Адам Вєвюрка ■ ЛЕМКІВСЬКА СТОРІНКА ■ №20, 2018-05-20

Квітень – то місяц, колі будится природа до житя. Час радости, усьміхів і віри, што природа дає нам красу з небес. Але, на жаль, для нашого народу в Польщі, і не лем ту, то час сумних річниць – Акції «Вісла» та аварії в Чорнобилю. Річниці тоти з єдной страни віддают пошану для жертв тих сумних подій, вчат нас історії свого народу, а з другой страни вказуют, што наслідки іх так направду іщи сут в нашим народі, і не лем в нашим, колі посмотриме на аварію електровні в Чорнобилю, котра сягала свойом експльозійом на праві цілу Європу.

Споминам аварію в Чорнобилю. Я мав втовди 10 років, то било в ночи 26 квітня 1986 р., але ми про тоту трагедію довідалися дуже пізніше. Памятам, било барз тепло, сонце світило, природа будилася до житя. В загорідках била юж салата, різанец чи жодкєвка. На полях люде окопували бураки цукрові, а худоба (корови) паслася на луках. До мойой хижи в полудне пришла вістка през сусідів, што маме, як і інши діти, прити до школи. Ми не знали чом, але пішли. В школі чекав на нас лікар Павук, котрий ціж бив з наших, та медсестра. Вшитким дітям в плястікових горнятках давано до випитя синє лікарство, барз гірке, то бив тран. То мало нас хоронити, але ніхто не знав з нас перед ким або чим. Гнеска юж знам, што то мала биті для нас охорона перед радяційом з Чорнобиля. Тото давалі лем дітям. Ніхто не повів, што не можна їсти нич з поля та загорідок і пити молоко од коров, яки в тот час пасліся на зелених весняних луках. А як ціж повідают гнеска вчени і лікаре, тот тран в ничим нас не хоронив. І так люде несвідоми през довги дни працювали на полях та їли вшитко з городів під горячима смертельнима промінями скаженого Чорнобилєм сонця.

Памятам ціж, як в телевізорі сміялися з західних спортивних команд роверистів, які відмовили участи в Висьцігу покою, який в тот час проходив в Києві.

Чорнобильска катастрофа почалася в ночи 26 квітня 1986 р., колі то билі два теплові вибухи, котри зруйнувалі четвертий енергоблок Чорнобильской атомной електростанції. Як повідают вчени, вибух бив 300 рази векшій, як в Хірошімі. Деяки історики вважают, што то била головна причина розпаду СРСР.

Катастрофа тота є найвекшом в історії ядерной енергетики як під кутом загиблих і потерпілих люди від наслідків, так і за економічнима втратами. Радіоактивна хмара від аварії прешла над європейску частину СРСР, векшу частину Європи, східну частину США. Приблизно 60% радіоактивной хмари осіло на території Білоруси. Блізко 200 000 осіб било евакуйованих.

Радіоактивного проміня зазнало близко 600 000 осіб, насамперед ліквідатори катастрофи. Навколо ЧАЕС утворено 30-кілометрову стрефу-зону. Гнеска вказуют як причини авариі, між іншим, што реактор бив злі запроєктований і небезпечний; працівники не билі поінфорувані, створилася радіоактивна хмара, яка накрила сучасну Україну, Білорусь, Росію, Францію, Югославію, Болгарію, Грецію, Румунію, Литву, Естонію, Латву, Фінляндію, Данію, Норвегію, Швецію, Австрію, Мадярщину, Чехи, Словацію, Голяндію, Бельгію, Швайцарію, Німеччину, Італію та Польщу.

Інформація про радіацію прийшла не з СРСР, а з Швеції, коли на одязі робітників знайдено радіоактивні частинки. Місце експлозії накрито саркофагом – конструкційом з 400 тис. кубічних метрів бетону і 7 тис. тон желіза. Однак цілий світ почався лякати, колі Україна повіла, што в саркофазі доходит до небезпечних реакцій на його сцінах.

В листопаді 2016 р. за десі 1,5 млрд євро, котри Україна дістала від 40 держав, збудувано новий саркофаг, який названо АРКОМ. Має вона 257 м широкости, 108 м високости та 150 м довгости. Важит 29 тон і має 86 тис. квадратових км (то є 12 стадйонів півкарских). Має витримати 100 років. Так што наступне поколіня заз буде мусіло видумати новий саркофаг, бо радяція там зникне допіро по пару тисячах років.

Памят про трагедію є барже жива в Україні. І колі так дуже українців приїжджає до Польщи, ми ціж повинні віддати честь тій трагедії. А при тим треба нам памятати, што ми ціж є так направду жертвами той трагедії, бо хмара радяції досягла і наши страни в горах, як і на вигнаню.

Наша школа в Лігниці, в якій є учні з України, при 71 роковинах Акції «Вісла» ціж пригадала чорнобильску трагедію. Учні, як што року, почули про виселіня, тоту історичну подію з натиском, што хос Сенат РП засудив Акцію «Вісла», але вона цілий час живе в нас. То не лем жаль за втратами економічнима (газдівок, лісів…), але предевшитким за знищеньом нашого церковного, культурного світа і житя в громаді. Того нам ніхто гнеска не верне, тому ми повинні все робити, знаючи тоти консеквенції злочинного виселіня, штоб наступни поколіня памятали та передавали то все, што хтіла знищити Акція «Вісла».

Тому наші учні 27 квітня поклали свічки під таблицьом перед входом до школи, штоби в тот ден вшитки, котри входили до неї та ішлі по вулиці Шевченка, задумалися, яка є сумна річниця в нашій школі. І то била не лем єдна річниця, а дві – Акція «Вісла» і Чорнобиль.

Думам, што нам треба памятати не лем о сумних річницях з нашой історії, але і кус о веселіших, які вказуют, што наши предки творили історію Київскої Руси, Волиньско-Галицкой держави, але ціж і Речипосполитой, а навіт Австро-Угорщини. Хай в нас жиє памят, што наши билі в битвах під Ґрунвальдом 1410 р., Хотином 1621 р., Віднем 1683 р., Варшавом 1920 р., а в часі потопу швецкого то наша ікона в Ченстохові охоронила Речипосполиту перед шведами. Історія має в нас жити, але не лем будити сизи, бо того напевно би не хтілі наши предки, які від віків в згоді жили з Богом в рідній вірі і традиції.

Поділитися: