Ігор Ісаєв ■ ПОГЛЯДИ ■ №52, 2019-12-29

2019 рік, котрий добігає кінця, сколихнув Польщу і громадську думку світу вбивством мера Ґданська Павла Адамовича. Зарізати політика під час найбільшого в державі благодійного заходу – це було забагато навіть для такої політизованої країни, якою Польща стала в останні роки. Реакція на вбивство була велика. Але що після неї залишилося? Ми вирішили підготувати «судовий» огляд року.

Після вбивства мера Ґданська на адресу політиків і чиновників по всій Польщі посипалися погрози. Поліція у січні досить швидко затримувала десятки людей за коментарі в інтернеті. Здавалося, що в ті дні правоохоронці врешті усвідомили загрозу і почули постулати неурядових організацій, зокрема Об’єднання українців у Польщі (ОУП), про зв’язок ненависті в інтернеті та медіа з агресією на вулиці. Дії були швидкі і рішучі, провадження відкривалися без зволікань і відмовок. Покривджені повірили, що з коментарями хейтерів варто звертатися до прокурорів. Кількість заяв зросла в рази. Проте це тривало недовго.

Регрес і повернення старих практик

Після кількаденної жалоби правляча партія розкритикувала опозицію, мовляв, та використовує вбивство ґданського градоначальника з політичною метою. Рік європейських і парламентських виборів дуже швидко заполітизував злочин – і висновки загинули в політичних баталіях.

Уже наприкінці року одна зі сторін польської політичної сцени була переконана, що ґданського мера вбило державне телебачення, якого передивився виконавець, а друга – що вбивця був психічно нестабільний і жодне цькування тут ні до чого.

Наприкінці року складається враження, що старі практики в розслідуванні злочинів на ґрунті ненависті повернулися. Голосні справи проти націоналістів восени закривають прокуратури у Білостоці і Катовицях (а саме ці прокуратури відомі надмірним затягування «незручних» справ). Одна з них закриває справу проти колишнього ксьондза Яцека М. за антисемітські висловлювання, інша закінчує розслідування з «шибеницями», на яких націоналістичні організації повісили портрети кількох євродепутатів у 2017 році.

«Найбільш вульгарний хейтер Польщі»

Водночас в «українських» питаннях не можна не помітити певного прогресу.

У той самий час, коли було вбито Адамовича, до варшавської прокуратури Праги-Півночі надійшло повідомлення Об’єднання українців у Польщі в справі хейтерських коментарів на форумі порталу «Kresy.pl». Цей ресурс фігурував у розслідуваннях польських журналістів як такий, що розповсюджує російську пропаганду, а обізнаним із польсько-українськими відносинами людям він відомий маніпулятивним підходом до української тематики.

Прокуратура зайнялася користувачами порталу серйозно і глибоко. У лічені тижні було зібрано понад дві сотні коментарів, у котрих містився склад злочину, переважно через розповсюдження міжнаціональної ворожнечі та зневагу окремих людей з приводу українського походження. Найбільше зневажали колишнього українського президента Петра Порошенка, посла України в Польщі Андрія Дещицю, голову УГКЦ Святослава Шевчука, письменників Юрія Андруховича й Оксану Забужко, голову ОУП Петра Тиму і мене.

Зібравши коментарі, прокурор звернувся до порталу, котрий надав адреси електронної пошти авторів дописів. На основі цих даних прокуратура з’ясувала особи користувачів, і навесні були проведені кільканадцять обшуків по всій Польщі. Правоохоронці конфіскували електронні пристрої, щоб з’ясувати, чи вони дійсно використовувалися для написання коментарів, що порушували кримінальний кодекс.

Перші судові вироки з’явилися влітку. 11 липня (у день пам’яті жертв Волинського злочину) один із вироків почув інженер із Вроцлава Ярослав Ф., який понад 80 разів образив представників інших народів, переважно українців. Польська преса назвала його тоді «найбільш вульгарним хейтером Польщі». Після пред’явлення їм звинувачень ці люди писали публічні вибачення перед тими, кого вони ображали, і перед усім українським народом.

Не всі однак пішли на співпрацю з прокуратурою. У листопаді відбувся обшук у помешканні Катажини С., очільниці фонду «Wołyń Pamiętamy». Вона відмовилася визнавати вину і публікувати перепросини, а на її захист став колишній ксьондз із Вроцлава Яцек М. та частина ультраправих середовищ. На кінець грудня вони оголосили протести під державною прокуратурою, вимагаючи зупинити «допити активних в інтернеті кресових діячів». «Тут іще Польща, а не Україна», – обурюються організатори протесту.

Вроцлав сказав: «Ні ксенофобії!»

Колишній ксьондз із Вроцлава Яцек М. займався «українською» темою ще з того часу, як носив підрясник і виголошував проповіді перед радикальними середовищами.

Проте цього року він зазнав неабиякої поразки саме на «українському» напрямку (попри певну поблажливість до нього білостоцької прокуратури, судовий вирок у нього є від 2018-го). За пана Яцека М. та його націоналістичних поплічників взялася міська влада Вроцлава, зокрема обраний понад рік тому мер Яцек Сутрик. На відміну від варшавського мера Рафала Тшасковського, котрий попри передвиборчі обітниці не перешкодив прведенню більшості націоналістичних акцій у столиці, Сутрик не побоявся піти з націоналістами на конфлікт.

