Орест Лопата ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №30, 2019-07-28

Як народжувалася та змінювалася національна ідентичність українців від часів Хмельницького, Шевченка до сьогодення, чи усталена вона зараз? Про що розповідають польські та українські історики та що говорять сучасні українські митці Макс Кідрук та Антін Мухарський? Все це можна прочитати у ювілейній пам’ятній збірці «Українська ідентичність в умовах змін XVII-ХХІ століть».

Степан Козак гетьман на чолі наукового війська

Для вченого-дослідника найвищою нагородою за наукову працю є не почесні грамоти, медалі, а вчена публікація. Саме така монументальна книга «Tożsamość ukraińska wobec przemian XVII – XXI wieku» є найкращим подарунком ювіляру – професору Степану Козаку на його 80-ліття. Збірку 19 наукових робіт присвятили професору його вихованці, видатні діячі наукового світу Польщі та України.

Степан Козак, колишній багатолітній полководець кафедри варшавської україністики, а також Люблінського університету та Польської академії наук, стоїть на чолі наукового війська немовби гетьман. Про це у вступному слові заявляють упорядники збірного тому наукових робіт.

Професор Степан Козак народився 11 серпня 1937 році у селі Вербиця. У 1947 році його разом із родиною переселено в околиці міста Пєнєнжно Вармінсько-мазурського регіону. Свої перші кроки молодий науковець зробив у Київському університеті. До речі, працюючи на університетській ниві у Варшаві, професор утримував тісні зв’язки із тижневиком «Наше слово». За свою наукову та громадську діяльність Степан Козак був нагороджений як у Польщі, так і в Україні, а його наукова робота заохочувала до подальшої роботи велику когорту україністів, полоністів, етнографів, істориків.

Щоби зрозуміти життєвий шлях професора, треба звернутися до його родинного села Вербиці. Що і вчинили автори книги.

Кожен з нас, незважаючи на те, якого він віку, де живе та чим займається, потребує почуття безпеки і внутрішньої рівноваги. Подібний стан гарантує відчуття зв’язку з рідною землею – саме такою основою стала для Степана Козака Вербиця. Довкілля родинного села, в якому в пошані були цінності сімейного життя, природи, зв’язок із духовними цінностями, надихали Степана Козака, формували його вдачу, були для нього опорою, що допомагала долати життєві перешкоди, давала енергію виконувати важкі завдання та шукати нові виклики, – пише автор першої статті збірки отець Стефан Батрух.

Під час депортаційної акції «Вісла» село Вербиця згоріло вщент. Батька Степана Козака, разом із багатьма односельчанами, затримано органами влади і відправлено до концтабору Явожно. Десятирічний Степан, якого за руку вела мама, бачив, як горить його рідна хата та зникають найкращі спогади дитинства. Якимось чудом від полум’я вціліла місцева церква.

Сьогодні німими свідками минулого у Вербиці, до якої сильно прив’язаний ювіляр, є тільки річка Солокія, фундаменти знищеної після акції «Вісла» церкви, місцевий цвинтар, – зауважує отець Стефан Батрух.

Подорож через п’ять століть

Коли читаєш ювілейну книгу «Українська ідентичність в умовах змін XVII-ХХІ століть», здається, що людина біжить стрімголов вниз крутим гірським схилом, та й ще минає безліч дерев, які зможуть збити з обраного шляху. Автори-упорядники взяли на себе складне діло описати події історії Польщі та України з ХVII по сьогоднішнє XXI століття, а про цей період можна скласти не одну бібліотеку із сотнями вчених публікацій.

Вважаю, що авторам це до певної міри вдалося. Однак читачеві доведеться пройти на сторінках книги «гущавиною» цитат очевидців з історичних джерел, цитат поетичних та прозових творів авторів, що творили упродовж п’яти століть – від революції гетьмана Богдана Хмельницького до Революції гідності та київського Майдану у наш час.

Читаючи збірку, ми подивимося на процес становлення української національної ідентичності з XVII століття, дійшовши до кінцевих результатів у XXI столітті. Прискіпливо зацікавлені дослідники можуть уважно (і довго) аналізувати те, що відбувалося в окреслених часових рамках. А більш нетерплячі можуть зупинитися на тому, чим закінчується кожна доповідь, тобто розділом «Резюме».

Перші два реферати збірки стосуються теми, яка завжди актуальна, – це «українське питання» в Росії та Польщі, які й сьогодні залишаються головними сусідами України і мають істотне значення для її майбутнього.

Централізація проти децентралізації

«Władza wobec peryferii. Carstwo Moskiewskie і Rzeczpospolita w XVVI wieku». Автор доповіді Губерт Лашкевич.

Автор у своїй роботі ставить питання про способи функціонування правителів обох держав, їхній вплив на державну політику, ставлення Варшави та Москви до «окраїнних» (від «окраїна») земель, як їх називає Губерт Лашкевич.

Росія вміла керувати периферією, якою були на той час українські землі. Робила вона це, застосовуючи до певної міри ліберальну політику, що поєднувала брутальну силу із дозволом певних форм автономії (як сказали б зараз – проводила децентралізацію). При цьому, однак Росія зберігала за собою патерналістичну форму державного правління Москви.

Тодішня Річ Посполита навпаки – застосовувала до Запоріжжя брутальну силу, що і викликало протидію у вигляді чергових козацьких повстань, закінчених революцією Богдана Хмельницького. Тоді навіть ліберальна пропозиція гетьмана Івана Виговського щодо утворення федеративної Польсько-Литовсько-Руської держави не зустріла у Варшаві схвальної оцінки. Війна з Росією за Україну призвела до того, що внаслідок економічної кризи і кризи державного управління, Польща в XVIIІ столітті цілком зникла із карти Європи.

