Наталія Гладик: «Лемківський Єрусалим» – це містична країна, яка існує в нас

Кася Комар-Мацинська ■ ЛЕМКІВСКА СТОРІНКА ■ №52, 2019-12-29

Розмова з Наталією Гладик (на фото) – художницею, членкинею Об’єднання лемків, координаторкою виставок сучасного мистецтва з циклу «Лемківський Єрусалим». Цьогорічна, вже 19-та, едиція проекту отримала заголовок «По-слові», а її супровідною темою є творчість і постать видатного поета Богдана-Ігоря Антонича. Досі виставку показано в галереях Лігниці й Перемишля. Невдовзі можна буде її також подивитися в центрі культури ім. Б. І. Антонича.

Фото надано Наталією Гладик

Як довго займаєшся підготовкою виставок з циклу «Лемківський Єрусалим»? Звідки взялася назва та ідея цього заходу?

У роботі над «Лемківським Єрусалимом» беру участь від самого початку, тобто з 2000 року. Тоді я лише показувала свої роботи.

Сама думка створення такого заходу з’явилася під час «Лемківської ватри» в Ждині. Богуслав Салей разом із директором Музею дворів Карваціянів і Гладишів у Горлицях (там діяло BWA[i], тобто галерея сучасного мистецтва) Зджіславом Толем, подумали: якщо є такий захід, як «Лемківська ватра», на який приїжджає багато молодих людей, де презентується новітня музика, інспірована традиційними звучаннями, то, може, варто було б також подивитися, що діється в сучасному мистецькому лемківському середовищі. І вони запропонували участь у виставці різним молодим художникам, зокрема і мені. Ідея назви проекту належить Богуславові Салею. «Лемківський Єрусалим» – це містична країна, яка існує в нас і якою інспіруються у своїй творчості художники.

У 2004 році я перейняла роль координатора й куратора виставки. Була тоді ще студенткою, зовсім зеленою в таких справах, але завдяки цьому виклику навчилася багатьом речам. Оскільки я в «Єрусалимі» від самому початку, такий досвід шліфував мене з одного боку як художницю, а з другого – як людину, відповідальну за цілий проект.

Тобто перші виставки презентувалися на «Лемківській ватрі»?

Вони відбувалися принагідно з «Ватрою» в Ждині, але відкриття проходило в галереї в Горлицях. Спочатку це були художники з нашого середовища, лемківського чи українського, але з часом виявилося, що воно не надто велике. Тому концепцію треба було розширити, запрошувати художників ззовні, що також освіжило подію, бо на виставках презентувалися роботи різних людей, а не групки тих самих.

Це все доводить, що проект розвивається. Якщо зайти на сайт Об’єднання лемків, там є каталоги з виставок. Вони добре характеризують зміни концепції. Видно, що візуально й естетично виставка змінювалася, враження від неї щораз кращі. У минулі роки ми презентували, між іншими, оригінальні роботи Юрія Новосільського, Епіфанія Дровняка (Никифора), Едварда Двурніка, Леона Тарасевича, Малгожати Дмитрук. Цього року погодився взяти участь Ярослав Модзелевський – один із кращих польських художників. Це для нас важливо, бо відомі учасники «Лемківського Єрусалима» відкривають нам двері більших і  престижніших галерей у цілій Польщі.

Як розвивалася форма цієї виставки?

Вона мінялася з часом. Спочатку це була презентація нашого середовища, тобто поєднання всього без глибшої ідеї. Пізніше протягом кількох років я пробувала реалізувати задум проведення художніх пленерів. Але пізніше нам довелося від нього відмовитися, бо, по-перше, ми отримували менші кошти на реалізацію заходу, а по-друге – через шалений ритм життя, безліч справ артистам важко виділити тиждень, щоб приїхати в гори й малювати картини.

Із 2013 року ми почали робити тематичні виставки, шукати провідну ідею. Саме тоді лейтмотивом став «Ефект Лорхоля» – де ми намагалися знайти паралелі з художньою спадщиною цього відомого митця з руснацьким корінням. Це був перехідній момент, коли я почала передавати обов’язки куратора іншим особам. Зрозуміла, що моїх умінь уже не вистачає: можу займатися координацією та логістикою заходу, співпрацею з галереями, пошуком коштів тощо, але оскільки не займаюся на щодень мистецтвом, то не зможу творити концепції виставки на такому рівні, як хотіла б.

Спочатку кураторкою стала Йоанна Земаник, а пізніше, в 2016 році, до неї долучився проф. Ґжеґож Штвертня. Так постала кураторська команда з Краківської академії мистецтв. Звісно, найчастіше я маю провідну думку, і ми або обговорюємо її разом, або вони самі пропонують, як і з ким її реалізувати. Куратори підбирають учасників і запрошують їх до проекту. Іноді я підкидаю їм якісь контакти художників, але саме вони з художнього боку та з точки зору концепції все зводять у єдине ціле.

Чому цього року провідною темою виставки є постать Антонича?

В основному через його 110-й юбілей від дня народження. Звідси також заголовок виставки «По-слові» (пояснення кураторів внизу статті. – Прим. ред.). Коли ми відкривали цього року «Лемківський Єрусалим» у галереї в Лігниці, куратор сказав, що ця виставка нарешті задовольняє його естетичні відчуття. Почути таке означає майже відчути, як ростуть крила. І цьогорічна виставка має свою легкість, прозорість… має свій смак.

Як вибираєш місця, де відбувається «Лемківський Єрусалим»?

Ми намагаємося презентувати його в містах, де живе найбільше людей із нашого середовища, тому вже шість років співпрацюємо з лігницькою галереєю сучасного мистецтва. Це постійне місце на карті виставок «Лемківського Єрусалиму». Презентуємо його також у нас, на Лемківщині, в центрі Б.І. Антонича. Два рази виставлялися в галереї в Лешні, два рази – у міській галереї в Лодзі. У Перемишлі «Лемківський Єрусалим» також з’явився вже вдруге. Відбувалися презентації цієї виставки і за кордоном, проте зараз через брак коштів презентуємося лише в Польщі.

Крім цього, коли вже маю каталог виставки, розсилаю його до різних галерей. Бувало, що протягом одного року Польщею кружляли три різні едиції «Лемківського Єрусалиму» – актуальна та дві попередні. Стосовно цьогорічної виставки «Послові» – щойно починають надходити до мене відповіді від різних галерей, чи мають намір нас прийняти, чи ні.

З якою метою твориться «Лемківський Єрусалим»?

Хочемо представляти нашу культуру в таких місцях Польщі, де слово «лемки» звучить екзотично. У «Лемківському Єрусалимі» йдеться про те, щоб здобувати новий візуальний простір, вийти з лемківською темою в нові місця. Йдеться про усвідомлення, що лемківська культура не має асоціюватися зі старовинним світом. Існують її сучасні форми. «Культуротворення» триває, не зупинилося в 1947 році. Якщо навіть і функціонуємо начебто на руїнах нашого старого світу, то з них можна щось видобути корисне і побудувати нове.

Тому теми «Лемківського Єрусалиму» завжди скеровані до відомих людей із нашого середовища. Мистецькими засобами сигналізуємо про важливі моменти, пов’язані з нашою культурою та історією, тому виставка в 2017 році відбулася під заголовком «Порожня хижа».

Цього року презентуємо роботи 12-ти художників із України (Олексія Горошка, а також Михайла й Терези Барабашів)  і Польщі. Слід сказати, що творчість Антонича для художників є лише вихідним пунктом. Далі відбувається вільна інтерпретація. У групі творців – художники з нашого середовища, а також поляки. Роботи були створені на потреби цієї виставки або підібрані авторами зі свого архіву згідно з тематикою. Цього року поставлена вимога до матеріалу – «По-слові» мало бути на папері, тому що Антонич творив – писав чи малював ескізи – на папері.

Фото надано Наталією Гладик

Як сучасне мистецтво сприймається в традиційному середовищі меншини?

По-різному. Але це не лише проблема меншини, а загалом суспільства. Люди надто часто кажуть, що не розуміють сучасного мистецтва, не хочуть напружуватися, щоб подумати про неочевидне. Буває, читають опис роботи, а потім порівнюють його з тим, що бачать. А мистецтво не треба сприймати так само, як автор-художник. Воно на кожного діє по-різному.

З іншого боку, якщо людина прийде на виставку, а перед цим буде створений відповідній контекст, надані певні вказівки, тоді вона більш впевнено сприймає цю творчість. Не можна кидати людей напризволяще. Якщо пояснити певні речі – можна вплинути на підхід до сучасного мистецтва.

Я роками спостерігала, як міняються очікування. На початку глядачі «Єрусалима» сподівалися побачити солодкі малюнки церков у пейзажах – і не знаходили. Я пояснювала, що «Лемківський Єрусалим» має доводити, що наша культура розвивається, по-сучасному бачить реальність. Глядачі це зрозуміли та виявили готовність сприймати нову форму мистецтва.

Плануємо в другій половині грудня відкрити виставку «По-слові» в центрі Антонича в Горлицях. У березні–квітні виставка поїде до Лодзі. Перед нами 2020-й рік і ювілейна 20-та едиція «Лемківського Єрусалима». Концепція розробляється і є дуже цікавою.  Побачимо, де вдасться нам її презентувати.

***

«По-слові» – це короткий або довгий коментар в кінці твору від автора чи видавця, найчастіше пов’язаний зі змістом самого твору; «посол» – це людина, яку скеровують кудись із офіційною місією. Отже, використані в заголовку виставки значення слів ніби розповідають про місію короткого життя Богдана Ігоря Антонича –  як емісара, який поєднував лемківський світ фольклору з авангардним художньо-літературним середовищем Кракова та Львова міжвоєнного періоду. Запрошені до участі в «Лемківському Єрусалимі» художники презентують свої спеціально добрані, призначені для цієї виставки роботи на папері, демонструють різноманітні культурні контексти, візуальні асоціації – як зі спадщиною поета, так і з широко інтерпретованим фольклором». Куратори виставки: Ґжеґож Штвертня та Йоанна Земанек.


[i] Biuro Wystaw Artystycznych


Поділитися:

Категорії : Лемки, Розмова

Схожі статті

Cлавімо Його!

Роксана Вікалюк ■ КУЛЬТУРА ■ №4, 2020-01-26 Інспірації та імпровізації Різдво, Різдво... Різдвоооо!!!! Прокотилося Cвітом, продзвеніло, задзеленчало-замекало козенятком, сріблом золотом зоряно..нагодувало кутею, посипало пшеницею..навіншувало,...

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*