Вроцлавське самоврядування визначило кілька заходів з підвищеним ризиком: День пам’яті «проклятих солдат» 1 березня, День пам’яті жертв Волинського злочину 11 липня і День незалежності Польщі 11 листопада. В усіх трьох випадках цього року Вроцлав не дав провести влаштовані Яцеком М. заходи, вказуючи на вживання піротехнічних приладів та розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Попри скарги радикалів, суд визнавав слушність рішення міської влади. «Зміст, пов’язаний із певними історичними фактами, у поєднанні з мовою ворожнечі є дуже шкідливим суспільним явищем», – наголошував суд у випадку заборони «Волинського маршу». Суддя вказувала, що учасники маршу підкреслюють національне походження вбивць у теперішньому, а не минулому часі, що «слід вважати ксенофобією».

Фізичні напади почастішали у великих містах

Наразі ми ще не маємо докладної статистики поліції за 2019 рік, проте з сумом вже можна констатувати: кількість злочинів проти українців у Польщі через національне походження не зменшується.

Серед найбільш відомих: напад на українського таксиста (березень, Варшава), зневажання вболівальниками футболіста українського походження Тараса Романчука (квітень, Варшава), напад в автобусі на актора українського походження Артема Майнулова (квітень, Варшава), погоня таксиста за велосипедистом українського походження з метою збити його (квітень, Вроцлав), зневажання українських збирачів спаржі польським керівником (літо, Желіхово), кидання пляшки з невідомою рідиною у квартиру з українцями (липень, Варшава), побиття студента з України п’ятьма хуліганами (вересень, Жори).

Кожен з цих нападів супроводжувався виразною відсилкою до національності жертви – студента побили після запитання, чи він часом не з України; за велосипедистом таксист погнався, коли почув акцент; окрім вкидання пляшки з рідиною біля квартири українців було написано «Геть з Польщі».

Є випадки з менш виразним посиланням до національного походження жертви – найсумніший із них закінчився смертю 36-річного Василя Чорнея з Прикарпаття, котрого підприємниця з Великопольського воєводства вивезла помирати в ліс, злякавшись, що виклик медичної допомоги виявить нелегальне працевлаштування іноземця. Тут національне походження могло мати опосередкований вплив на вчинення злочину: мотивація виникала не з ненависті до українців як таких, але з усвідомлення їхньої меншої захищеності. Зваживши «кривавий рахунок», власниця майстерні дійшла висновку, що кара для фірми буде більшим тягарем, ніж смерть іммігранта. Навряд чи вибір був би таким же у випадку громадянина Польщі. Водночас підле і цинічне поводження підприємниці викликало реакцію польського суспільства, котре зібрало рекордну суму допомоги дружині і дітям пана Василя.

2019 рік став також особливий тим, що напади на українців перенеслися з маленьких містечок до більших міст. Досі атаки на мігрантів доволі нечасто ставалися у населених пунктах з понад 100 тис. мешканців, а тепер у статистиці чимало злочинів у Варшаві та Вроцлаві. Чи це знак, що польське суспільство радикалізується?

Перемишль як приклад занедбаного польсько-українського діалогу

Наведені приклади досить крайні. Є ще середні: наприклад, вирок у справі атаки на процесію в Перемишлі у 2016 році. Попри те, що кільканадцятьох людей позбавлено волі на певний час, процес залишив поганий присмак. По-перше, тому що тривав надто довго, а подеколи ставав трибуною для незрозумілих обвинувачень у бік скривджених українців на історичному тлі. Одна з суддів заявила навіть, що почасти розуміє нападників, «дивлячись на фото маршу Бандери в Києві». По-друге, тому що суд не взяв до уваги контексту нападу і цілеспрямованого цькування українців на локальному рівні перед процесією. По-третє, тому що винесений вирок не сприятиме виправленню нападників. У Перемишлі просто немає можливості ресоціалізації подібних злочинців, там повністю занедбаний діалог польської більшості з українською меншиною, а міська політична атмосфера налаштована на сіяння протирічь. Поки все це існує, поки не покарані підбурювачі атаки на процесію – обвинувачені просто утверджуватимуться в думці, що їх безпідставно покарали сильні цього світу.

Складний механізм злочинів на ґрунті ненависті в Польщі кульгає саме в цьому. Присудити окремому злочинцю сувору кару і нічого не робити в громадській сфері – це найшвидший механізм до радикалізації суспільства. У країнах Заходу намагаються діяти інакше: карати за подібні злочини з обережністю, проте враховуючи суспільний контекст і роблячи спробу виправити злочинця. У діях польських правоохоронних органів є розуміння цього, проте навколишній суспільний контекст не сприяє виправленню злочинців, не сприяє навіть правильному зрозумінню суті покарання.

На форумах і порталах акаунти частини засуджених і далі сіють стереотипи проти українців. Просто обережніше, ніж до цього – так, щоб не переступити межі кримінального кодексу.

Поділитися: