Ігор Щерба ■ ПОГЛЯДИ ■ №20, 2018-05-20

Ігор Щерба, відповідальний секретар «Нашого слова»
Ігор Щерба, відповідальний секретар «Нашого слова»

Закінчується весняний місяць травень. Почався він з ряду польських державних свят (1, 2 та 3 травня, а подекуди відзначали і 8 та 9 травня). Для більшості мешканців Польщі державні заходи з нагоди Дня прапора (2 травня) та Дня конституції (3 травня) відлунали лише в повідомленнях державних телеканалів, бо вихідні народ провів «на дачах» та у домашньому дозвіллі, що його принесла так звана «Велика маївка».

Однак не всі над Віслою зустрічали весну в розважальному настрої. «На посту» знову з’явилися «кресові бультер’єри», які з перекривленими від злості лицями заявили світові про чергові «українські неподобства», зокрема про те, що відбувалося в Перемишлі.

Спочатку кс. Тадеуш Ісакович-Залеський повідомив неймовірну новину: перебуваючи в місті над Сяном, він під час травневих державних свят не побачив на будинку Народного дому польського біло-червоного прапора! Цей факт вразив ксьондза ще й через те, що Об’єднання українців у Польщі – власник об’єкту – отримує «щедрі», за його словами, субсидії від польської держави, а це мало б мати «відповідне віддзеркалення».

Тут варто нагадати читачам про те, що, по-перше, ОУП – це недержавна, громадська установа. По-друге, наскільки я пам’ятаю, від початку існування об’єднання на його будинках ніколи не вивішували жодних прапорів.

На цьому місці варто було б поставити крапку та не повертатися більше до цієї теми. Однак ця справа дещо нагадала мені: не анекдот, але бувальщину.

У 60-х роках минулого століття у Білому Борі місцева влада з нагоди відзначення Cвята праці 1 травня наказала мешканцям вивісити у вікнах державні прапори. Як розповідали мені білобірчани, один із них простодушно повісив у своєму вікні політично «крамольний» на той час синьо-жовтий прапор. Можливо, колись у рядах українського підпілля він боровся за свою державу, прапор якої мав саме такі барви.

Сучасній молоді варто нагадати про те, що за часів Народної Польщі синьожовті прапори викликали в політичних ортодоксів таку ж реакцію, як сьогодні червоно-чорні.

Саме таке поєднання кольорів помітив серед інших міський голова Перемишля Роберт Хома на кіноафіші.

Кіноафіша, яку повісили для жителів міста над срібнолентим Сяном (увага на слова пісні: «лента за лентою»!), спонукала перемиського голову поставити кілька принципових питань. Зокрема, він цікавиться в організаторів презентації, чи ОУП бува не проводить рекламу ідеології «бандеризму». Це важливо, адже громадські гроші не повинні розтринькуватися на політично підозрілий захід, це недопустимо.

Оминаючи увагою всі політично-психіатричні спекуляції довкола цієї фрази, може все-таки варто було б спитати самих себе про те, яку ідеологію сповідує українська громада у Польщі? Тут не треба зважати на натяки Р. Хоми, бо він нам не ідеолог – ми дамо йому відповідь на це питання у виборчих бюлетенях. Таке обговорення варто почати хоч би з нагоди внутрішньоорганізаційної дискусії серед членів Об’єднання українців у Польщі. Стимулом для неї (маю надію) буде звітно-виборча кампанія, яка має завершитися загальнопольським з’їздом делегатів.

Стефан Мігус, доповідаючи про звітно-виборчу кампанію ОУП у Вармінсько-Мазурському воєводстві, повідомляє: «українці у Польщі не пропали» («НС» № 19 за 13.05.2018 р.). Цей вислів демонструє наші сьогоднішні мінімалістичні прагнення (minimum minimorum – з латинської найменші з малих).

«Хоч би не пропасти»: такі думки, здається, досить поширені серед українців не лише Вармінсько-Мазурського реґіону.

Варто нагадати про стан, у якому перебувала наша громада ще у 60–70 роках. Автор статті про село Бані-Мазурські («Дамоклів меч асиміляції», на 4 стор. цього числа «НС») не згадує про те, що колись це село сусіди-поляки називали «Малою Україною». На вулицях, у правлінні ґміни та навіть у громадському транспорті часто можна було почути українську мову. В структурах місцевого самоврядування працювали
відомі серед громади українці, які допомагали своїм землякам вирішувати щоденні турботи.

Зі свого досвіду я знаю, що таких «Малих Україн» було тоді в Польщі більше: Асуни, Остре Бардо, Лельково, Ґурово-Ілавецьке, Осташево, Білий Бір, Валч, Тшеб’ятів тощо. Це доволі неповний перелік, бо утворений акцією «Вісла» архіпелаг «Малих Україн» знаходився ще й наЗеленогірщині та Лігниччині.

Чи хтось серед нас цікавився тим, де поділися ці малі українські острівці в польському морі? Може, воно «затопило» їх унаслідок потепління політичного клімату між Польщею та Україною?

«Блискучі» вислови перемиського голови Р. Хоми, кс. Т. Ісаковича-Залеського та їм подібних діячів зовсім не підтверджують цієї тези. Бачимо радше відому нам із комуністичного періоду «льодову епоху».

Невже тепер, коли минув 71 рік від вигнання, головною ідеологією української меншини в Польщі залишається гасло «ми вистояли»?

Це сумна констатація. Декому парадоксально здавалося, що наплив «свіжих сил» із України призупинить процес полонізації. На жаль, сталося інакше: асиміляція «рушила» швидкими темпами. Хтось вважає, що своїх дітей не треба готувати до участі у місцевих культурних заходах, бо легше запросити колектив з України, а замість того, щоб кожного дня вчити малят української історії, легше посадити їх на автобус та повезти до Львова. Це не закид головній діяльності громади, бо на щодень культурна «робота» проходить нормально, однак часом вчителям та активістам хочеться «скоротити собі шлях» у цьому ділі. Такі собі «національні лінощі».

Унаслідок змін, які приносять наші часи, «Малі України» поступово зникають з лиця землі. Правнуки переселенців, яких я бачив в Ольштині, граються біля церкви «w chowanego» біля пам’ятного каменя акції «Вісла», навіть вибігають на нього, гойдаються на ланцюгах, що з’єднують огорожу. Батьки стоять поруч і мовчки спостерігають.

Щоби не завершувати роздумів на сумній ноті, треба закликати нас усіх: не втрачаймо у майбутньому наших
«Малих Україн», зберігаймо їх у першу чергу в наших серцях. Ніхто цього за нас не зробить.

Поділитися:

Категорії : Погляди

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*
*