Ігор Щерба ■ РЕЦЕНЗІЇ ТА ОГЛЯДИ ■ №6, 2020-02-09

Це видання, на мою думку, мало б стати «настільною книжкою» для делегатів VIII крайового з’їзду Об’єднання українців у Польщі, адже щоб приймати рішення про те, що робити далі, потрібно глянути на події попередніх років.

І Міжнародний науковий семінар “Українсько-польсько стосунки в роках ІІ Світової війни”, який відбувся 27-30 березня 1996 року у Луцьку.

Книжка, автором-упорядником якої є професор Роман Дрозд, вийшла друком у відповідний момент. Однак її заголовок «Пробачаємо та просимо пробачення», здається, не зовсім передає суть проблем, які в ній описані та які стоять перед українською громадою в рік, коли Об’єднання українців у Польщі відзначає 30-ту річницю свого існування.

У 17 столітті у Західній Європі проходила Тридцятилітня затяжна війна між католицькими та протестантськими країнами Західної Європи (1618 – 1648 рр) . Це була тривала малорезультативна ідеологічна боротьба, яка не принесла видимих результатів. Зовсім не берусь стверджувати, що діалог ОУП з владою був війною, але співпали не лише її тривалість і термін існування Об’єднання, але й малорезультативність.

Знаю із розповідей, що під час грудневого засідання Головної ради ОУП прозвучала думка про те, що наша організація після 30 років існування у політичному контексті «опинилась у вихідній точці».

Публікація Романа Дрозда – добірка документів з 1990-2015 років, які мають показати роль ОУП у польсько-українському історичному діалозі цього періоду. Однак, на мою думку, книжку слід розглядати в ширшому контексті. Я був учасником деяких описаних подій і вважаю, що з перспективи 2020 року в книзі можна знайти відлуння 30-літніх змагань ОУП за об’єктність у реалізації внутрішньої політики Польщі, зокрема щодо ставлення влади до національних меншин та польсько-українських міждержавних відносин.

Наші змагання відбувалися на багатьох фронтах: бій за збереження національної та культурної ідентичності, мови, захист архітектурних пам’яток, також місць національної пам’яті (згадаймо Монастир, Пикуличі). Чи обидві сторони мали рівні сили? Відповідь можна знайти у згаданій публікації.

Під час читання книги я зіткнувся зі схожою проблемою, яка виникла у мене при рецензуванні публікації Богуміли Бердиховської з листуванням Єжи Гедройця та Богданп Осадчука («Мудрі очі професора», «НС» № 50 за 15 грудня 2019 року). Звичайному читачеві, який не знає контексту подій і не є істориком, може бути не під силу «продертися» крізь сотню листів. Тут головну роль знову відіграє вступне слово автора, тому, можливо, його в обох випадках в контексті книжок Бердиховської та Дрозда варто видати окремою спільною публікацією.

Роман Дрозд зробив добірку із 132 листів, які надходили від ОУП до різних державних та недержавних установ. У книзі наведені також відповіді на окремі з них. Перелік слід почати зі «Звернення І З’їзду ОУП до польського суспільства» від 25 лютого 1990 року. Там у цій заяві є одне промовисте речення про те, що українська громада радо зустрічає демократичні зреміни в Польщі та сподівається, що права представників нацменшин, які залишаються повноправними громадянами РП, будуть дотримуватися.

Натомість останній лист, який цитує Роман Дрозд, датований 21 грудня 2015 року. Це – звернення ОУП до Ради охорони місць боротьби і мучеництва. У ньому йдеться: «Відсутність діалогу та ініціатив у дусі порозуміння,  широких освітніх заходів, на нашу думку, загрожує тим, що провокація – нищення українських місць пам’яті – може повторитися. (…) Те, що державні органи на це не реагують, а пропозицій вирішення цих проблем не надається, можна оцінювати не інакше як відмову від дій в умовах реальної загрози. Саме тому ми просимо про якнайшвидше поновлення діалогу з представниками української спільноти».

Ця цитата – завершальна у книзі Романа Дрозда – ще раз безуспішність «30 літньої війни» ОУП)  нагадує про ще довоєнну приказку: коли хтось звертався до влади із безнадійним проханням, йому відповідали: «Пишіть, пане листа на Бердичів». Це забуте Богом та людьми містечко стало символом безнадії та «війни із вітряками».

Перший та останній лист показують епохальну відмінність ситуацій, у яких перебувала українська національна меншина в Польщі, результати її змагань.

А що було поміж цими датами?

