Василь Шляхтич ■ ІСТОРІЯ ■ 

11 липня відійшов у вічність чесний і великий син нашого народу. Слава йому! Пишаймося тим, що мали змогу жити біля такої чудової людини.

 Степан Семенюк (фото з 2008 року)

Степан Семенюк народився на Волині у 1920 році. Його батьками були Тетяна і Василь Драницькі. Прізвище Семенюк він прийняв, коли був арештований радянською владою. Про життя пана Степана можна почитати в його автобіографії «…І гинули першими». На Волині він закінчив школу і став учителем. Там залишив свої молоді роки, нездійсненні мрії та надії. Коли прийшла більшовицька влада, Степан Семенюк пішов у підпілля та став членом Організації українських націоналістів, долучився до створення загонів Української повстанської армії. Пізніше його зловили «совєти», понад 10 років Степан Семенюк відсидів у радянських казематах Сибіру. Йому присудили смертне покарання, багато днів він провів уже в смертній камері. Брав участь у Норильському повстанні – був одним із його ініціаторів.

Степан Семенюк завжди був вірний Богові і своєму українському народові. Віра в Бога вела його через усе життя. Пан Степан ніколи не втрачав надії на те, що Україна воскресне. У 50-х роках минулого століття він був помилуваний і як громадянин довоєнної Польщі приїхав до цієї країни, де став членом Українського суспільно-культурного товариства. Пан Степан стежив за подіями в Україні. Після проголошення незалежності він давав лекції по всій території України. Був визнаним істориком, за свою роботу 2010 року отримав Премію імені Василя Стуса. Пан Степан був також членом Любуського Об’єднання українців.

У вівторок, 16 липня о 10.00, зеленогірська громада на цвинтарі на вулиці Вроцлавській попрощалася зі своїм другом, борцем за незалежну Україну, каторжником сибірських таборів. Пан Степан упокоївся на 99 році життя у будинку для престарілих в Зеленій Горі. Молитву відслужив отець декан Андрій Бунзило. Люди прийшли на цвинтар, аби помолитися за покійного та віддати йому належну шану, а біля могили заспівали йому прощальну пісню «Чуєш, брате мій, товаришу мій…».

Тіло спочине в чужині

Душа вже в Бога на гостині.

Тіло покладуть в чужині.

Мріяв спочити на Волині,

Там, де лежать Його рідні,

Там, де служив Він Україні,

Дарив їй роки молоді.

Де піднімав наш жовто – синій,

Де ставав проти ворогів.

Завжди є так, як Бог бажає.

Бог знає, що кому і де.

Заплющив очі в чужім краю.

Душу в край рідний заведе.

У Бога кордонів немає,

Якщо захоче, здійснить все.

Про життєвий шлях Степана Семенюка читайте тут.

Поділитися:

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*