby w najbliższym czasie uległy one na poziomie politycznym poprawie.

Obecnie nasze społeczeństwa muszą konfrontować się z destrukcyjnymi skutkami nowego stylu uprawiania polityki, a więc: manipulowaniem prawdą, zniekształcaniem rzeczywistości, wykorzystywaniem ideologii, itp.

Łatwość i bezrefleksyjność, z jaką nasze społeczeństwa ponowoczesne poddają się tym mechаnizmom, oraz zatrważająca powszechność postaw skrajnie nacjonalistycznych i ksenofobicznych w przestrzeni publicznej są odzwierciedleniem nieprzepracowanych trudnych pytań o własną tożsamość i relacje – kulturową i czysto ludzką – do historycznych sąsiadow, a także smutnym dowodem dotychczasowego niepowodzenia wielkiego projektu przebudowy świadomości w duchu porozumienia i wspólnoty, wyrosłych z myśli Jacka Kuronia, Jerzego Giedroycia, Bohdana Osadczuka oraz wielu innych.

Rzeczywistość w naszych krajach wpisuje się w obecny kontekst sytuacji międzynarodowej. I u nas, i w innych krajach, istnieje realne niebezpieczeństwo, że wypuszczony na wolność „dżin” populizmu i egoizmu narodowego ostatecznie uwolni się spod kontroli i całkowicie podważy zaufanie i bezpieczeństwo międzynarodowe.

Gdy państwo nie może lub nie chce powstrzymać tego procesu albo robi to źle, tę rolę mają przejąć społeczeństwa obywatelskie po obu stronach naszej granicy. Dlatego ciężar rozwoju stosunków polsko-ukraińskich powinien zostać przeniesiony na te środowiska obywatelskie, które działają na rzecz pojednania. Wydaje się, że one o wiele lepiej rozumieją wyzwania – wewnętrzne i zewnętrzne – przed którymi stoją nasze kraje. W tym czasie, kiedy język polityki nas rozdziela, trzeba oddać głos kulturze oraz rozwijać kulturę współpracy między różnymi środowiskami.

Nie zaczynamy naszych działań od początku.  Stoi za nami dorobek paru pokoleń zwolenników porozumienia ukraińsko-polskiego, którzy działali od końca lat 80. XX w. i są aktywni również dzisiaj. Obecnie ten dorobek jest zagrożony, na co nie możemy i nie chcemy się zgodzić. Dzisiejsze problemy nie są spowodowane tym, że przyjęty został zły model porozumienia wypracowany przez przypomniane, symboliczne dla  naszego porozumienia, postaci. Przyczyną jest to, że ich program nie został wystarczająco wcielony w życie.

Apelujemy do polityków i społeczeństwa, aby uświadomili sobie, że historia jest ambiwalentna; można z niej czerpać nadzieję i inspirację, ale można również obudzić dawne urazy i wrogość. Pierwsze – pomnaża energię społeczną, drugie – ją pochłania. Egoizmy narodowe, nawroty dawnej wrogości, nieufność i uprzedzenia stanowią przeszkodę, która uniemożliwia nam pójście naprzód. Dlatego, nie kwestionując potrzeby omawiania i leczenia dawnych ran, apelujemy o akcentowanie naszych wspólnych historycznych osiągnięć. Czyli ich wzbogacanie poprzez reinterpretację wspólnego kulturowego dziedzictwa w nowych kontekstach, reinterpretację, która będzie nas zbliżać.

Uważając, że znamy siebie nawzajem, w rzeczywistości nie zauważamy, jakie ważne zmiany zaszły w obu naszych społeczeństwach. Sensacyjne informacje koncentrują się na negatywach i wykrzywiają rzeczywisty obraz każdego z naszych narodów. Dlatego, powinniśmy lepiej poznać siebie nawzajem i, w pewnym sensie, ponownie odkryć dla siebie swojego sąsiada.

Zobowiązujemy się do solidarnego reagowania na przejawy agresji wobec Ukraińców w Polsce lub przeciwko Polakom w Ukrainie. Nie pozostajemy również obojętni na wyzwania społeczne, z którymi musi się zmierzyć imigracja zarobkowa z Ukrainy. Najważniejsze jednak są nasze pozytywne kroki: podtrzymanie solidarności między naszymi środowiskami oraz przekazywanie jej innym środowiskom, przede wszystkim młodym pokoleniom.

Wszystko, co trzeba było powiedzieć, zostało już powiedziane. Nie potrzebujemy nowych formuł – potrzebujemy nowych działań.

W szczególności będziemy wspierać inicjatywy, które:

  • będą organizowane i realizowane przez polską i ukraińską młodzież;
  • będą popularyzować nazwiska tych postaci, które, podobnie jak Jacek Kuroń, w wyjątkowy sposób przyczyniły się do pojednania polsko-ukraińskiego, przede wszystkim, postaci Polaków na Ukrainie i Ukraińców w Polsce;
  • oprócz polskiej i ukraińskiej strony, będą otwarte dla środowisk żydowskich, gdyż Żydzi są z oboma naszymi narodami związani tragiczną historią i dziedzictwem, za które ponosimy wspólną odpowiedzialność.

Kiedyś, w podręcznikach historii znajdzie się to, co my zrobimy dzisiaj. Zróbmy więc wszystko, abyśmy nie zmarnowali naszej szansy. Do Europy jutra wejdziemy tylko razem.

Sygnatariusze ze strony polskiej:

Adam Balcer
Edwin Bendyk
Bogumiła Berdychowska
Martyna Bogaczyk
Włodzimierz Bogaczyk
Bogdan Borusewicz
Iza Chruślińska
Tania Czarna-Nakonieczna
Anna Dąbrowska
Tomasz Dostatni OP
prof. Andrzej Friszke
Piotr Kobzdej
Prof. Marta Koval
Danuta Kuroń
Agnieszka Lichnerowicz
Maksym Nakonieczny
Bartosz Piechowicz
Olga Popovych
Jerzy Rejt
Grażyna Staniszewska
Rafał Suszek
Piotr Tyma
Prof. Marek Wilczyński
Agnieszka Wiśniewska
Piotr Wójcik

Sygnatariusze ze strony ukraińskiej:

Antin Borkovskyy
Andriy Chudo
Orest Drul
Yevhen Hlibovytskyy
prof. Yuriy Holovach
prof. Yaroslav Hrytsak
prof. Bohdan Hud
Markiyan Ivashchyshyn
Marianna Kiyanovska
Myroslav Marynovych
Zenoviy Mazuryk
Oleh Onysko
Yuriy Opoka
Bohdan Pankevych
Andriy Pavlyshyn
Oles Pohranychnyy
prof. Anatoliy Romaniuk
Yaroslav Rushchyshyn
Iryna Starovoyt
Oleh Turiy
Taras Voznyak
prof. Oleksandr Zaytsev

Поділитися:

Категорії : Bez kategorii

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*