А що було поміж цими датами? 3 серпня 1990 року – постанова Сенату РП, яка засуджує акцію «Вісла». Перші антиукраїнські акції «кресов’ян», зокрема їхнє прохання про заборону діяльності ОУП. Лист Об’єднання до прем’єр-міністра від 28 квітня 1993 року в справі надання комбатантських (комбатант – у міжнародному праві людина, що бере безпосередню участь у бойових діях – ред.) прав в’язням концтабору в Явожні. Також бачимо в книзі лист 1994 року від Світового об’єднання воїнів Армії Крайової до ОУП із пропозицією зустрічі. Слід зауважити, що вона відбулася в приміщенні редакції «Нашого слова», пізніше пройшла низка  польсько-українських історичних конференцій, на яких розглядали історію кривавих подій на Волині у 1940-х роках. У контексті головного гасла видання «Пробачаємо та просимо пробачення» можна також згадати, як під час однієї з цих конференції у Луцьку останній командир УПА Василь Кук та голова Волинського відділення Світового oб’єднання воїнів АК Анджей Жупанський потиснули одне одному руки.

Також на сторінках видання бачимо історію боротьби зі знищенням купола колишнього кафедрального собору в Перемишлі.

8 квітня 1995 року з’являється заява до суду перемиських «патріотичних» організацій про заборону діяльності ОУП.

У 1997 році (у 50-ті роковини Акції «Вісла») Конгрес українців Польщі ухвалює звернення до польського народу, а також закликає Сейм задовольнити вимоги депортованих в акції «Вісла». Із аналогічними проханнями до парламенту звертається IV З’їзд ОУП, що 28 січня 2001 року проходив у Перемишлі. Окрім цього, у книзі згадана справа ексгумації останків воїнів УПА, похованих у Бірчі, та українських жертв села Терка.

У 1999 році, коментуючи підписання Польщею та Україною угоди стосовно місць національної пам’яті ОУП пише до польської Ради охорони пам’яті боротьби та мучеництва:

«Зі здивуванням ми зустріли факт (…), що організацію, яка представляє українську спільноту у Польщі повністю проігнорували під час роботи над постановами про українські місць пам’яті».

 Наступна віха змагань організації за свою суб’єктність – це 10 травня 2001 року, коли Світове об’єднання воїнів АК коментує відмову ОУП від співпраці: «Ми приймаємо як факт призупинення Об’єднанням українців у Польщі дії угоди, підписаної нами 1996 року». Раніше, 15 вересня 1999 року, ОУП порушує питання антиукраїнської діяльності людей, пов’язаних із середовищем колишніх вояків Армії Крайової.

20 грудня 2003 року – це день заяви Головної ради ОУП про антиукраїнські дії органів державної та місцевої влади у Польщі.

У добірці бачимо також згадки про «Наше слово». 11 жовтня 2005 року Світове об’єднання воїнів АК пише до ОУП про «антипольські» статті, що з’являються на ламах українського тижневика.

Слід згадати також про важливий документ щодо української нацменшини в Польщі. 27 квітня 2007 року з’являється спільна заява президентів Республіки Польща та України з нагоди 60-х роковин акції «Вісла». Документ підписали Віктор Ющенко та Лех Качинський.

У 2009 році була оприлюднена постанова VI з’їзду ОУП про історичне польсько-українське поєднання. Схожий документ ухвалив ІІ Конгрес українців Польщі, що проходив у Перемишлі 29 квітня 2012 року. А у 2013 році Головна рада Об’єднання прийняла постанову про 70-ті роковини Волинської трагедії.

Загалом книга Романа Дрозда могла би залишити песимістичне враження, бо наведені документи – це заклики, протести і відповіді на них. Не знаю, чи автор-упорядник свідомо обрав такий метод добору текстів до публікації, однак на перший погляд видається, що більшість листів та заяв у згаданий період писало ОУП, натомість саме Об’єднання отримувало менше відповідей.

Доповненням до книжки Романа Дрозда могла би бути найновіша добірка листів, протестних заяв, викликаних кампанією проти історика Григорія Купріяновича, що її розпочав люблінський воєвода Пшемислав Чарнек. Ані він особисто, ані представники місцевих владних структур пізніше не перепросили за це.

Ситуація непроста, хоча в документах бачимо і світлі моменти, делегатам з’їзду ОУП буде над чим подумати.

***

Роман Дрозд, «Пробачаємо і просимо пробачення. Об’єднання українців у Польщі у польсько-українському історичному діалозі», Наукове видавництво Поморської академії в Слупську, 2019.

Roman Drozd, «Przebaczamy i prosimy o przebaczenie. Związek Ukraińców w Polsce w polsko-ukraińskim dialogu historycznym», Wydawnictwo Naukowe Akademii Pomorskiej w Słupsku, 2019.


Поділитися:

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*