Запорожці свідомі своєї національної ідентичності

«Narodowe motywy powstania Chmielnickiego w opiniach szlachty Rzeczpospolitej». Автор Маріуш Роберт Дроздовський.

Довгі десятиліття радянські історики-марксисти переконували нас (як в Польщі, так і в Україні), що революція Богдана Хмельницького у 1648 році була соціальним бунтом козацької черні проти польської шляхти, гнобителів українського народу. Козацькі низи, за радянською історіографією, в природний спосіб тяжіли до возз’єднання з братнім російським народом, про що і домовились під час Переяславської ради 1654 року.

Однак у сусідній Народній Польщі вчені трохи по-іншому оцінювали Козаччину. Автор доповіді цитує польського вченого Збігнева Вуйціка, який ще у 1961 році окреслив виникнення Запорізької Січі як однієї з найцікавіших організацій, що коли-небудь утворювало людство (стор. 45).

Маріуш Дроздовський на основі деяких історичних публікацій зазначає, що з другої половини XVI століття настає епоха національної емансипації запорожців у національно свідому частину суспільства, яка розуміє свої права та привілеї. Саме вони стали детонатором державотворчих процесів Русі.

Із цими прагненнями до незалежності правлячим кругам Польщі та Литви треба було змагатися не військовим шляхом. Шляхта Речі Посполитої та Великого Князівства Литви, що сама часто мала коріння в княжих руських родах, спочатку до повстання Хмельницького ставилась ворожо, з великою дозою переляку. Однак потім прийшов час протверезіння. Лише меншість польської шляхти усвідомлювала тоді культурну та етнічну відмінність учасників козацького повстання від поляків.

Автор цитує, між іншим, листування великого коронного гетьмана Станіслава Потоцького (універсал до жителів Хомської землі від 28 червня 1664 року). Також згадує, як князь Ярема Вишневецький писав до сенаторів Речі Посполитої (30 липня 1648 року), що козаків підтримують як міста, так і села. Інші автори, цитовані в тексті доповіді, прямо називають козацьке повстання «війною народу руського з поляками», а також – «руським повстанням».

Київський Майдан та Революція гідності

Цікавим експериментом буде, на мою думку, сісти у «машину часу» та переплигнути з XVII до XXI століття. Всі процеси творення української національної ідентичності, що проходили у проміжок згаданого періоду, варто залишити вченим-дослідникам.

Варто буде згадати, що автори збірки під кутом творення української національної свідомості проводять аналіз творів митців того часу: Міхала Чайковського (Садик Паша), Юзефа І.Крашевського, Івана Вітошинського, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Михайла Драй – Хмари, Юрія Липи, Василя Ткачука, Юрія Косача, Гжегожа Мотики, Дмитра Павличка.

«Русскій мір під сатиричним пером Антіна Мухарського». Автор Любомир Пушак.

З доповіді виникає, що хоча від революції Хмельницького до Революції гідності в Україні минуло багато століть, але процес національної ідентичності українців надалі лишається незавершеним. «Взагалі формування національної ідентичності в нинішній Україні, за твердженням Лариси Нагорної, “надзвичайно ускладнене строкатістю етнонаціональних і регіональних ідентифікацій”», – зазначається в доповіді. Нагорна підкреслює, що «великі групи людей, які юридично є громадянами України, живуть поки що в різних щодо національної визначеності ціннісно-смислових полях, перебувають під впливом різних міфологем. Сучасний український соціум не відчуває себе достатньою мірою українським» (стор. 241).  Нічого дивного, що кремлівська ідеологія «русского міра» знаходить в Україні так багато прихильників.

Як і в минулих століттях на передовій фронту боротьби за українську національну ідентичність стають літератори, люди культури. Це пояснюється тим, що на думку вчених-дослідників, формування національної свідомості пов’язане з літературою та живописом, які безпосередньо впливають на сферу почуттів людей, викликають емоції. Так було і за часів Тараса Шевченка, так є і зараз – на сферу національної міфології впливають сучасні митці, літератори.

«Dyskusje tożsamościowe w ukraińskiej publicystyce i literaturze Pomajdanowej». Автор Альберт Новацький.

Українська національна ідентичність викувалася на хвилі революційних та кризових подій, таких як Помаранчева революція, Революція гідності, анексія Росією Криму, війна на сході України, трагедія в Іловайському котлі. Кожна з тих подій була стимулом творчої активності людей культури.

Ось фрагмент одного із віршів, написаних після 2013 року:

«Хто хоче бути італійцем – їде в Італію,

Хто хоче бути австралійцем – їде у Австралію.

Я хочу бути українцем, за кордон не їхати.

І говорити, що я хочу, просто вільно дихати!» (стор. 258)

Зараз українська національна ідентичність формується на міфології Помаранчевої та Революції гідності, а також на основі протиставлення Росії. Новітніми національними героями стали герої «Небесної сотні», «Кіборги», воїни, що стережуть у Донбасі цілісність України. Автор приводить цитату українського письменника Макса Кідрука про те, що Україна врешті почала реально здобувати свою незалежність.

Тож нам слід чекати на результати цього будівництва, бо останні політичні події над Дніпром не надто вселяють у нас оптимізм.

«Українська ідентичність в умовах змін XVII-ХХІ століть» (Tożsamość ukraińska wobec przemian XVII-ХХІ wieku): Редактори: Катажина Якубовська-Кравчук, Альберт Новацький. Видавництво KUL, Люблін, 2017, 271 с.

Поділитися:

Схожі статті

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*