(пл) ■ ІСТОРІЯ ■ №24, 2013-06-16
Продовжуючи щомісячний цикл статей про віхи нашого минулого, в цьому номері зосереджуємося на деяких подіях з життя української громади в Польщі, які відбулися в червні.
Було 3 червня 1983 р., коли в Білому Борі засновано Громадський комітет будівництва гуртожитку для місцевої української школи. На це жертвувала переважно українська громада з Польщі, але теж українці з-за кордону. Рівно через шість років, 3 червня 1989 р., пройшло врочисте відкриття гуртожитку єдиної тоді в Польщі української початкової школи. Треба сказати, що це був перший побудований нашими спільними силами несакральний об’єкт у Польщі, проте гроші на нього збирали й польські середовища.
Також 1989 р., 4 та 18 червня, проходили перші у повоєнній Польщі частково вільні парламентські вибори. У них рішуче переміг Громадянський комітет «Солідарність», зі списку якого балотувався д-р Володимир Мокрий. Українець-кандидат у виборчому окрузі в Хощні (Ґожівщина) отримав 60% голосів: він став першим після війни депутатом Сейму Польщі, який походив з української національної меншини в Польщі. Жоден з кандидатів від УСКТ у цих виборах не отримав мандату до парламенту. Після В. Мокрого, до Сейму РП увійшли ще українці Мирослав Чех (був депутатом у 1993–2001 роках) та Мирон Сич (є депутатом від 2007 р.).
У Перемишлі 10 червня 1990 р. організовано перші від 1939 р. похоронні врочистості на військовому кладовищі в Пикуличах, на якому, зокрема, спочиває 700 солдатів УНР. У врочистостях, крім членів української громади з Польщі, брали також участь громадяни України. Це були одні з найбільших цього роду подій на пикулицькому цвинтарі, адже тоді там було біля 6 тис. осіб.
Рік пізніше, 1 червня 1991 р., у Перемишлі, громадський комітет оборони польського костелу кармелітів босих завершив окупацію цієї святині, яка мала бути передана у власність Греко-католицькій церкві. Організатори назвали цю акцію протестом задля оборони польських національних святинь. «Українці, залишіть костел. Збудуйте собі новий. Це не церква!» – голосив напис на костелі, який до 1946 р. був кафедрою Перемиської єпархії УГКЦ.
День пізніше, 2 червня, до Перемишля приїхав папа Іван-Павло ІІ: у костелі Найсвятішого Ісусового Серця він зустрівся з греко-католицькою спільнотою з Польщі. У зустрічі взяло участь біля 15 тис. осіб. «Сьогодні просто все, а передусім спільна віра в Ісуса Христа закликає до примирення, братерства і взаємної пошани; шукати те, що єднає, а не ділить. Збудження колишніх націоналізмів та упереджень було протидіянням християнській ідентичності», – говорив папа римський. Під час зустрічі папа поінформував про рішення перемиського єпископа Римо-католицької церкви Іґнаци Токарчука переказати святиню Найсвятішого Ісусового Серця, в якій проходила зустріч, Перемиській єпархії УГКЦ. Святиня сьогодні є архикафедральним собором греко-католиків у Польщі.
