Олена Гуменюк ■ ІСТОРІЯ ■ №41, 2019-10-13

Постать Миколи Щорса – червоноармійського командира досі викликає чимало запитань. За СРСР його возвеличували, шанували як героя, міфологізували в радянському дусі. Та чи все було так однозначно. Хто його насправді вбив? Для кого Щорс став героєм? Питання, що й після 100 років з дня його загибелі є актуальними.

Пам’ятник Миколі Шоросу в Києві

На фронтах Першої світової

Микола Щорс, який народився 1895 р. на Чернігівщині, станом на травень 1917-го досяг як кажуть нині «найвищих професійних висот» – у званні підпоручика був демобілізований за станом здоров’я. Можливим поясненням стрімкого кар’єрного злету була сама війна. Адже в умовах військового часу здібні молоді люди могли швидко дослужитись до офіцерських чинів. А Микола Щорс був непересічною особистістю з яскравими лідерськими якостями.

У 1914 р. він уже брав участь у бойових діях на Північно-Західному фронті в якості фельдшера 3-го окремого мортирного дивізіону Віленського військового округу. Робота фельдшером у діючій армії загострила бажання Щорса стати військовим. І щоб наблизити свою мрію, у свідоцтві про закінчення Київської військово-фельдшерської школи він виправляє дату закінчення з 1914 на 1912 рік. Протягом наступних двох років триває його служба у лавах діючої армії та навчання військовій справі. Від вересня 1916-го – на посаді молодшого офіцера на Південно-Західному фронті.

Однак військова служба в лавах Російської армії несподівано закінчується. На заваді стає хвороба. З травня по грудень 1917-го Микола Щорс лікувався від туберкульозу у військовому госпіталі Сімферополя. Перерва у службі дала можливість переоцінити недавні події та поглянути на військово-політичну ситуацію по-новому.

На чолі партизан

Після лікування молодий підпоручик на початку 1918 року був визнаний непридатним для подальшої військової служби. І йому нічого не залишалося, як повернутися до рідного Сновська.

На той час політичні погляди Щорса були на боці соціалістів-революціонерів. Вони і склали основу опозиції влади гетьмана Павла Скоропадського та австро-німецький військ, що підтримували останнього. Микола Щорс був обраний командиром загону. Під його керівництвом проводились бойові вилазки та диверсійні операції проти німецький військ. Однак, довго протистояти професійній армії наспіх створені партизанські угрупування не могли і уже в квітні 1918-го, відійшовши до т.зв. «нейтральної зони» Семенівський загін був розпущений.

З квітня по серпень 1918-го в біографії Щорса більше вигадок, ніж достовірних фактів. Скоріш за все, ці місяці він провів поза межами України. Радянською пропагандою були створені міфи про нібито зустріч Леніна та Щорса у Москві та участь останнього у партизанському русі в Сибіру. Дані версії не знайшли документального підтвердження.

З упевненістю можна сказати, що Микола Щорс повертається на Чернігівщину наприкінці серпня 1918-го. На той час його політичні погляди зазнали трансформації у бік більшовизму. І він з повноваженнями Всеукраїнського центрального Військово-Революційного комітету (керівного органу по підготовці і проведенню повстання робітників і селян проти австро-німецьких військ та режиму гетьмана Павла Скоропадського) береться до формування із повстанських загонів регулярних радянських військових частин.

Червоний командир

Однак шлях від повстанських загонів до боєздатної української радянської армії видався нелегким. На заваді стали безчинства, грабунки та мародерства особового складу нових бойових одиниць. Щорс 22 вересня 1918 р. призначений командиром Богунського полку у складі Першої української радянської дивізії. А від листопада одночасно з посадою командира полку суміщав обов’язки командира другої бригади, до складу якої входив і Таращанський полк.

Та впоратися із безладдям серед підлеглих Щорс не міг… чи може не хотів. Про бандитські настрої у радянських військах писав і Володимир Антонов-Овсієнко (головнокомандувач військ радянської України): «Дивизия находится в самом растрепанном, неорганизованном и беспорядочном состоянии. Настроение у большинства бандитское, отсутствует порядок и организация, отчетность как материальная, так и денежная аховски налажена…» Саме у вигляді таких напіввійськових напівбандитських збройних формувань наприкінці 1918 р. більшовики боролися із опонентами: найперше гетьманцями, а потім і петлюрівцями (Армія Української Народної Республіки).

Микола Шорос

Комендант Києва

Наприкінці січня 1919 р. Червона армія дісталася Києва. 2 лютого влада Директорії Української Народної Республіки (УНР) прийняла рішення здати Київ без бою. 6 лютого передові загони Богунського полку під командуванням Щорса увійшли до Києва. Їм було влаштовано урочисту зустріч. Микола Щорс призначений комендантом міста.

Сподівання киян на мирну зміну влади та спокійне життя під червоними прапорами швидко розвіялись. Із самого початку всю повноту влади зосередив у своїх руках новопризначений комендант міста. Він скасував усі розпорядження попередньої влади, оголосив поза законом членів Директорії та уряду УНР. У Києві запроваджувався стан облоги, з 7-ї години вечора до ранку обмежувалося пересування містом. По суті, Щорс своїм наказом узаконив грабунки та мародерства. Свідок тогочасних подій згадував: «Більшовики віддали місто на потік і пограбування Таращанському і Богунському полкам. Перші тижні перебування більшовиків у Києві по всьому місту стояв справжній стогін від вимог та знущань, які доводилось переносити мешканцям від своїх нових постояльців».

За наказом коменданта М. Щорса домовим комітетам пропонувалось здати холодну та вогнепальну зброю. Одразу за цим по місту прокотилась хвиля обшуків, офіційно спрямованих на пошук зброї. Насправді у такий спосіб відбулась перша негласна «експропріація» у заможних мешканців грошей, коштовностей, продовольства тощо.

Довго такі безчинства тривати не могли. Це розуміли і більшовицькі керманичі. 13 лютого Миколу Щорса було усунуто з посади коменданта Києва. І практично протягом тижня вдалося більш-менш нормалізувати ситуацію у місті.

Пам’ятник Миколі Шоросу в Києві

Міфічний герой

Залишивши Київ, Щорс продовжив боротьбу з Армією УНР. Та як не дивно, після безчинств у столиці, його не «списали з рахунків», а то й навіть більше, 6 березня він був призначений командувачем Першої української радянської дивізії. І протягом березня 1919 р. проводив вдалі бої за Бердичів, значно потіснивши українські війська. Все складалось якнайкраще. Аж поки комдив не загинув у бою на Житомирщині 30 серпня 1919 р.

Щодо обставин смерті М. Щорса досі ведуться гарячі дискусії. Висуваються найрізноманітніші версії. Більшість дослідників схиляються до думки, що його вбили пострілом у потилицю свої ж. Пострілом в спину.

Але найбільше суперечок викликає героїчний образ Миколи Щорса. Чи насправді він був таким як його створила радянська пропаганда? Це був командир перших червоних збройних формувань на території України. Він вирізнявся лідерськими якостями та мав вплив на напівбандитські червоноармійські загони. Однак після загибелі, про нього майже одразу і забули.

А згадали про М. Щорса тільки за наказом Сталіна, коли він у 1935 р. вирішив створити образ «українського Чапаєва», героя, вартого наслідування в радянському суспільстві. На думку Сталіна, Щорс як ніхто краще підходив для цього. І не важливо, що Микола Щорс не був, навіть, українцем за національністю. Він хоч і народився на Чернігівщині, однак у білоруській родині. Його біографію «переписали», доповнили зустрічами та розмовами з Леніним, розширили фактами про ґрунтовну ідейну підготовку та боротьбу за права робітників та селян. Останнім штрихом до образу легендарного комдива став фільм на замовлення – «Щорс» 1939 р.

Ось так і творилися образи героїв у Радянському Союзі. Головним тут виступала не правда – а гарний міф, зрозумілий для радянського громадянина. Не зрозуміла тільки доля пам’ятника Щорсу в центрі Києва. З одного боку його важко демонтувати, з іншого – нема куди перевезти. Так і стоїть пошкоджений, обписаний, а тепер іще й прикритий подалі від людського ока монумент не нашого героя.

Поділитися:

Категорії : Історія

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*