Орест Лопата ■ ГОГЛЯДИ ■ №22, 2019-05-26

30 років тому, 4 червня 1989 року, в польській історії настав ключовий момент, який науковці називають «карнавалом Солідарності». Тоді, за згодою комуністичної влади, очолюваної генералом Войцєхом Ярузельським, та на вимогу демократичної опозиції на чолі з Лехом Валенсою, у країні провели частково вільні парламентські вибори.

Українська меншина мала тоді свої символічні «5 хвилин», бо до Сейму потрапив український депутат Володимир Мокрий. Тим самим українці в Польщі вперше від 1947 року отримали політичну ідентичність, вони таким чином мали змогу вийти з «уескатівського маразму».

Ще у день голосування, 4 червня, на хвилі національного піднесення українці були готові їхати до ҐожоваВеликопольського та віддавати голоси за свого кандидата. Схоже відбувалося і в наступних роках, під час голосування за Мирослава Чеха та Мирона Сича.

Коментуючи ці історичні події, минулорічні вибори до місцевих органів влади, а також нинішні вибори до Європарламенту, хочеться запитати «де сьогодні поділися ентузіазм та політична активність української громади?» Доводиться з сумом констатувати, що сьогодні ми часто не спроможні заповнити навіть зали під час проведення концертів, фестивалів або шевченківських вечорів. У такій невтішній атмосефрі у Польщі зараз продовжується виборчий марафон. Після написання цього тексту перші результати голосування на виборах до Європарламенту вже відомі. У списках слід шукати кандидатів, які в минулому були помітні завдяки участі в діяльності української меншини в Польщі. Можна сподіватися, що вони захочуть стати нашим голосом і в Брюсселі. Це Яцек Протас (Ольштин), Марцін Свєнціцький, Влодзімєж Цімошевич, Анджей Галіцький, Міхал Боні (Варшава), Магдалена Адамович (Ґданськ).

Результати голосування у виборах депутатів Європарламенту від Польщі за повідомленням Державної виборчої комісії (PKW) такі партія Право і праведливість (PiS) 45,38 голосів, Європейська коаліція (KE) 38,47 голосів, партія «Весна» (Wiosna) 6,06 голосів. Вибори депутатів Європарламенту, на думку спостерігачів, матимуть вирішальний вплив на вибори також до Сейму Польщі, які відбуватимуться восени.

Попри песимізм, що часто домінує серед українців у Польщі, на сторінках «Нашого слова» ми вперто переконуємо громаду брати активну участь в політичних перегонах у країні. Минулого року ми детально писали про українських кандидатів у виборах до місцевих органів влади. Результати, попри песимістичні сподівання, виявилися для нас все-таки непоганими. Після цього голосування у радах багатьох сіл, містечок та міст є «наші люди», а в столиці Вармінсько-Мазурського регіону працюють Мирон Сич та Збишко Гомза. Тепер представникам української громади треба «дивитися їм усім на руки», щоби наші висуванці успішно захищали інтереси української меншини у всій Польщі. Як зразковий приклад такого підходу можна навести інтерв’ю з головою ланки Об’єднання українців у Польщі в Лемборку Олегом Романком («Виходимо з нашою культурою до жителів свого міста», «Наше слово» № 17 за 28 квітня 2019 р.).

Цей етап політичної активності на місцевих виборах, а також вибори до Європарламенту ми вже пройшли, попереду – осінні вибори до Сейму, наступного року – вибори президента Польщі. Чому ця справа важлива для української громади? Як впливатиме на майбутні парламентські вибори попереднє голосування за євродепутатів? Найімовірніше, що угрупування, які переможуть у виборах до Європарламенту, матимуть сильні козирі у парламентських виборах. Фонди Європейського Союзу спочатку розподіляють у Брюсселі, потім – у Варшаві, а вже після цього – в регіонах.

Тому нам варто всюди мати своїх представників. Розглядаючи це питання, можна навести приклад Ґурова-Ілавецького. Той, хто відвідав би це містечко поблизу кордону з Калінінградською областю Росії вперше після 15 років перебування Польщі в ЄС – не впізнав би його. Завдяки європейським фондам там відновили інфраструктуру міста, провели ремонт будинків, поклали новий асфальт на дорогах, зокрема тоді, коли після повені було зруйноване місцеве водосховище та частина міста. Про інвестиції у всьому Вармінсько-Мазурському воєводстві може багато розповісти віце-маршалок регіонального сеймику Мирон Сич. А новими лікарнями, водопроводами, дорогами користуються всі – поляки, українці, німці, литовці.

