Розмовляла Анна Коженьовська-Бігун ■ КУЛЬТУРА ■ 2010-11-11
{mosimage}
Творчі люди – це складна група, яку важко активізувати, проте в нашому проекті взяли участь уже 83 митці, – говорить куратор виставки “Лемківський Єрусалим” НАТАЛІЯ ГЛАДИК у розмові з Анною Коженьовською-Бігун.
Як виникла ідея “Лемківського Єрусалиму”?
-Це не моя ідея. Я її тільки перейняла і реалізую ось уже шість років. Ініціатором цієї виставки був Богдан Салей: він її вимислив разом із директором горлицької ґалереї “Двір Карваціанів”. Вони запитали себе: чому не презентувати лемківську культуру також через призму сучасного мистецтва, чому не показувати того, що молоді лемки роблять у цій сфері?
Як Ви організовуєте таку виставку?
-Щороку пишемо проект, на який отримуємо кошти. Спочатку ми організовували тільки виставки. Тепер це також тижневий пленер, який відбувається або перед “Ватрою”, або відразу після неї. Те, що ми бачимо на виставці, – це результат оцієї нашої тижневої праці.
Яким чином шукаєте митців на цей пленер?
-Зібрати людей – це дуже важке завдання. По суті – найбільш складне, бо наші люди розсіяні по всій Польщі. Особливо митці: вони є такою специфічною групою, яка легко не активізується і не ходить на ті культурні заходи, де з’являється загал суспільства. Я мушу просто таких людей знайти. Переважно питаю знайомих про них або шукаю їх в Інтернеті. Усі художники, які беруть участь у виставці, є випускниками різних академій мистецтв, зокрема зі Львова, Кракова, Лодзі, Познані, Вроцлава.
Це лише лемки?
-Ні, ми поширили нашу ідею. Серед нас є лемки, але також інші любителі лемківської культури. Вони знають нас і ми для них якоюсь мірою цікаві.
Чи Ви зі своїм мистецтвом виходите поза межі Лемківщини?
-Так, виходимо. Наш “Лемківський Єрусалим” був у Сербії, Словаччині, Німеччині, у різних містах Польщі. Презентації цих виставок відбувалися в престижних ґалереях: у Палаці мистецтв м. Кракова, де презентувалася, зокрема, ориґінальна робота Є. Дровняка- Никифора, у Бюро мистецьких виставок у Сопоті, у Музеї Енді Ворхола в Меджилабірцях у Словаччині. Цього року вона – у Варшаві. Звичайно, робимо одну виставку в нас, у Горлицях на Лемківщині, і плануємо ще в Сяноці. На початку цього року ми презентували виставку у Вроцлаві на фестивалі “Калейдоскоп культур”. Ми не робимо цього лиш самі для себе. Ми хочемо, щоб хтось про нас дізнався. Побачив, які робимо заходи, що нас хвилює в мистецтві.
Що було Вашим найбільшим успіхом?
-Для мене успіх є завжди, коли нам вдається реалізувати наш проект. Я дуже рада, коли щороку маю охочих показати свої праці, коли приходять нові люди. Я зробила список всіх учасників – і виявилося, що протягом десяти років це були 83 особи. Тобто чимало. Звичайно, є постійна група митців, з якими я здійснюю не лише цей проект, але також інші. Бачу, що це все має сенс.
Чим Ви займаєтеся як митець?
Я вивчала живопис. У Львові я навчалася на монументальному живописі, у Кракові – на станковому. Тепер займаюся не тільки живописом, але також текстилем. Роблю й об’єкти, як, наприклад, двері в селах, досвідчених акцією “Вісла”. Це двері, які стоять на порожньому полі й символізують хату, якої вже немає. Роблю також просторові речі. Стараюся йти у своїй праці в різні сторони, не обмежуватися лише до живопису.
Де ці двері можна побачити?
Двері стоять уже три роки в п’яти селах на Лемківщині: у Чорному, Довгому, Липні, Радоцині і Незнаєві. Ми робили презентацію цього проекту під час “Лемківської ватри” в Ждині – і там всі ці двері були виставлені. На них поміщені інформаційні таблиці, де є історія села, опис, як воно виглядало, його мапа, реконструйована жителями. Людина, переступаючи поріг цих дверей, немовби входить до свого уявлення, починає шукати якогось контексту для них. Мені здається, що це краще промовляє до публіки, ніж суха інформація. Коли відбувається така взаємодія, людина сама в себе починає питати: “а чому, а як?” Починає цікавитися цією історією, яка залишається в її пам’яті.
“Наше слово” №46, 14 листопада 2010 року {moscomment}
