■ Штефан Гладик ■

30 років в житю суспільства то недуже, але за тоти роки виросло нове поколіня. Протягом тих 30 років нашой діяльности, можна речи, же зробили-зме, може, не вшитко, а перед нами є іщи гідні до зробліня. По тих роках од початку демократичних перемін в Польщи дієме в нових обставинах. Крім історичного багажу, який каждий з нас має, доходят нови визваня, потреби часу. Одходит юж старше поколіня, яке зо своїх молодих років пам’ятат рідни землі, а на вигнаню і дома вродилися наступни три поколіня, яких, на жаль, тисне глобалізація, уніфікація і стандаризації – думаня, житя, системи вартости і поступуваня. Давно бесідувалося «Не стій, Ваню, напівперек, бо сьвіт гнеска іде вперед», але на тото, што нове, не можна безкритичні смотрити і жити «легко».

До років вісемдесятих лемківска громада била зорганізувана в Україньскім суспільно-культурним товаристві і мала там свою лемківску секцію. На основі нового вітру, який повіяв по напіввільних виборах до польского парламенту в червни 1989 р., можна било барже отверто думати про самоорганізуваня.

Активни в нашим середовищи люде з цілой Польщи вирішили згуртуватися в єдній лемківскій організації. Одбивалися ріжни спітканя на рідних землях і на вигнаню. Переважали голоси, жеби тота нова організація заснувана била на новім законі про громадски організації. Част лемків з Заходу, а зокрема з Лігниці, до яких долучили Петро Троханівский і Олена Дуць-Файфер, за старим законом заснували Стоваришьіня Лемків.

Велика більшіст, а серед них засновник ансамблю «Лемковина» Ярослав Троханівский, думала інакше і в осени 1989 р. одбилися заложительски збори Об’єднання лемків, на яких вибрано органи організації в складі: Теодор Ґоч – голова, Михайло Доньский – з-к голови, Петро Шафран – секретар, др Володимир Мокляк, Теофіль Дубец, Штефан Гладик і Євген Дзядош – члени. З0 грудня зредаговано статут ОЛ. Офіційно організація зареєструвана судом З0 березня 1990 р.

Статутни з’їзди організації проходили:

І з’їзд – 9 листопада 1991 р. в Сярах Горлицкого повіту, головом обрано Василя Шлянту.

ІІ з’їзд ОЛ – 12 листопада 1994 р. в Горлицях, головом переобрано Василя Шлянту.

ІІІ з’їзд ОЛ – 18 жовтня 1997 р. в Горлицях, головом обрано Олександра Маслея.

IV з’їзд ОЛ – 2 грудня 2000 р. в Горлицях, головом обрано Штефана Гладика.

V з’їзд ОЛ – 29 листопада 2003 р. в Горлицях, головом переобрано Штефана Гладика.

VI з’їзд ОЛ – 3 грудня 2006 р. в Горлицях, головом переобрано Штефана Гладика.

VII з’їзд ОЛ – ЗО січня 2010 р. в Горлицях, головом переобрано Штефана Гладика.

VIII з’їзд – 26 січня 2013 р. в Горлицях, головом переобрано Штефана Гладика,

6 грудня 2014 р. ОЛ очолив Еміль Гойсак.

IX з’їзд – З0 січня 2016 р. в Горлицях, головом обрано Штефана Клапика.

Каждий з’їзд на потреби часу і майбутнього схваляв важливи постанови. Подібних постанов треба нам прийняти і на тим з’їзді ОЛ.

Протягом минулого часу Об’єднання лемків діяло в ріжних обставинах і климатах, але все робило вшитко, што ся лем дало, для добра лемківской громади. Брали-зме участ в виборах до парламенту РП, в виборах до самоврядуваня на рівні воєвідств, повітів і ґмін, а наши члени передставляли там справи, важливи на даний час. Випрацювали-зме правову стежку звороту лемківского майна, забраного з порушиньом законів по насильним вигнаню і довели-зме до того державних урядників, же не маючи виходу, почали рішати повертати руснакам забрану власніст. Довели-зме до приверніня судом Епіфанію Дровнякови правдивого імена і похождиня, а в 2005 році за нашима заходами в Криници поставлено йому пам’ятник. На VI з’їзді ОЛ на зголошиня Петра Болдися з Конечной виступили-зме до уряду ґміни в Устю про двомовни назви місцевости в тій ґміні. Результатом гнеска сут писани по-свому назви сіл: Білянка, Кункова, Новиця, Ріпкы, Ґладышів, Ждыня, Конечна. Перепровадили-зме порядкуваня і інвентаризацію цминтерів і придорожних капличок та їх юридичний стан в частині сел Лемківщини. Поставили-зме крест в місци пом’яти і страждання на Шубеничим верху в Ізбах і протистояли поставліню в Висовій пам’ятника ген. К. Пуласкому, якого війско спалило місцеву церков. На 50 років вигнаня виконали-зме сімдесят пропам’ятних таблиц, а на 70-у річницю – встановлено таблиці на декотрих штациях, одкаль люди вивозили 1947 році. Спільно з ОУП доведено до поставліня в 1998 р. пам’ятника жертвам, в’язненим і замученим в концтаборі Явожно. В 2012 р. землю з місця поховань жертв концтабора передано всім парохіям, яки зберігают пам’ят про них. В місци народжиня поета Богданя Ігоря Антонича в Новици поставили-зме пам’ятник. Тото робили-зме без помочи держави, з нашого почутя обов’язку пам’ятати про історичну Лемківщину і лемків, свідоми розпорошиня і гнешньой кондиції нашой громади.

Постійно, для підтриманя свого робиме ріжни заходи: організуєме «Лемківску ватру» і «Лемківску спартакіаду» в Ждини, видаєме журнал «Ватра», ведеме Центр культури ім. Б.І. Антонича, де одбиваются «Спітканя з Лемківщином», художни виставки «Лем- ківский Єрусалим», організуєме лемківски кермеши, провадиме видавничу діяльніст та помагаме в старанях о одобраня втраченой власности. Можна би било дописати іщи гідні, але перед нами X з’їзд і вартат ся задумати, як нам дальше діяти і што робити, жеби підтримати своє в громаді. Што з того, што робили-зме дотля, а што нового і як робити дале? На 70 років вигнаня ОЛ хотіло допровадити до спітканя вшитких лемківских організацій, жеби задуматися над нашим гнешнім і як нам діяти дале. На жаль, до такого спітканя не дійшло, а противні – Стоваришьіня Лемків і Руска Бурса уважают, же найвекшом загорозом для нас є перманентна українізація лемків. То сут слова Демка Троханівского, повіджени 11.09.2018 р. на засіданю Сеймовой комісії нацменшин. Коментар до того лишаме читачови, а ми зас уважаме, же найвекшом шкодом є польонізація і пропагуваня през згадани вижше дві організації так званого «політичного русинізму».

Зьвідуємеся, яку ціль мают візити в Горлицях в Рускій Бурсі і православній церкви ультрарусина з Ужгороду – священослужителя Православной церкви Московского патріархату – о. Димитра Сидора? В котру сторону тягне він лемків? Як зме юж зауважили, входит нове поколіня, а масмедія кормлят нас вшитким, лем не тим, што необхідно нам зробити для збережиня свого рідного в нових, змінених обставинах.

Прикладом і добрим модельом співпраці сут історични руснаки в гнешній Сербії, зокрема в Войводині, котри ся шануют і підтримуют взаємно свої діяня для збережиня свого, незалежно від того, чи дахто уважатся лем руснаком чи руснаком-українцьом. Вказуєся, же можна вспільні ся шанувати і підтримувати вшитко, што рідне. Ківко іщи нам в Польши зийде, жеби дийти до такого?

За часописом «Ватра», зима 2019 р.

Фото: Володислава Грабана. Церква св.св. Косми і Даміана в Береті б. Криниці. Дерев’яна, греко-католицька побудована в 1842 р.

Поділитися: