Кася Комар-Мацинська ■ ПОГЛЯДИ ■ №8, 2020-02-23

– Не вживай слова «аніматор»,бо ніхто його не розуміє, – порадив мені колиськолега, активний член Об’єднання українців у Польщі. «Аніматорка культури» – щось таке я придумала, коли ще мешкала в Ґданську та інколи вигадувала менш або більш культурні заходи у місцевій домівці. Згодом почала також писати колонки до «Нашого слова», імені потрібен був підпис. На той час з-посеред своїх професій я мала на вибір: «працівниця фінансового центру медичної корпорації у відпустці», «мама Гриця і Стефка на повну ставку» або щось в стилі «активна членкиня гуртка ОУП». Мовна економія, жіноча логіка та схильність ускладнювати собі життя підказали інше: «аніматорка».

Саметому після мого переїзду до Перемишля «мамочки» з «Шашкевичівки» попросили побавити їхніх дітей підчас карнавального балу у школі. Спочатку я пробувала пояснити, що дуже погано надуваю повітряні кульки та скручую з них песиків, а вже зовсім жахливо вдаються мені всілякі трюки з живими зміями чи пухнастими кроликами, які зникаютьу циліндрі; утім, зрештою, дивлячись на розчаровані обличчя моїх співрозмовниць, я вирішила просто вибачитися у своїй «аніматорській» недолугості та чемно їм відмовити. З того часу для власної безпеки я вирішила підписувати себе «культурознавчинею». І хоч, імовірно, ніхто більше цього підпису не розуміє, але очікування стосовно моїх педагогічних здібностей відповідно знизилися.

Мабуть, варто пояснити, чим на практиці мала би займатися людина такої специфічної професії, яку я намагаюся назвати но-новому. Серед іншого, цей хтось може: організовувати концерти, виставки і вистави, вигадувати авторські зустрічі, вести дебати, дискусії і лекції, проводити екскурсії, тренінги і майстер-класи, готувати освітні проекти. Звісно, для кожного з цих завдань є окрема професія: куратор мистецтва, режисер, модератор, екскурсовод, викладач, тренер… Проте в умовах невеликих громад реальність спонукає розбиратися в цьому всьому одну людину або в кращому випадку – невелику групу осіб, учасники якої змінюють ролі в залежності від актуальних потреб.

– У чому проблема? – міг би запитати постійний читач «Нашого слова». – У нас цим всім займається голова гуртка. Або інші люди довкола нього, тобто діячі, активісти чи просто члени організації.
І справді. Можливо, навіть не варто було би про це писати. Проте я переконана в тому, що слова, які вживаємо на щодень, мають великий вплив на реальність, у якій живемо. Томас Кун, американський філософ та історик наук, у своїй книжці «Структура наукових революцій» висловив таку тезу: перед кожною науковою революцією мусить відбутися зміна у мовній сфері. Тобто мова мусить допустити в собі певні переміни, аби реальність також могла стати іншою. Це може стосуватися і великих, рушійних ідей, ізмін в малих середовищах.

Отож, покажіть мені, будь ласка, людину з нашого меншинного середовища, яка має років з 25 і хоче називати себе «активістом». Це слово викликає асоціації ще з попередньою системою єдиної правильної партії. А навіть якщо ні (беручи до уваги, що ми говоримо про людей, народжених уже після 1995 року) – «активіст» звучить як член «Greenpeace», хтось «надактивний», хто рветься на барикади, вічний революціонер. Ну і як тут називати себе «активістом», якщо ти організовуєш лише посиденьки з настільними іграмив домівці чи дискусії про сучасну літературу або кіно? Тим більше – покажіть мені людину, якій 30 і яка називає себе «діячем». Поминаючи вже те, що діяча важко уявити без вусів та краватки на шиї. Я не можу позбутися враження, що час «натхнених активістів» і «серйозних діячів» минає. Питання –що прийде наступним.

В Україні з 2014 року великої популярності набуло слово «волонтер», хоча воно сильно асоціюється з допомогою армії, а також – жертвам дискримінації чи насильства. Тому важко говорити про «культурних волонтерів», хоч, можливо, іноді це було би навіть доречно, оскільки волонтер – це людина, яка не отримує за свою роботу фінансової винагороди.

Друге популярне слово, яке сьогодні, без сумніву, надуживають – «лідер». З корпоративної мови приходить також «менеджер культури». Відтак варто пам’ятати: бажано, щоби для ефективності роботи команди лідер чи то менеджер був лише один… як важко не було би сприйняти це сприйняти українцям, які звикли до того, що на дві булави приходиться троє гетьманів. З іншого боку – лідеру першу чергу повинен мати свою команду. Коли її немає, і ця людина робить все самотужки – вона не лідер і не менеджер. Вона – самотній острів, на якому давно вже мала би «засвітитися червона лампочка», іншими словами – такий стан справ мав би викликати занепокоєння.
У випадку Об’єднання ми звикли говоритище просто «активний член нашого гуртка чи громади». Тут одразу пригадується історія одного «активного члена перемиського гуртка», до якого підійшов такий само «активний член» з іншого регіону і замість того, аби сказати своє ім’я та прізвище, простягнув руку на привітання і промовив впевнено: «тшеб’ятівська ланка ОУП». Звісно, ототожнювати себе зі спільнотою – це добре, але,можливо, не завжди варто застосовувати таку конспірацію.

Насправді моєю мрією була би команда активних членів у кожному гуртку, серед яких не бракувало би лідера, режисера, куратора, модератора, тренера, а на додачу – фінансового консультанта та прибиральниці. Проте я знаю, що це неможливо. Тож, пам’ятаючи не лише про збереження ідентичності українців у Польщі, а й про подальший розвиток спільноти, я серйозно задумуюсь, як до громадської активності ставляться молоді люди та як вони хотіли би себе називати.

Тому лише для прикладу поясню, хто такий аніматор культури (від лат. анімо – вдихнути життя, оживити): це людина, яка розповсюджує культуру, активізує суспільство, пробуджує зацікавлення, показує нові методи проведення вільного часу, залучає до праці інших людей, використовує їхній потенціал та намагається заспокоїти їхні культурні потреби.

От я й міркую: якби підмінити слово «діяч» чи «активіст» чимось на кшталт «аніматора» – чи не відкрило би це дверей для нової, якісної зміни в підході до громадської роботи в нашому невеличкому світіне-останніх українців у Польщі?

Фото авторки статті

Поділитися: