Володимир Пайташ ■ ПОДІЇ ■ 2011-01-08
{mosimage}
До 93-ї річниці бою під Крутами
Щороку перемиська школа ім. о. Маркіяна Шашкевича відзначає в листопаді роковини від дня народження поета. В урочистостях беруть участь не лише учні й учителі, приходять також мешканці міста, а під час святкувань відбуваються різні традиційні заходи. Цього року свято набрало особливого характеру – відбулося відкриття й освячення пропам’ятної таблиці для вшанування перемиських героїв Крут.
Нагадаймо спочатку трохи історію. Через кілька років від заснування 1911 р. нашої школи двоє її учнів – Іван Сорокевич з Уйковичів і Григорій Піпський з Мальговичів (села на Перемищині) поїхали навчатися до Києва. Проте їм доля не дозволила розвинути своїх талантів і радіти молодечим життям: разом з іншими студентами хлопці пішли воювати з більшовиками під Крутами. Там попали в полон, а 29 січня 1918 р. їх розстріляли. Вони похоронені на Аскольдовій могилі в Києві.
Протягом багатьох років у Перемишлі не було пам’ятного місця на честь студентів з підперемиських сіл, які загинули під Крутами. Лише 2000 р. перемишляни задумали відзначити молодих воїнів – вирішили виготовити пропам’ятну таблицю. Оскільки на перемиському цвинтарі є могили українських воїнів з 1918 р., які загинули під час оборони міста, та інших визначних людей, тому вирішено там же розмістити дошку з прізвищами двох студентів з-під Крут, може, на гробівці д-ра Теофіля Кормоша – будівничого Народного дому, адвоката і впливового вихователя молоді, тож він, як вихователь, “прийме” своїх вихованців. На цьому тоді й закінчилося.
Пізніше, з нагоди 90-ї річниці подвигу героїв Крут та з метою вшанування пам’яті українських юнаків у Києві 2008 р. вийшла книжка “Героїка трагедії Крут” Володимира Сергійчука, а в ній поміщено опис бою та фотографії перемиських студентів – Сорокевича і Піпського. Це спонукало перемишлян зробити пропам’ятну таблицю з фотографіями героїв. Було кілька проектів змісту таблиці, остаточно вибрано короткий, проте промовистий, з цитатою Павла Тичини: “Понад все вони любили свій коханий край”. Виготовленням зайнялися Володимир Пайташ і Петро Сцібівовк, а допомагали їм Катерина і Михайло Козаки, Михайло Пульковський, Олександр Колянчук, Богдан Білий. Готову таблицю оглядали в серпні 2010 р. в Народному домі учасники Світового конґресу українців і з’їзду Світової федерації українських жіночих організацій. Тоді ж почалася дискусія, де встановити цей пам’ятний знак: чи на цвинтарі, чи в музеї, чи в Народному домі на місці давнішої таблиці Січовим стрільцям, яку знищили комуністи. Перемогла ідея помістити дошку в школі – адже студенти Піпський і Сорокевич були учнями “шашкевичівки”. На це охоче погодився її директор Петро Піпка.
Таблицю вмонтували на чільному місці в школі, щоб можна було побачити напис і портрети колишніх учнів-борців за волю Батьківщини. Після літургії (6 листопада) в кафедральному соборі міста, яку відправляв о. Богдан Степан – з участю у Службі о. Івана Тарапацького та о. Павла Поточного, – вчителі, діти, молодь, батьки і гості прийшли до школи. Після молитви і промов дирекції та вчителів пам’ятну дошку відкрив “найстарший учень” “шашкевичівки” Володимир Пайташ, а священики її освятили. Учні школи підготували на високому рівні художню програму про молодих українських героїв.
“Наше слово” №2, 9 cічня 2011 року {moscomment}