Тому цілковите мовчання про минулі європейські вибори з боку керівних органів Об’єднання українців у Польщі може дещо дивувати. Чи напередодні виборів до Сейму ми також «ховатимемо голову в пісок»? У квітні під час зборів Головної ради ОУП учасники «обговорили розподіл дотацій, схему підготовки звіту за 2018 рік, питання освіти, стан домівки у Тшебятові (де взимку відбулася пожежа), стан ремонту Народного дому в Перемишлі тощо» («Наше слово» № 16 за 21 квітня 2019 р., «Відбулося засідання Головної ради Об’єднання українців у Польщі»). Але якщо у нас не буде своїх представників або прихильних до нас людей в Брюселлі, Варшаві та у місцевій владі, можна буде забути про «розподіл дотацій».

Результати дослідження громадської думки у Польщі (опитування atar для «aet re», aeta.l i F 16-19.05) показували, що головні політичні угрупування – правляча партія «Право і справедливість» та опозиційна «Громадянська платформа» (Європейська коаліція) – мають майже однаковий рейтинг. Експертів дивує високий рівень підтримки крайніх політичних сил. З лівих це «Весна», партія колишнього мера Слупська Роберта Бєдроня, з правих – партії «КУКІЗ’15» та Конфедерація (i ra ir arw, об’єднання правих партій). Усе вказує на те, що такий розподіл політичних сил утримається до парламентських виборів. Соціологи наголошують, що виборці 20-30 років готові голосувати саме за ці крайні угрупування як з пра
вого, так і з лівого боку політичної сцени у Польщі.

Дебати перед виборами до Європарламенту відбувалися в тіні внутрішньої політики, зокрема, політичних та сексуальних скандалів за участю лідерів політичних угрупувань та верхівки католицької церкви. Напруга довкола цих питань не зменшиться і до осені.

Українська громада повинна мати на увазі, що, якщо крайні праві партії «євроскептиків» (не лише з Польщі) отримають більшість голосів у Європарламенті, про дотації можна буде забути. А якщо праві сили наберуть достатню кількість голосів і в Сеймі, українська громада, можливо, зможе також забути про будь-які державні субсидії на свої потреби. Уже зараз «кресові бультер’єри» пишуть про «Наше слово» як про «україномовний тижневик, на утримання якого ідуть гроші з податків поляків». Невже українська громада не сплачує ніяких внесків до державного бюджету? Такі заяви лунають сьогодні, коли націоналісти ще не мають відповідної сили та не представлені широко на польській політичній сцені. о буде далі? Це також залежатиме від нас і наших виборчих бюлетенів.

Насамкінець – про президенські вибори 2020 року. Польський президент Анджей Дуда спілкувався з новообраним президентом України Володимиром Зеленським, запросив його відвідати Польщу. На інавгурацію Зеленського до Києва прибув міністр закордонних справ Польщі Яцек Чапутович. Обоє політиків висловлювали сподівання на покращення відносин з Україною, зокрема, вирішення суперечок у сфері історичної політики. мовірний претендент на президентське крісло, голова Європейської ради Дональд Туск, хоче,
аби Польща продовжувала бути адвокатом України в Європі.

«Я знаю, наскільки важким є порозуміння. Я родом з іншої частини Польщі, моя родина не пережила трагедії подій на Волині 1943 року. Я розумію тих, чиї близькі пережили це пекло. Але не існує альтернативи для порозуміння. Чи німцям та французам було легко порозумітися? А на Балканах?» (aeta ra, «Ліберальна демократія любить показати м’язи» 11-12. 05.2019 р.).

Кого з майбутніх претендентів на президентське крісло підтримає українська громада в Польщі? Час покаже. Пам’ятаймо лише про те, що нам варто всюди мати своїх представників. Польська народна мудрість каже «ąr la sie» (аналог українського «після бійки кулаками не розмахують» ідеться про ситуації, коли хибність власних дій людина усвідомлює, коли вже все зроблено – ред.) Нам не конче треба у всьому наслідовувати сусідів.

Поділитися: