Григорій Сподарик ■ ПОДІЇ ■ №44, 2020-11-08

Як нині виглядають польсько-українські відносини, яку роль в них відіграє Росія і як будувати зв’язки в умовах пандемії – про це говорили учасники дискусії «Українсько-польський діалог півстоліття тому і тепер», яку організував український ПЕН-клуб.

Розмова була присвячена 100-літтю з дня народження українського публіциста і професора Вільного університету Берліна Богдана Осадчука, а також його переписці з головним редактором польського мігрантського часопису «Культура» Єжи Ґєдройцем. В онлайн-дискусії взяли участь інтелектуали, які давно залучені у польсько-український діалог: публіцистка Боґуміла Бердиховська, професорка Києво-Могилянської академії Оля Гнатюк, віцеректор Українського католицького університету у Львові Мирослав Маринович та публіцист і письменник Микола Рябчук.  

Яким є польсько-український діалог

Чверть століття тому Єжи Ґедройць разом з колективом «Культури» оприлюднив декларацію щодо українського питання – тоді вперше згадано про союз між Польщею, Україною, Литвою та Білоруссю. Це стало фундаментом майбутньої польської східної політики, завдяки якій Польща довгі роки вважалася адвокатом України в об’єднаній Європі. На ці принципи спирався діалог Єжи Ґедройця та Богдана Осадчука, а також сучасних послідовників тісного польсько-українського партнерства. Але зараз в діалозі з’явилася низка проблем. Як зауважив ведучий дискусії журналіст Віталій Портніков, зокрема в польському політикумі вирішення справ складного історичного минулого взяло верх над політичними питаннями між Києвом і Варшавою. Тож, які елементи ґедройцево-осадчукової спадщини можуть допомогти вирвати діалог з тенет історичних тем?

Боґуміла Бердиховська переконана, що полякам та українцям вдалося створити міцні установи та середовища, які позитивно формують відносини. Можна говорити й про солідний фундамент. Зокрема про те, що Польща першою визнала Україну незалежною державою і відкинула будь-які ревізіоністські зазіхання. Загалом Боґуміла Бердиховська теперішню ситуацію у відносинах назвала більш-менш нормальною.

Інакше реальність бачить Олександра Гнатюк, яка наголошувала саме на відсутності стабільних інституцій та вказала на припинення діяльності Польсько-українського форуму. Водночас вона позитивно оцінила останній візит президента Анджея Дуди в Україну, бо він вписався у довголітню традицію підтримки інтегральної цілісності України та її європейських прагнень.

Зі свого боку Мирослав Маринович зауважив, що польсько-український діалог сильно залежить від геополітичної ситуації, зокрема від наявності зовнішнього спільного ворога. Коли він є, то стосунки стають приязнішими, сторони більше прислухаються одна до одної. Ситуація змінилася, коли Польща увійшла до НАТО і ЄС. Тоді тісне партнерство з Україною перестало бути необхідною передумовою безпеки Польщі. «Але впадати у відчай нема причин, бо спільний ворог обізветься, він вже озивається. В нас знову з’явиться потреба бути разом», – сказав Мирослав Маринович.

На думку Миколи Рябчука, на відносини погано впливає низький рейтинг теперішньої польської влади в Європі. У зв’язку з цим в Україні з’являються заклики дивитися в бік Німеччини чи США. А це неправильно, оскільки, як переконує оглядач, саме Польща залишається єдиною державою, зацікавленою Україною. Тут потрібен прагматизм концепції Єжи Ґедройця, який розумів, що Київ не може підпорядковуватися Москві чи Варшаві, бо кожен з варіантів протирічить польським інтересам. В першому випадку українці асимілюються і зміцнюють російську імперію. В другому – сильно опираються і руйнують Польщу. Тому Україна має бути незалежною.

Росія «підливає бензин у вогонь»

Націоналісти псують відносини між країнами: вони є серед тих, хто з одного боку закликають не орієнтуватися на Польщу, а з другого – переконують, що не варто підтримувати Україну. Як слушно зауважила Боґуміла Бердиховська, роз’єднуючі успіхи Москви були б меншими, якби поляки та українці частіше користувались здоровим глуздом. Він потрібний ще й тому, що Росія, не маючи чим приваблювати до себе, постійно переконуватиме у тому, що інші країни також мають проблеми. Саме тому Москва втручається у вибори в США, «брексит» чи відносини між Польщею та Україною. В останньому випадку наші взаємні претензії та історичний біль, наче бензин у вогні – ще більше розпалюють протиріччя. Водночас полякам та українцям дуже важко визнати себе об’єктами маніпуляцій. Мирослав Маринович переконаний, що важче з цим справляються поляки. Коли українці говорять про російські провокації, то поляки трактують слова сусідів як спробу уникнення відповідальності за якісь свої провини. Невизнання себе об’єктом зовнішніх маніпуляцій – проблема не лише польської національної гордості. Американці також довго не вірили, що Москва втручається у їхні президентські вибори.

Що далі?

Учасники дискусії вважають, що для позитивних відносин особливе значення мають тривалі контакти інтелектуалів та громадських середовищ: «Якщо між нами не буде близької співпраці, то годі надіятися на те, що політики придумають кращий варіант нашого співіснування», – відзначала Боґуміла Бердиховська. Але свої корективи зараз вносять коронавірусні обмеження. Вони тим більш болісні, що польсько-українська співпраця у великій мірі базувалась на літературних чи музичних фестивалях, презентаціях кіно, наукових конференціях тощо. Частину ініціатив перенесли в онлайн, але це лише замінник реальних зустрічей. «Це величезний виклик, зокрема для міжкультурного обміну. А на ньому базувалася польсько-українська співпраця протягом останніх тридцяти років. Вона почалася з культури і без культури вона неможлива», – підкреслила Оля Гнатюк.

Ніхто з учасників дискусії не представив готову модель співпраці в нових умовах. Навряд чи така існує. Але ніхто й не заперечив потреби подальшого «роззброювання», припинення взаємних докорів і звинувачень. Тому навіть в умовах обмежених зв’язків треба промувати приклади довіри і простягання одне одному рук, прикладами чого є хоча б постаті Яцека Куроня чи Івана Павла ІІ. Для підтримки відповідного рівня діалогу треба також залучати університети, зокрема з напрямками полоністики в Україні та україністики в Польщі, та бути присутніми у медіа, які зацікавлені обома країнами.

В дискусії правильно відзначили, що політики та кризи трапляються і минають. А польсько-український діалог має будуватися на цінностях, які завжди залишаються непохитними.

Поділитися: